Твори - Хвильовий Микола Григорович - Страница 102

— Т руля-ля-да-труля-ля! ¦ ¦

Осінній вечір несміливо зазирав у вікно. Що далі, то все

міцнішало світло електрики. Одноманітні перебої коліс глухо бились у вагон і заколисували. Експрес летів у тумани, од-кидаючи верстви, обганяючи гони. Мчались озера, ліси; одліта-ли стовпи. Паровик, побачивши далекий червоний семафор, тривожно кричав серед порожнього степу.

Коли Криленко розплющив очі, він побачив: високий пасажир і зараз бубонів по столу, викидаючи свої тендітні пальці. Його супутника не було. Від парового опалення в купе стало душно, і Криленко підвівся з ліжка, щоб скинути піджак. Осінній вечір уже розтанув, і в купе заглядала темна мряка дощовитої ночі. З сусіднього купе, що праворуч, доносились голоси.

Дозвольте спитати вас,— сказав після довгої мовчанки високий пасажир, коли Криленко, повісивши піджака, знову збирався лягти,— відкіля ви їдете?

— З Німеччини,— не повертаючись, коротко кинув Криленко.

— Мабуть, в посольстві працювали? — спитав пасажир і уважно подивився на свого співбесідника.

— Так!

— Я одразу догадався,— усміхнувся він.— Саме в посольстві, бо інакше ви не мали б такого вигляду.

Криленко швидко поправив рогово-совині окуляри: його неприємно вразила така несподівана фамільярність.

— Якого вигляду? — трохи суворо спитав він і круто повернувсь.

Пасажир враз знітився і обличчя йому перекосилось.

— Коли я вас образив, то прошу пробачення,— промовив він.— Мені здалося, що я з вами можу поговорити. Я дуже рідко говорю.

Криленко, який мав здібність завжди й всюди хутко зорієнтуватись, рішив, що він має справу з людиною не зовсім психічно нормальною.

— Я теж радий поговорити з вами,— поспішив він сказати іншим тоном,— ви, очевидно, не зрозуміли мене. Але я знову повторюю: якого вигляду?

— Бачите,— помовчавши, промовив химерний пасажир,— коли б ви були випадковим туристом, то ці ваші гостроносі щиблети дуже хамулувато сиділи б на ваших ногах0 А втім9— раптом підводячись і несподівано простягаючи руку, сказав він,— дозвольте одрекомендуватися: інженер Сердюк,

— Дуже приємно*— машинально, не називаючи свого прізвища, стиснув руку Криленко, і тут вже відчув, що приємного було надто мало. Інженер, не по-звичайному представившись, знову замовк, і на його обличчі заграла хороблива усмішка», І ясно: це не могло не вплинути на Криленка. Короткий, але химерний діалог з випадковим подорожником нагадав йому чомусь перші дні 17-го року о В. уяві йому промчалось кілька несподіванок, і він здригнув. Але зате Криленко згадав і рівні берлінські вулиці, і тихий кабінет над Шпрее \ і нормальне й точне, мов годинниковий механізм, німецьке життя. Все це перший раз за всю дорогу пройшло перед ним з кінематографічною швидкістю і залишило за собою в його душі трохи гіркий і неприємний слід» І що його з Берліна зовсім одкликано, він тільки заразі гостро відчув»

— Так от я й дивлюсь на вас,— сказав після невеличкої паузи Сердюк,— не турист ви... А я, знаєте,— і він весело зареготав,— знаєте, поїхав колись до Шварцвальда 2. Це було комічне турне. Хоч як повернусь — усе моветон. Німкеня, знаєте, за мною як за немовлятком ходить. Це, каже, інженер «рюсь» і робить наголос на «рюсь» мовляв, пробачте йому. Це було так комічно...

Інженер уважно подивився на свого співбесідника. Обличчя йому мінялося щохвилини, і на цей раз воно розпливалося в нудну гримасу, яка одразу пристарила його.

— Чи не думаєте ви підкреслити відому банальність про німецьке філістерство? — кинув Криленко з метою розхолодити інженера та добитись таки нарешті, хто перед ним сидить.

— Саме це я й хотів підкреслити,— поспішно сказав Сердюк.— Хіба вас не цікавить таке питання: як впливає на психічну рівновагу людини комбінація, що складається з Лоен-гріга 3, Шпільгагена 4 та бюргера 5? Я маю на увазі цивілізованого тевтона.

— Але в ваших словах звучить якась образа,— усміхнувся ¦Криленко.— Чому ви з таким завзяттям нападаєте на них?

— На кого це?

— На цих же, вищезгаданих, тевтонів.

