ВАРТОВІ. ПО ТОЙ БІК ЛАБІРИНТУ (коротка версія) - Мельник Виолета "Melnyk Violeta" - Страница 8

— Добраніч.

— Добраніч, — позіхнула Аріяна.

Розділ 4

Розмови зранку не вийшло.

Аріяна прокинулася і, тихесенько визирнувши повз завісу, застала Іллю, без будь-якого сумніву, з наміром йти. Хлопець майже безшумно клопотався, складаючи щось в свою торбинку. Ненароком скинувши зі столу дерев’яну ложку, він примудрився на льоту зловити її, кинувши стурбований погляд в бік печі.

— Ти давно не спиш?

— Ти не збирався сказати, що йдеш?

— Звичайно, збирався, просто хотів дати тобі поспати.

Поспати?! Вона вже третій день як невідомо де, не маючи уяви, як повернутися назад, Малюк зник, і... В Аріяни від хвилювання навіть дихання перехопило. Ілля, очевидно, правильно інтерпретував вираз її обличчя, тому просто сказав:

— Зараз я нічим допомогти тобі не можу, і мені треба відлучитися ненадовго...

— Будь ласка... — Аріяна хотіла підібрати слова, але нічого переконливого на думку не спадало.

— Я обіцяв, що допоможу тобі, і слів на вітер не кидаю. Просто потерпи, поки я повернуся.

Як він не розуміє, що час біжить!

— Я піду з тобою! Адже Малюка треба пошукати!

— Ні, ти залишишся тут. Одну я тебе нікуди не відпущу. Ти в лісі не орієнтуєшся. Скоріше сама заблукаєш, ніж дракона свого відшукаєш, а неприємності до тебе так і липнуть. І зі собою взяти не можу.

— Але...

— Якщо підеш, я за тебе більше не відповідаю.

— Але...

— В печі сніданок. Можеш виходити на вулицю, однак не перетинай бар’єр.

— Бар’єр?

— Коли хатинка повернеться на своє місце, можеш ходити тільки в тій частини галявини, що перед нею. Інакше...

— Що — інакше?

— Просто не роби цього, — він багатозначно витримав паузу і продовжив: — Ззовні він захищає від надто цікавих, ти можеш нічого не боятися, але всередині в нього є деяка побічна дія.

Аріяна згадала перший досвід з бар’єром і вирішила, що краще не знати, як він працює зі середини.

— Але потім ти допоможеш мені?

— Я повернуся кого полудня. І дуже прошу тебе: нічого не рухай в хатинці, за ширму не заходь — будуть наслідки, а я все рівно про це дізнаюся. Якщо хочеш піти, кажи зараз, потім без мене вже хатинку не покинеш.

— Я почекаю.

— От і добре.

— А Малюк?

— Ми пошукаємо його, коли повернуся. Домовились?

Аріяна кивнула, з тугою спостерігаючи, як Ілля, остаточно зібравшись, попрямував до виходу. Він наостанок кинув уважний погляд на гостю і, скрипнувши дверима, вийшов геть.

Як скоротати час в чужому домі, де нічого не можна рухати, нікуди не можна заглядати? Спочатку Аріяна вирішила не вставати і спробувала знову заснути. Покрутившись на печі, вона порахувала баранців, зробила спробу згадати правила відмінювання слів антамарского діалекту, уявила хмарки на фоні блакитного неба... Нічого не вийшло. Питання, що накопичувалися ось уже котрий день, не давали їй спокою. Збила вище подушку, влаштувалася зручніше... Той же ефект. М-м-м... Мабуть, треба вставати.

Навмисно повільно Аріяна сповзла з лежанки і застелила її. Три хвилини. Привела одяг на собі до ладу — три хвилини. Розчесала пальцями волосся, заплела косу — п’ять хвилин. Так до обіду півстоліття пройде. Вона озирнулася, знайшла відерце і вирішила сходити по воду для вмивання. Було трохи страшнувато. Тут все таке дивне, раптом вона не зможе потрапити назад? Ні, Ілля казав, що виходити можна, тільки обережно. Аріяна посміхнулася своїм думкам і, тихенько скрипнувши дверима, визирнула назовні. Зелена трава, кущ ліщини зліва, метелик на кульбабці — все буденно і нормально. Дівчина ступила на сходинку і вдихнула весняне солодке повітря. Колодязь у сонячному промінні також став якимось більш привітним, чи що. Підійшовши і поглянувши всередину, Аріяна здивувалась, наскільки глибоко вода. Відерко на кінці мотузки заледве повністю пішло під поверхню. Ще й половина розплескалася при підйомі. Але смак — чудовий.

