Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Піца «Гімалаї» - Карпа Ирена - Страница 25
І тут всі глядачі, крім кучерявого бюрократа, засміялися. Бюрократ щось сказав солдафонам, після чого затриманих без паузи на питну воду й чистку зубів відвели до камери.
— От тобі, блядь, і поїла нудл-супчика.
Сидіти в камері без рюкзака, об який зіпрешся, і без карімата, на який сядеш, уникаючи земляної підлоги, виявилося незручно. Хоча і камера собі як камера, вирішила Редька, не дуже й відрізняється від тутешніх готелів.
— Цікаво, чи у наших паспортах вони там розрізнять, де з нас хто. Бо, кажись, ми їм так само на одне лице, як і вони нам. Хоч би пояснили, що до чого…
— Як співав Том Вейтс, no one speaks English, — зітхнув Дордже.
— То він про Україну співав. Ану візьми попади, не дай Бог, у якийсь наш — та навіть і столичний — відділок. Фігу тобі там хтось скаже щось. Хіба що «Ай ем он д’юті тудей».
— Ех. Я ще ніколи ніде не сидів.
— Завжди приходить перший раз… — відколола банальність Редька і тут же емоційно видала: — Ну та хто ж знав, що провідник такий стрет-еджер! Стопудово ж він нас здав. Жабенятко задавило. Трава йому, бач, не сподобалася.
— Або не трава…
— Ага. У тебе на ничці ще мішок опіуму був. З Муанг Сінгу, від продавщиць браслетиків.
— А чо з Муанг Сінгу? Тут його теж на раз-два дістати можна. Значно легше, ніж траву. Ось чого я й ніс її, крихітку, з собою.
Дордже сентиментально зітхнув.
Добре, що в місцевій каталажці для затриманих була лише одна кімната — не довелося перестукуватися через стінку. Тим часом за дверима, як уявлялося Редьці, йшов активний дерибан припасів із їх наплічників.
— Цікаво, хто що спиздить… — міркувала Редька. — Напевно, той, що жирний, візьме ліхтарик. А той, що — вибач за поетичний расизм — схожий на фарбовану хною мавпу, візьме собі мій новий швейцарський ножик, і буде кидати його в портрет старого короля, а то й нового вождя революції, коли його ніхто не бачитиме. І — от бляха, що найстрашніше — якесь пердло собі поцупить мій айпод. А з ним і Тома Вейтса, і всю українську автентику, і дєвочькові британські-іспанські групи, і спосіб відкараскатись від тебе. Це якщо нам доведеться ще кудись іти.
— Найпаскудніше, що вони забрали наш джіпіес. І карти. — Дордже сплюнув на підлогу, і тут же вибачився.
— Не сци. Джіпіесом я так і не вмію нормально користуватися, а карти в мене у надьожнам мєстє.
Дордже не став уточнювати, що саме було надійним місцем у розумінні Редьки. Колись українські бізнесменки, як їхали поїздом на закупи в Польщу чи Москву, ховали гроші на товар у прокладках. І дядьки, здається, теж. А може, й простіше все — карти пріли під устілками Редьчиних черевиків. Чи ничка в неї була десь для трави. Кожен порядний виробник лиж забезпечує свої палки пустими герметичними сховками. Так само як і виробник одягу сновбордистів. Тож, за аналогією, так має бути і з трекінговим шматтям.
Але все було ще простіше.
— Вони в мене тут, у боковій тріщині на підошві. Інколи кльово не мати бабла на нові капці, хех. І не повстидалися ж німчики-братчики п’ятдесят цілкових із нас лупанути за таке, а додивилась я вже в Делі… Ось, бачиш? — Редька витягнула праву ногу догори. — Ой, скільки синяків. Я — синюшний гепард. Ех… Карочє, я тут траву зазвичай никаю. Коли не заникаю, то попадаюсь. От зараз другий раз. А перший був той, у Києві.
— А в другому черевику нички нема? От би зараз косячелу на зло врагам, як ти кажеш. Правда, запальнички в нас забрали.
— Ех, була б тут запальничка, був би рай, а не пекло… Знаєш цей анекдот?
— Нє. Розкажи.