Інженер подивився й сказав обурено:

— По-перше, ви даремно підкреслюєте «тевтонів»: що було, те не вернеться. А потім,— невже ви й досі не догадались, шановний пане... будь ласка, ваше прізвище.

— Криленко.

...— Шановний пане Криленко. Я, бачите, заздрю цим гомункулам. Крім того, я думаю,— і Сердюк узяв зовсім професорський тон,— оскільки наша сучасність характеризується проблемами, так би мовити, вищого інтернаціонального порядку, остільки я, частка цієї сучасності, не можу не цікавитися внутрішнім змістом відомих мені народів. Ви мене, очевидно, розумієте?

— На жаль, ні,— вже трохи різко кинув Криленко.

— І я шкодую,— серйозно сказав Сердюк і раптом по-дитячому зареготав: — Ви мене, будь ласка, не слухайте. Все це — експеримент, не більше. Сидів напроти вас і думав: а що як я візьму та й заговорю з цим добродієм езопівською мовою 6?

Криленко зміряв спокійним поглядом свого співбесідника і мовчки вийняв з кишені портсигара. На цей раз він і натяку не подав, що інженер дратує його своїми виходками. Тепер не залишилось жодного сумніву, що перед ним сиділа психічно ненормальна людина.

Одноманітні перебоїуколіс бились у вагон з колишньою настирливістю. Сердюк мовчав і дивився у вікно, повз котре з тоскним посвистом летіла осіння ніч. Криленко, запаливши сигару, ліг і одвернувся до стіни. В купе стояв той химерний електрично-тьмяний присмерк, який буває тільки у вагонах вищого класу. Було тепло і затишно, і мисль обминала і будні, і невдачі, і нудні обов’язки. Тоді десь клубились тихі асоціації і загортали купе в філософічно-задумливе мереживо.

— Так... так-с! — кинув за спиною Криленка Сердюк.

Але Криленко вже не звертав уваги на інженера. Він найшов

вигіднішим для себе подрімати. Він мав добрі нерви, і тому, коли попадав у становище, подібне даному, завжди вмів найти в нім своє місце. І тепер він скоро втямив, що химерний інженер хоч і явно психічно ненормальний, але, без сумніву, має тихий темперамент, і йому нічого не заподіє. Отже, краще заплющити очі і поміркувати про своє майбутнє. За два дні він мусить увійти в зовсім нову обстановку, що в ній не був більш як чотири роки. Ще декілька станцій — і нова станція його життя. Він поліз у бокову кишеню і, діставши там паперовник, витяг з нього акуратно згорнений учетверо аркуш паперу й посунувся ближче до електрики. Аркуш було списано дрібними, але чіткими літерами — рукою самого Криленка. Це була його біографія, що її він заготував ще в берлінському будинку на Шпрее. Він завбачливо написав її, припускаючи, що в «Цека» загублено

його анкету і що в час'призначення його на нову посаду відсутність біографічних даних може ускладнити справу.

—х Народився я,— мовчки, через рядки читав він свій життєпис,— в 1891 році, в Києві... Батько мій інженер-путієць, старий есдек (умер)... Мати — відома українська самостійни-ця (умерла)... Братів, сестер не мав... З двадцяти років член с.-д... В есдебе7 з 16-го рок>. Освіту маю університетську, вищу школу скінчив у Німеччині... Фах — інженер-механік... З двадцяти років жив у Швейцарії, Німеччині, Росії, Україні... З дружиною розійшовся... Остання посада...

Він перечитав ще рядків ЗО і положив листа на груди — одноманітний перебій коліс заколисував — і сплющувались очі. В купе, що праворуч, зібралась, очевидно, весела компанія, і відтіля, не стихаючи, пробивався гомін. Експрес пролетів уже декілька нічних станцій і, розрізаючи осінній туман порожнього степу, поспішав до вузлового пункту. Криленко мав свій режим і тому рішуче боровся зі сном: в цей час він мусив читати. Положивши в паперовник свою біографію, він почав перебирати в ньому з напівзаплющеними очима акуратно згорнені листи. Не дивлячись, він витяг одного з них і розгорнув.

— Мій коханий Яремо,— байдуже водив він зіницями по претензійних рядках листа колишньої своєї дружини.— Я знову про те ж: ти покинув мене, але я свого котика кохаю, як і в перші дні безумного медового місяця. Як зараз бачу перед собою твою класичну постать. Цей високий енергійний лоб, ці розумні темно-суворі очі, цю іронічну посмішку, що ховається в куточках уст. Цього я ніколи не забуду. Але гадаю, що й ти мене не забудеш, бо за кожним твоїм кроком до самої смерті буде пильно стежити твоя колишня кішечка... І от, як тільки я узнаю, що ти покохав когось,— чекай мене: тебе уб’є жінка, яка...