Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Відважні - Воинов Александр Исаевич - Страница 67
— Чому немає світла?
Чийсь голос йому відповів:
— Зараз дізнаємось!
— Принесіть сюди гасову лампу!
— Єсть! Зараз!
За дверима почулися чиїсь квапливі кроки. Хтось, гупаючи підборами, швидко спускався по сходах, хтось піднімався. Блимнула смужка світла і тут же зникла.
— Сюди, сюди, — сказав Стременний якійсь людині, що йшла коридором. — Що у вас в руках? Лампа?.. Засвітіть же її! Сірників немає? І в мене теж… — Він повернувся в палату, людина з лампою залишилася біля дверей. — Товаришу Соколов, у вас є сірники?
— Нема, — відповів Соколов. — Я не палю.
— У кого є сірники?
— Візьміть, товаришу підполковник, — сказав Гераскін і в темряві простягнув коробку Стременному.
Стременний взяв сірники, але тут же впустив їх на підлогу.
— От досада! — розсердився він. — Десь біля вас, Соколов, упали сірники?
— Ні, — відповів Соколов. — Здається, вони впали біля сусіднього ліжка.
— Ви чуєте? — звернувся Стременний до людини, яка стояла у дверях.
— Чую, — відповів чоловічий голос.
— Що ви чуєте?
В дверях мовчали.
— Що ви чуєте? — повторив Стременний наполегливіше і голосніше.
Чоловік, який стояв у дверях, кашлянув і сказав повільно й сипло:
— Чую голос бургомістра міста Блінова…
— Світло! — крикнув на всю силу легенів Стременний.
— Світло! — закричав у коридорі Мединський.
Але в ту ж мить Соколов схопився з ліжка і метнувся до вікна. Він уже встиг вибити раму, коли Стременний схопив його і повалив на ліжко, притиснувши всім своїм важким тілом.
Спалахнуло світло і освітило двох людей, що боролися на ліжку. Поранені посхоплювалися з місць, щоб прийти на допомогу Стременному, але в цьому вже не було потреби. Соколов лежав, міцно сповитий простирадлом, зав'язаним на його спині вузлом.
На порозі кімнати з'явилася нова людина, — фотограф Якушкін з гасовим ліхтарем. Він повільно, в напруженому мовчанні підійшов до Соколова і схилився над ним.
— Пізнаєте мене, пане Блінов? — неголосно запитав він. — Я фотограф Якушкін. Ви у мене фотографувалися…
— Це брехня, брехня! — прохрипів Соколов, намагаючись вирватися з простирадла.
У дверях з'явився Воронцов. Він повільно пройшов між ліжками, вийняв з кишені фотографію і показав її Соколову:
— Подивіться, пане бургомістр… Ви, безперечно, впізнаєте себе.
Поранені, схопившись із своїх ліжок, вже більше не лягали. Вусатого солдата трясло, мов у лихоманці. Він стояв біля ліжка Соколова і вимагав, щоб йому дали автомат розстріляти зрадника. Лейтенант скрипів зубами — він не міг простити собі того, що повірив розповіді Соколова і навіть співчував йому. Гераскін раптом вирвався вперед, навалився на Соколова і заніс кулак…
— Не чіпайте! Цю справу розбере трибунал!.. — сказав Стременний.
За кілька хвилин Соколова примусили одягнутися, і конвой повів його темними, безлюдними вулицями на допит в особливий відділ.
Розділ сорок перший
ТАЄМНИЦЯ
— Товаришу генерал, прийшов ознайомити вас з деякими показаннями, які на допиті дав Соколов… пробачте, Зоммерфельд.
— Як то — Зоммерфельд? — сказав Ястребов. — Хіба він німець?
— Так, німецький шпигун. І не просто рядовий, товаришу генерал, а материй… Засланий в нашу країну задовго до війни. Перейшов кордон на півночі і відтоді жив під прізвищем Соколова.
— Так… — так…
Майор Воронцов вийняв з великого жовтого портфеля протокол допиту і поклав його перед Ястребовим на стіл. Стіл був завалений зведеннями і картами. Ліворуч від генерала стояв телефон у жовтому шкіряному футлярі, праворуч — відкритий жерстяний пенал з олівцями.
Ястребов схилився над папером, погладжуючи рукою лоб і повільно, слово за словом, читаючи рядки допиту.
— А яким чином, товаришу Воронцов, з'ясувалося, що Соколов насправді німець… Зоммерфельд, чи як там його? Невже такий стріляний вовк сам признався?
