Іван Богун. У 2 тт. Том 2 - Сорока Юрій В. - Страница 95

– Вікна зачиніть щільніше, тягне! – кинув Хмельницький джурам, і ті прожогом кинулися виконувати доручення.

Гетьман зітхнув, дістав із шухляди в столі люльку і оздоблену коштовним камінням золоту скриньку для тютюну. Неспішно почав накладати в люльку запашний турецький тютюн.

– Іване, ти запишися. Порадитись з тобою хочу, – кинув він Виговському, котрий, шанобливо схиливши голову, стояв неподалік від дверей і, очевидно, не знав, чи йому йти слідом за відвідувачами, чи залишитися з гетьманом. Після запрошення зостатися він посміливішав, зробив кілька кроків і сів у крісло навпроти Хмельницького, виклавши на стіл свій срібний каламар і сувій паперу.

– Трикляте трояндове масло, – Хмельницький випустив хмарку тютюнового диму і змахнув рукою, відганяючи дим від очей. – Чи вони навмисне ним тут курять?

– Я дам розпорядження, щоб його прибрали з ваших покоїв, ваша ясновельможність, – схилив голову Виговський.

– Так, к бісу! Теж мені вигадали. У світлиці козацького гетьмана – ніби в сералі у султана…

– Усе буде зроблено.

Хмельницький зітхнув.

– Що там у нас з послом Януша Радзивіла? Цим, як його, чорта…

– Мисловським, ваша ясновельможність?

– Так, Мисловським. Якої він тепер співає?

– Нічого нового, пане гетьмане. Багато галасу, а мало справ. Хоча, звичайно, те, що він дізнався про зволікання Іслам-Ґерая, після того як ви покликали його, нам козирів не добавило. Дуже скоро в Литві дізнаються про це, а також про відмову Швеції брати участь в антипольській коаліції, рівно як про послів Польщі при ханському дворі в Бахчисараї. Але все ж я вважаю, найближчі кілька місяців Литва буде неспроможною надати ляхам більш-менш вагому допомогу у війні з нами. У Радзивіла надто мало війська, і коли воно збільшиться, невідомо. Можемо на крайній випадок пригрозити Радзивілу новим Кричевським.

– Найближчі кілька місяців, кажеш? У тому й справа. Доки не підсохнуть шляхи і не повернуться після весняної повені до своїх русел ріки, я й так не сподіваюсь на литовські відвідини. Питання стоїть у тому, що нас очікує після того. Немає на кого покластися, Іване. Хан союзник ненадійний, а він – наш єдиний союзник! Москва мовчить, вичікує, на чийому боці краще буде бити тих, хто по інший бік, шведи відмовили, султан мовчить. У Трансильванії теж нічого путнього не кажуть… Два тижні посли Сигізмунда та Д'єрдя II Ракоці тут мені воду в ступі товкли… Немає толку.

Виговський мовчав, схиливши голову, і тому гетьман продовжив уже більш спокійним голосом:

– Легко шептатися за моєю спиною. Незадоволення виявляти легко. Значно трудніше втримати в руках те, чого домоглися своєю важкою і кривавою працею, що в ляхів з кігтів вирвали, тим самим розбурхавши те велетенське осине гніздо. Ти, писарю, що на те вважаєш? – і Хмельницький кинув на Виговського такий погляд, що тому стало зрозуміло: йому поставлено не звичайне запитання. Його випробовують на благонадійність і відданість. Що ж, йому немає чого приховувати перед гетьманом, адже цілком і повністю пов'язав свою долю з ним ще тоді, одразу ж після Жовтих Вод і ганебного обміну себе в татар на рябу кобилу. Як складеться планида Хмельницького, так буде і з ним, з Виговським, і бігаючи з одного табору до другого, він тільки втратить, нічого не надбавши взамін.

– Я з тобою, батьку, – чітко карбуючи слова, вимовив Виговський, – твої вороги – мої вороги. Як там, серед польського війська, так і тут, у війську Запорізькому.

Хмельницький з хвилину дивився прямо в очі писареві. Той погляду не відвів.

– Добре. Я й не мав сумнівів у тобі, Іване. З Брацлавщини які новини?

– Погані, батьку.

– То мені відомо. Пан Кисіль у своєму недавньому листі намагався мене запевнити, що до відновлення боїв там причетний покійний Нечай. Він, мовляв, спровокував виступ Калиновського своїми порушеннями мирної угоди. У тому є хоч мала доля правди?

