Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Відважні - Воинов Александр Исаевич - Страница 40
Харитонов узяв Миколку за плече.
— Ходімо, ходімо! — сказав він; на порозі обернувся: — Скільки йому?
— П'ятнадцять!..
Харитонов критичним поглядом окинув Миколку і похитав головою:
— Не витримає, Серафиме Тимофійовичу. Помре. Більше восьми ніяк не можна… Так по шкалі належить!..
— Нічого! Ти мені свої інструкції не тикай! Помре — туди йому й дорога…
Харитонов вивів Миколку у двір і повернув до невеличкої лазні, що темніла в кутку біля паркана. Очевидно, в цій лазні поліцаї влаштували катівню.
Коло дверей Харитонов озирнувся і тихо сказав:
— Ось що, синку! Бити я тебе не буду, але ти кричи щосили. Кричи!.. Нехай староста чує…
Раптом поблизу, за парканом, пролунали постріли. Один, другий!.. Зовсім близько — третій…
— Що це? — Харитонов зупинився. — Мабуть, хтось напав!.. Лягай, лягай, хлопче! А то кулею зачепить! — і кинувся до стіни лазні, тягнучи за собою Миколку.
У ворота вбіг якийсь чоловік і метнувся до будинку.
— Тривога! — закричав він зривистим голосом. — Тривога! Партизани!.. Швидше сюди! Вони тут!..
Поліцай, вже вискочивши на ґанок, обернувся і вистрілив.
Миколка смикнувся, намагаючись вирватися з рук Харитонова, але той ще міцніше притиснув його до дерев'яної стіни.
— Та лежи ти, дурню! — сказав він. — Уб'ють ні за що!.. Зараз я піду, а то свої ж і уколошкають!..
Але Миколка вирвався з міцних дідових рук і кинувся до воріт. Біля голови свиснула куля.
— Миколко! — окликнули його з-за дерева.
Цей голос Миколка впізнав би з тисячі:
— Федю! Федечко!..
— Лягай швидше! — скомандував Куликов.
Хтось біг услід за ними. Миколка оглянувся — це був Харитонов. Він ледве встигав у своїх важких чоботях, хрипко дихаючи. Куликов підвів гвинтівку.
— Не стріляй! — крикнув Харитонов. — Я свій!.. Веди до начальника!
З глибини двору хтось вистрілив.
— Поліцаї в цьому домі? — запитав Куликов.
— Тут! — відповів Харитонов.
— І староста?
— Гордєєв?.. Теж тут.
З усіх боків стріляли. Куликов кинувся до партизанів, які все щільніше оточували будинок. Здалеку почувся його крик: «Здавайтесь!» Знову прогриміли постріли. Потім важко гухнула граната і затріскотіли короткі автоматні черги. Хтось нестямно закричав. Потім усе замовкло.
Миколка і Харитонов пішли по дорозі, туди, де в темряві вимальовувалась якась невиразна пляма.
Підійшовши ближче, вони побачили навантажену підводу і біля неї Єгорова.
— Єгоров! — гукнув Миколка.
Той обернувся:
— Хто це?
— Я, Миколка!..
— Ух ти! — зрадів Єгоров. — Живий?..
— Живий!
— Віті подякуй, це він нас розшукав!.. — І, набравши в легені повітря, Єгоров крикнув: —Ві-тю-у!
— А де Геннадій Андрійович? — запитав Миколка. — Я до нього одного чоловіка привів.
— У селі. Керує операцією.
Прибулих оточили партизани, які залишалися в резерві, і почали розпитувати. До діда Поставилися недовірливо і тут же приставили вартового, щоб не втік до приходу Геннадія Андрійовича.
Розштовхавши всіх, з'явився Вітя. Видно, він біг, задихався, важкий трофейний автомат відтягував йому руки. Він кинувся до Миколки.
— Виручили тебе! Здорово, правда? Я Геннадія Андрійовича розшукав. Кажу, ти гинеш, треба спішити! Він сюди, я — з ними. — Вітя без передишки випалював одне слово за одним.
Він був щасливий, що все обійшлося благополучно і що він, Вітя, не розгубився, вчинив так як слід.
— Спасибі тобі, Вітю! — сказав Миколка.
Він так втомився, що не міг уже й говорити. Це помітив Єгоров. Він запропонував Миколці сісти на підводу і, щоб хлопцю було зручніше, переклав мішки з борошном. Лежати на мішках було м'яко і приємно. Єгоров накинув на Миколку свою шинель, і хлопець-одразу заснув міцно, без сновидінь. Іноді крізь сон йому здавалося, що його погойдує, наче віз рухається.
