Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Твори - Хвильовий Микола Григорович - Страница 177
— Мабуть, твоє походження все-таки темненьке,— сказав товариш Вовчик.
— А ви, Ганно, як думаєте? Темненьке моє походження?
— Я думаю, що мені вже пора додому,— сказала Ганна й підвелась зі стільця.
— Ні, почекайте! Я ще не скінчила,— Аглая грубо взяла за руку Ганну й посадила її.— Так от. Що ж мені робити? Ви розумієте — мене від природи покликано до кипучої діяльності, ія хочу творити життя. Не так, як його творите ви, Ганно, і не так, як ти, Дмитрій Карамазов (вона знову випила келих горілки), а так, як її творили хоробрі на протязі тисячі років... Ви, звичайно, кажете, що я проповідую ідеологію нової буржуазії — хай буде по-вашому. Але й буде по-моєму, бо ми — я й тисячі Аглай у спідницях та штанях — не можемо далі жити без повітря.
— Вам, мабуть, дуже душно! — раптом зіронізувала Ганна.
— РагЫеи, ^еїоиіїе. Іе ?оиз ргіе де Ьаіззег 1а ?Іасе, роиг поиз сіоппег ип сГаіг 46.
— Я вам уже говорила, що я погано розумію французьку мову.
— Вона говорить,— зі злістю сказала тьотя Клава,— що вона задихається і просить вас відчинити вікно.
А, це зовсім інша справа,— знову зіронізувала Ганна.
Карамазов раптом зірвався з місця і підійшов до дружини.
— Ти, Ганно, очевидно, хочеш додому? — різко сказав він.— Так я можу провести тебе.
— Я зовсім не п’яна й тепер уже додому не збираюсь,— спокійно промовила Ганна.
— Так я збираюсь! — кинув Карамазов.— Ходім!
Тьотя Клава і Вовчик теж підвелись. Підвелася й Аглая.
— Я передчувала, що з цієї зустрічі нічого гарного не вийде,— сказала тьотя. Клава.
— А що ж мусило вийти? — наївно спитав лінгвіст.
Дама легенько посіпала його за ніс і подала свою руку для
поцілунку. Вона нарешті заспокоїлась і сказала йому, щоб він завтра приходив до них із Карамазовим: мовляв, чому не проїхатись у город К. на кілька годин. Словом, треба ще познайомитись із К. Поїздка, мабуть, буде цікава, бо година прекрасна й потім на пароплаві можна набратись нових вражень. Товариш Вовчик погодився. Тоді тьотя Клава взяла під руку Карамазова і зробила йому таку ж пропозицію.
Дмитрій теж погодився і, скинувши на плече тьоті Клавину парасольку, пропустив уперед Аглаю й Ганну: і та і друга цілу дорогу йшли мовчки.
— А все-таки весело жити «на етом свєтє, господа»,— сказала Аглая.— Це, здається, твої, Дімі, слова?
Карамазов мовчав. Він замислився. Він думав про те, про що недавно говорила Аглая, і мислі йому наздоганяли одна одну. Він і справді стикнувся з цікавою дівчиною. І йому тепер уперто лізло в голову, що ця зустріч може скінчитися маленькою драмою і що в цій драмі головними особами будуть, очевидно, троє: він, Аглая та Ганна.
— Товариство,— сказав товариш Вовчик.— А хто з вас розплачувався з І. Л. Карасиком?
Лінгвістові відповіла мовчанка: очевидно, ніхто про це й не подумав.
— Ну, таке відношення до крамаря я можу назвати тільки свинством.
— Нічого подібного,— сказала тьотя Клава.— За її Л. Карасика нічого турбуватись: коли він сьогодні не взяв, то візьме завтра. І завтра йому краще брати, бо завтра ви в нього ще щось купите.
— А воно й правда! — погодився лінгвіст.— Розрахунок правильний. Якийсь Перерепенко до цього ніколи не додумається.
VII
Коли приятелі підійшли на другий день до того будинку, де квартирували дачниці, їх зустріла Аглая з незадоволеним обличчям і сказала, що кавалерам зовсім не личить спізнюватись на цілих півгодини. Словом, тьотя Клава розгнівалась і поїхала сама. Аглая, звичайно, на них уже не гнівається і просить їх зайти у кімнату. До речі, вони познайомляться із Женею (мужчина в золотому пенсне). У нього зараз страшенно болить якийсь зуб... очевидно, зуб кастрованої мудрості.
— Прошу! — сказала Аглая й відчинила двері.— Заходьте, панове-товариство!