– Навряд чи, ваша ясновельможність, – похитав головою Виговський. – Звичайно, Нечай – голова гаряча. Крім того лядське панство дуже вже швидко почало, повернувшись, упроваджувати старі звичаї у своїх брацлавських маєтностях. Але така ситуація не є ні для кого новиною. На мій погляд, Нечай був не причиною виступу польного коронного гетьмана, його дії послужили скоріше зачіпкою для такої агресії.

– Ох, Нечай, Нечай. Гаряча твоя голова… Ось і ти мене кинув… А тепер я хочу, щоб ти, пане Виговський, розповів мені про останнього листа нашого emissarius.

Виговський слухняно кивнув головою, узяв зі столу свій каламар, і, відчинивши його невеличку, вкриту майстерною різьбою накривку, дістав з його відділення для паперів тонко звернутий сувій паперу.

– Ваша ясновельможність, як завжди, випереджує події і наперед знає все, про що я маю доповісти, – м'яким улесливим голосом вимовив він.

– А інакше я не можу, – без похвальби і бравади відповів Хмельницький. – Інакше б не втримав булаву. Що там у Верещати?

– Якщо дозволите, зачитаю листа цілком.

– Не дозволю, буду наполягати.

У відповідь Виговський розгорнув сувій і почав читати польською:

«З шляху між Ґданськом та Варшавою з малої корчми, обраної для того лиш, абись менше цікавих очей було поряд, дано до його ясновельможності пана Б.-З. дня дев'ятнадцятого лютого року Божого 1651.

Доброго здоров'я і довгих років життя бажаю вашій ясновельможності, а також перемог у справі, Вами розпочатій і нами гаряче підтримуваній. На жаль, відомостей добрих взяти ніде, тож понесе мій лист лише новини тривожні. До того часу, як Ви будете читати це моє послання, полки Калиновського і Лянцкоронського вже, я думаю, ступлять на Поділля і, як я мав можливість доповідати минулого разу, візьмуть напрямок на Красне, Брацлав і Вінницю. Сподіваюсь, Вами прийнято заходів для зустрічі милостивих панів. Але тепер маю новини ще більшою мірою невтішні: та interventus[54] – то лише своєрідна розвідка невеликими силами, призначена для підготовки великої кампанії, призначеної на літо цього року. Якщо Калиновському посміхнеться фортуна, він закріпиться у Вінниці, якщо ж ні, буде відходити через Бар і Кам'янець до Любліна, де оголошено збір посполитого рушення. Туди планує незабаром вирушити і його величність, при чиїй особі я, ваш покірний слуга, маю честь знаходитись у якості камергера. З планів Яна Казимира можемо зробити висновки, що масштаби майбутньої операції будуть воістину вражаючими. Маю надію, Ви завважите і зможете дати відпір таким планам корони, як робили то вже неодноразово.

Наступного листа від мене швидко не очікуйте, відчуваю все ясніше недобре до мене ставлення й підозри з боку деяких людей з королівського оточення. І хоч мною прийнято деяких заходів по їх усуненню від важелів впливу на його королівську величність, все ж маю вагомі підстави на деякий час призупинити мою з Вами співпрацю. Можливо, доведеться навіть задля забезпечення моєї роботи в майбутньому пожертвувати деякими політичними позиціями Вашої ясновельможності тепер. При цьому залишаюся Ваш В.В.»

– Це все, – Виговський згорнув папір і поклав його перед гетьманом.

– Розвідка невеликими силами… – задумливо повторив Хмельницький і, за хвилину, додав: – Скільки людей у Калиновського?

– Близько п'ятнадцяти тисяч. Частину він втратив у Красному, але з тих пір до нього долучилися кілька нових хоругв подільської шляхти.

– Якими ж будуть тоді основні сили, зібрані в Любліні?

– Про це немає жодного слова, ваша милість.

Хмельницький рвучко піднявся і закрокував залою. За кілька хвилин він зупинився навпроти пащі каміну і в задумі простяг долоні до вогню. Деякий час дивився на танцюючі язики полум'я.

– Вони не залишать ніколи нас у спокої, – задумливо мовив, звертаючись скоріше сам до себе, аніж до Виговського. Потім, ніби опам'ятавшись, повернувся до писаря. – Що в Богуна?

– Він тримається, але кожен день шле листи з вимогами вислати на допомогу кілька полків.

– Допомогу… Чи не занадто панікує наш хоробрий Богун?