Власне тоді і прийшла думка, як скоротати час очікування. Аріяна швидко повернулася в хатинку і, відчуваючи невеликі докори сумління, відкрила деревну скриню. От добре: прямо зверху лежали речі Іллі. Вона витягнула сорочку і штани, трохи провагавшись, переодягнулася і, скинувши в купу своє добро, понесла його назовні. Чистка зайняла якийсь час, сонце піднялося значно вище, коли її речі прикрасили боки колодязя, як новорічну ялинку, щоб сушитися під теплим промінням і обвіватися вітерцем. Аріяна прилаштувалася поряд на траві і, розслабившись, непомітно задрімала. Прокинулася від голоду. Вже майже обід, а вона так нічого і не їла! Майка і сорочка висохли, а джинси були ще трохи вологими. Подумавши, що краще не пересушувати, зібрала все і забрала до хатинки. Може, повезе і вони висохнуть до повернення Іллі. Якщо ні — вона все пояснить, не буде ж він сердитися через таку дурницю.

Обіцяний сніданок в печі був вже зовсім холодним. Обслуговувати чудо місцевої техніки Аріяна не вміла, довелося задовольнятися тим, що було. Витягнувши тарілку, ложку і нарізавши хліба, вона приступила до трапези. Застигла каша виявилася абсолютно без смаку — кулінар з Іллі ніякий. Дівчина встала і пошукала приправи до їжі. До печі була прилаштована поличка з невеликими дерев’яними ємностями, що на перший погляд краще за все підходили для зберігання подібної продукції. Аріяна спробувала на язик три порошкові суміші і, вибравши найвідповіднішу на її погляд, додала приправу в тарілку. Їжа справді стала смачнішою.

Наминаючи сніданок, що аж за вухами тріщало, Аріяна задумалася. Необхідно придумати, яким чином змусити хлопця допомогти їй. Він явно трохи не в собі. З іншої сторони, всі ці дивні речі, що відбувалися навколо. В принципі, більшість з них можна пояснити з технічної точки зору, але з логічної... Якого милого, наприклад, прилаштовувати до відра антигравітаційний двигун?! І є речі, котрі для Аріяни так і залишалися загадкою, — той же бар’єр. Ілля все-таки краще орієнтується в цьому світі. Нажаль, він не дуже-то до неї прихильний, отже, в нього немає причин допомагати.

— Хочеш повернутися додому?

Усе всередині Аріяни похололо, рука з ложкою так і завмерла на півдороги. Різкий, неприємний голос лунав з боку галявини. Але ж нікого там не повинно бути!

— Хочеш повернутися додому?

Аріяна повільно відсунула тарілку, підвелася і так само повільно пішла до дверей. Вона не хотіла, але щось заставляло її йти. Від хвилювання кроки були нетвердими, серце калатало несамоито, її взагалі почало трохи трусити.

— Додому повернутися так просто…

Обережно прочинивши двері, дівчина несміло виглянула назовні. На даху колодязя сидів велетенський птах. Він виглядав достеменно як ворон, якби ворони таких розмірів існували. Як той ворон. Його дзьоб вигнувся в гидкій усмішці, чорне пір’я переливалося на сонці. В Аріяни від жаху дихання зупинилося на мить.

— Шлях додому під самим носом, а ти не бачиш. Під самим носом...

Птах повільно розправив крила, затуливши півнеба, і важко змахнувши, піднявся в повітря.

Від раптового повітряного потоку в Аріяни очі засльозилися.

— Під самим носом...

Ще помах — і птах був уже над верхівками дерев, ще помах — і щез з поля зору.

— Під самим носом... — тихо повторила вона. — Під самим носом...

Прямо перед нею був колодязь. Дівчина, як уві сні, повільно вийшла з хатинки, обережно підійшла до нього і поглянула всередину. Яка ж вона дурепа! Вхід увесь час був поряд, а вона... В темноті слабо переливалася блакитним світлом, спотворюючи зображення, потривожена гладь води.

— Стрибай!

Аріяна різко обернулася:

— Хто тут?

Навколо було пусто.

— Хто тут? — голосніше повторила дівчина.

— Ти втрачаєш час!

Дівчина знову поглянула всередину. Вона втрачає час. Що якщо сяйво зникне? Це, можливо, її єдиний шанс повернутися додому. Вже закинувши одну ногу через край, раптом згадала про Малюка. Не можна його тут залишати.