На друзів війнуло вишуканою парфюмерією. Пахла пудра, пахли духи, і здавалось, що кожний закуток і кожна річ цього помешкання набралась приїсного запаху. На туалетному столі стояло кілька ваз із квітами, на вікнах лежали французькі романи. Товариш Вовчик почав було розмову про вчорашній вечір. Але Аглая, очевидно, не мала охоти говорити про це.
— Мені здається, що я вчора була така ж, як і завжди,— сказала вона.
— Безперечно! — поспішив погодитись лінгвіст і, положивши на вікно якийсь старомодний французький роман, що його встиг уже переглянути, сказав:
— Ну, а де ж ваш мужчина в золотому пенсне?
— А от зараз ми його покличемо,— сказала Аглая.— Євгенію Валентиновичу! А ну-бо йдіть сюди.
За дверима, що в другу кімнату, хтось засуєтився, і, нарешті, мужчина в золотому пенсне з'явився на порозі.
— Євгеній Валентинович,— одрекомендувала його Аглая.— Чоловік тьоті Клави.
Нова людина мовчки Стиснула руки друзям і почала бігати по кімнаті, ввесь час тримаючись за хворий зуб. Цей типовий інтелігент із профсоюзу — чемний і тендітний — він зараз забув гарний тон і не звертав уваги на приятелів. Карамазов уважно розглядав його й думав, що цей мужчина в золотому пенсне обов’язково мусить бути Євгеній Валентинович, що інакше його й назвати не можна. Не Іванович або Петрович і не Денис або Степан, тільки Євгеній Валентинович. Правда, можна було б його назвати ще Валентин Євгеновичем. Але по суті це все одно.
— Ти, очевидно, дивуєшся, чому в мене так багато французьких романів? — спитала Аглая, звертаючись до Вовчика.
— Коли хочеш, я дуже дивуюсь,— сказав лінгвіст.— Навіть страшенно дивуюсь.
— А коли не хочу?
— Тоді я можу й не дивуватись. Словом, я маю бажання вгодити тобі... ти як думаєш?
Аглая сказала Карамазову, що вона вже змінила свій погляд на Вовчика і що тепер їй він починає подобатись. Лінгвіст подякував за комплімента.
— Ну так все-таки: чому ж у тебе так багато французьких романів? — поцікавився Карамазов.
— Це, бачиш, моя спадщина від прадіда. Він залишив мені дуже непогану бібліотеку.
— Чи не був твій прадід культурним поміщиком?
— Я би тобі сказати... Треба гадати, так. Власне, не зовсім так, але все-таки так.
— Може, ти мені назвеш його прізвище? Чи не князь це, припустим, Волконський?
— Чому це обов’язково Волконський, а не якийсь Мазепа?
— Тому, що як до першого, так і до другого ти маєш таке відношення, яке я маю до Чандзоліна, припустим.
— Даремно ти так думаєш! — сказала Аглая і зробила хитреньке обличчя: мовляв, вона зараз хоче помовчати, але згодом Карамазов не тільки почує це прізвище, він навіть трохи і здивований буде.
— Можливо, я й помиляюсь! — Дмитрій і тут же подумав, що Аглая чим далі, то більше намагається заінтригувати його. І московське походження, і її порівняно чиста українська мова, й, нарешті, культурний прадід — усе це підтверджує його припущення.
Товариш Вовчик захотів висловити своє співчуття мужчині в золотому пенсне.
— Вам, мабуть, дуже болить зуб? — спитав він.— Я знаю, як болить зуб, це щось жахливе.
— Мугу! — відповів Євгеній Валентинович і знову схопився рукою за щоку.— Мугу.
Тоді лінгвіст ударив себе по колінах і почав запевняти, що йому, мужчині в золотому пенсне, є прямий сенс піти до зубного лікаря. Вовчик із цим лікарем зустрівся кілька днів тому і вважає, що це страшенно симпатична людина. Невже Євгеній Валентинович не хоче шукати допомоги в названого ескулапа? Вовчик певний, що мужчина в золотому пенсне не пошкодує. Ну... як?
— Звичайно, треба піти туди,— сказала Аглая за свого родича, що крім «мугу» нічого не міг вимовити.
— Ну й добре! Вони підуть до зубного лікаря, і зуб за якусь годину покине тривожити... Чи не хоче й Аглая пройтись? Може, тоді й Дмитрій не проти?.. Словом, давайте підемо всі. Правда, на дворі душно, але треба ж допомогти людині. Євгеній Валентинович грає в футбол? Нарешті він безперечно грає в шахи. Так?.. Ну й добре. Коли заніміє зуб, вони зіграють у шахи.
46
Чорт візьми, я задихаюсь. Я вас прошу опустити скло, щоб дати нам повітря (франц.).— Ред.
- Предыдущая
- 177/238
- Следующая