— Так, товаришу генерал, — кивнув Воронцов, — він у цьому признався.
— Дивно!
— Не так вже й дивно, товаришу генерал: незаперечні докази.
— Які?
— Ми знайшли серед документів, котрі він хотів вивезти у скрині, його автобіографію. Ось вона. — Воронцов знову відкрив свій місткий портфель і вийняв з нього кілька аркушів паперу, списаних синім чорнилом, тонким, гострим почерком. — Як бачите, документ написаний власноручно. В кінці — особистий підпис. Очевидно, це копія тієї автобіографії, яку він переслав своєму начальству.
Ястребов узяв простягнуті йому Воронцовим аркуші і так само уважно, не кваплячись прочитав їх від початку до кінця.
— Просто дивно! — сказав він, злегка знизуючи плечима. — І як не знищив такий документ? Як не передбачив?
— А шпигуни, товаришу генерал, тому й провалюються, що вони колись чогось не передбачать, — посміхаючись, відповів Воронцов.
— І потім… ще одна дивна річ, — сказав Ястребов: — чому такого досвідченого шпигуна гітлерівці раптом призначають бургомістром? Вони могли заслати його назад. Влаштували б йому втечу з концтабору або щось схоже на це.
— Нічого тут дивного немає, — заперечив Воронцов. — Ми спеціально цікавилися цим питанням. Справа в тому, що гітлерівці вважали місто важливим опорним пунктом. Вони будь-що намагалися знищити наших підпільників. А підхожої досвідченої людини для цього знайти не могли. Ось тоді вони й вирішили використати Зоммерфельда… Усі в місті вважали його за росіянина. Він же розпустив чутки, що гітлерівці поставили його бургомістром насильно, а він, мовляв, людина чесна. А тим часом усякими шляхами шукав зв'язку з підпільниками…
— І що ж, зумів він цей зв'язок встановити? — запитав Ястребов.
— Він його шукав. Підпільники йому недовіряли.
— А загибель п'ятьох — це на його совісті?
— І на його, і ще на чиїйсь… Зрештою, поки що він свою агентуру не виказує… Відмовчується. Але це дурна впертість. Скоро вона вичерпається, і він почне говорити. Все розкаже. Я в цьому впевнений.
— Це правда. Докази незаперечні. — Ястребов передав Воронцову протоколи допиту. — А що він повідомив про укріпрайон?
— От у цій справі я й прийшов, товаришу генерал. Треба, щоб начальник штабу або начальник розвідвідділу були присутні сьогодні на допиті. Поставили питання, які їх цікавлять.
— Добре, — погодився Ястребов. — Коли вони повинні до вас прибути?
— Хвилин так за сорок.
Ястребов швидко встав, підійшов до дверей і, прочинивши їх, гукнув:
— Товаришу Стременний, зайдіть до мене!
За дверима почулися голоси: «Начальника штабу до генерала!», «Підполковника Стременного до генерала!» Майже в ту ж хвилину грюкнули зовнішні двері, і до кімнати, несучи з собою запах морозу, ввійшов Стременний. Він був у кожушку, з планшетом через плече.
— З машини витягли, товаришу генерал! За вашим наказом збирався поїхати прийняти боєприпаси…
— Та тут одна важлива справа, — сказав Ястребов. — Вам зараз обов'язково треба побути на допиті… як його… — він подивився на Воронцова, — ну, не Соколова, а цього…
— Зоммерфельда, — підказав Воронцов; піймавши здивований погляд Стременного, він пояснив: — Це справжнє прізвище вашого колишнього співробітника Соколова… Деякі подробиці допиту я вже генералові повідомив, а вас поінформую про них окремо… Дорогою…
— А як же з боєприпасами, товаришу генерал? — запитав Стременний.
— Нехай їде начальник боєпостачання… Нічого, нічого, справиться!.. А ви з начальником розвідки повинні бути присутні на допиті.
— Слухаюсь! — відповів Стременний.
Ястребов устав з-за стола і з заклопотаним виглядом пройшовся по кімнаті.
— Постарайтеся дістати найдокладнішу інформацію про укріпрайон. Найдокладнішу… — повторив він, зупиняючись перед Стременним. — Я переконаний, що Зоммерфельд знає багато… І це нам буде дуже й дуже корисно… Між іншим, — звернувся він до Воронцова, — мені не зрозуміла ще одна обставина. Чому все-таки Зоммерфельд своєчасно не виїхав з міста? Що йому перешкодило?
- Предыдущая
- 67/78
- Следующая