Прокинувся Миколка від яскравого денного світла. Розплющив очі і побачив, що лежить там же на підводі, а в просвітку між хмар проглянуло сонце. Підвівся і сів, скинувши з грудей шинель. Підвода стояла посеред якогось двору. Розпряжені коні жували сіно, покладене їм на купі старих дощок біля тину. Там же сидів Єгоров: він зашивав порваний рукав гімнастьорки.
— Де ми, Єгоров? — запитав Миколка.
— У Стрижевцях.
— А мені здавалося, що ми довго їхали. Котра зараз година?
Єгоров глянув кудись на хмару, за якою вже не було видно сонця.
— Мабуть, восьма. Ну що, навоювався? — запитав він.
— Навоювався, — весело сказав Миколка.
— Досхочу?
— Ні, зранку ще можу!.. А що ми в Стрижевцях робимо?
— Геннадій Андрійович вирішив зупинитись тут. Люди знесиліли.
— А поліцаї де? Староста?
Єгоров посміхнувся:
— Усі твої поліцаї разом з їхнім старостою вже десь у пеклі анкети заповнюють!.. Жоден не втік, окрім твого діда. Виявляється, він Геннадію Андрійовичу приятель!..
— А у нас немає жертв?
— Двоє поранених. Легко…
— Вітька де?
— Де ж йому бути, — неквапливо сказав Єгоров, — мабуть, калорії собі добуває. Схуд бідолаха від переживань…
Миколка зіскочив з воза і відчув, — що міцний, спокійний сон на повітрі вернув йому сили. Руки й ноги зовсім одійшли, тільки трохи поболювало плече.
— Ти куди? — запитав Єгоров.
— Піду пошукаю Вітю.
Миколка вибіг за ворота і по той бік вулиці побачив руїни цегляного будинку, де він провів стільки важких годин.
Біля будинку стояли партизани. Побачивши Миколку, Федя підійшов до нього і поплескав по плечу. Миколка пригнувся і скривився.
— Ти що, поранений? — запитав Федя.
— Ні, це так, забив трохи.
З сусіднього двору вискочив Вітя. Куди зникли його вайлуватість і боязливість? За цю добу хлопець змінився до невпізнання. Він став жвавішим., в його рухах почувалася впевненість. От тільки апетит у нього залишився той же. В руках Вітя держав чималий окраєць хліба.
— Миколко! Геннадій Андрійович тебе кличе! — гукнув він.
Геннадій Андрійович чекав хлопців у хаті, що стояла поблизу. Коли вони увійшли, він сидів за старим, чисто вишуруваним столом і, піднісши якийсь папір до підсліпуватого віконця, складеного із шматочків скла, читав. Був тут і Харитонов. По тому, як він спокійно палив свою цигарку з самосаду, Миколка зрозумів, що дід казав правду: він був свій.
Побачивши Миколку, дід підморгнув йому:
— Ну як, пощастило тобі? Не довелося попаритися в лазні?
— Пощастило, — посміхнувся Миколка.
— Сідай, розказуй, що з тобою сталося, — сказав Геннадій Андрійович.
Миколка докладно розповів про всі події вчорашнього дня.
— Так, ти зробив велику помилку, що не заховався, — треба було разом з Вітею в кущі залізти, — сказав Геннадій Андрійович. — В разі чого, ви б і шофера знищили…
— А хіба я думав, що цей автоматник візьме і впізнає мене! — зітхнув Миколка.
Геннадій Андрійович встав і пройшовся по хаті.
— В житті всяке буває. Зовсім несподіване. Але тепер, як то кажуть, все позаду!.. Поліцаям — осиковий кілок в могилу. — Геннадій Андрійович помовчав, оглядаючи хлопців. — Ну як, повернетеся разом з нами у табір?
Миколка перезирнувся з Вітею і наморщив лоба.
— Раз поліцаїв уже немає, — сказав він, — то нас і ловити нікому. Тоді ми далі підемо. Як, Вітю?
Це було вже щось нове у взаєминах між друзями. Раніше Миколка з ним би не радився. І Вітя це оцінив.
— Підемо далі, — сказав він.
Геннадій Андрійович розумів, яка небезпечна їхня дальша путь, коли з перших своїх самостійних кроків хлопці потрапили в таку жорстоку перепалку.
Він довго розмовляв з ними, стараючись навчити обережності і витримки. Але в глибині душі Стременний твердо вирішив, що вранці, після того як хлопці відпочинуть, він одішле їх назад у табір.
Поки розвідка ходила в ближні села, партизани решту дня і ніч провели в густому гаю. За цей час Миколка і Вітя набралися сил і відіспалися.
На світанні Миколка розбудив Вітю, який спав на возі.
- Предыдущая
- 40/78
- Следующая