Іван Богун. У 2 тт. Том 2 - Сорока Юрій В. - Страница 152

І лише одна подія сколихнула неспішний плин життя в селі. За тиждень після Зелених свят принесли швидкі коні до Комані невеликий ридван, оточений почтом із двох десятків озброєних козаків. Єдиною пасажиркою загадкового ридвана була висока моложава жінка, одягнена в жалобний наряд. Повільно пройшла вона по селу, тримаючись за руку стрункого юнака в довгополому козацькому каптані з відкинутими назад рукавами. Повним суму поглядом намагалася заглянути в очі незвиклих до уваги вельможного панства селян, немов хотіла їх запитати про щось, але не наважувалась і йшла все далі й далі. Час від часу людям здавалося, що пані ледве тримається на ногах, і лише рука козака, на юному обличчі котрого ледь-ледь почали пробиватися перші вуса, утримувала її від того, щоб впасти знесилено на вкриту жовтуватим пилом вуличку. На якусь хвилину вона зупинилася біля господи Петра Хліба, тієї самої, котру більше од інших пошкодили минулої зими ляхи, зі стін якої Петро, поправляючи їх навесні, виколупав кілька десятків важких мушкетних куль. Тремтячими руками вхопилася за низький, порослий пагонами квасолі тин, і деякий час так і стояла, доки юнак, що супроводжував пані, не обійняв її й не повів далі.

– Ходімо, мамо, ходімо…

І лише на вигоні над селом, там, де дерся вгору звивистий шлях до Новгород-Сіверського, вона зупинилася надовго, попросивши сина зачекати на неї біля ридвана. Не менше години стояла вона, вдивляючись в обрій, над яким, пофарбувавши його червоним, висіло готове вирушити в нічну мандрівку далекими землями сонце. Відшукувала очима кожний кущик, дрібну билинку, найменшу деталь краєвиду, намагаючись довіку зберегти в пам'яті картини місць, де зустрів свою загибель милий її серцю чоловік.

– Спи, мій любий, – шепотіли її вуста. – Тепер ти можеш відпочити від праць. Тепер тебе не пожене в морок і заметіль твоя немилосердна доля. Тепер ти маєш спокій, котрий заслужив…

І лише з останніми променями сонця, коли на буйні трави впала важка холодна роса, повернулася вона до ридвана. Цвьохнув батіг, і гарячі коні понесли геть від здивованих жителів села Комань дивну пані та її мовчазний почет. Понесли, щоб більше ніколи не повернути в дорогі її серцю місця.

29 березня 2008 року