Так почався двогодинний марафон анекдотів. Від нервів, і «на зло врагам», вони реготали так, що горами десь далеко йшла луна. А враги таки злилися: кричали щось на своєму нявкотливо-гавкотливому діалекті, стукали по ґратах і, нарешті, вилили через ґрати склянку холодної води.
— Гиги, відра не нашлось. Мамі своїй на голову вилий, козеліно!
Але і від склянки стало мокро. І зрозуміло, скільки часу минуло.
— Шо вони там так довбуться? Ну, прийшли би, сказали: з вас штраф і фанарік.
— Це якщо тут за траву не передбачено смертної кари, як в Малайзії чи Сінгапурі.
— Та ну. Це все одно, що в нас би за цукрові буряки людей коцали.
Минав підвечірній час. Глиняні стіни з жовтуватих робились коричневими — сонце сідало. Скільки ще сидіти їм — невідомо.
— От блін, хоч щось би розуміти з того, що вони там кажуть! — йорзала Редька.
— Може, краще й не розуміти, — задумано відповів Дордже.
Тут щось стукнуло по ґратах високо під стелею.
— Шо за стукачі там? — крикнула Редька і попала в точку: там був їх ображений провідничок Амі.
— Тумолоу, біг бос кам хі ток ту ю! — прошипів із-під стелі він, і, перш ніж зрозуміли, що він сказав, Редька і Дордже хором, як у дитсадку, крикнули:
— Пішов ти на хуй!
Секунду мовчали, потім зареготали так, що тюремники точно вирішили, що не весь «віз» конфісковано.
— На біса нам ше бос їхній тут? Питати про сексуальну орієнтацію? Чи вчитися крутити косяки у заграничних спеціалістів?
Але як би Редька не намагалася себе збадьорити дурнуватими жартами, їй таки було страшно.
Ішов, не кваплячись, час, надворі стемніло, а нічого не мінялося, навіть тюремного рису з водою ніхто їм не заніс. Дореготалися.
Редька позіхнула.
— От ми тут із тобою застрягли в цій каталажці самопальній, і єдина розвага — втикати в павутину. Бо нема вже ні анекдотів, ні тем для розмов.
— Добре хоч павутина є… — Дордже подув у куток, завішаний павучими фіранками. Густе плетиво майже не колихнулося.
— А ще є вікно. — Редьчині спроби розважити їх нагадували безплатний виступ циркової трупи обласного скликання у дитячій лікарні.
— Та, таке вікно…
— Яке? Нармальне. Голова пролізе — значить весь пролізеш. Мене так сестра в дитинстві вчила. Правда, казала, що коли я виросту, міряти прийдеться вже по дупі.
— Дупа. Яке класне слово, — посміхнувся Дордже. — Мене твій тато навчив.
— Ага. А ще є срака, попа і жопа. Жопа і Маша — так звати двох собак моєї подруги одної, з Торуня, в Польщі. Знаєш?
— Угу. Старе німецьке місто.
— При чому вони спочатку назвали так свою таксу — слово їм, бач, сподобалося — а потім уже взнали, що це російською значить.
— Кхх…
— Ну ти і смієшся.
— Нє, це я кашляю так.
— А, ну будь здоровий. А ще в моїх двоюрідних сестер кішку звали Муші. Теж взнали, що воно таке, вже аж коли виросли і фільми для дорослих дивитися почали.
— Ех, я би зараз втикнув у фільмець якийсь, — Дордже і собі розпозіхався, — чи й поспав би. На м’якенькому. Хоча б на циновочці чи каріматі, так сни цікавіші, ніж на голому бетоні.
— І нирочки ціліші.
— Ага.
І тут зненацька Редьку понесло.
— От я сиджу і думаю, скільки одночасно цікавих всяких штук відбувається на землі, поки ми тут у темряві. Хтось стоїть на порозі велетенського відкриття в собі самому. Хтось на щось сподівається, когось чекає, і не може через це спати. Хтось сидить собі на березі океану в Ґоа і дивиться на місяць, і йому хрустить пісок на зубах, того він харкається і не встигає сказати дівчині, щоби вийшла за нього, а потім момент уже не той.
— А хтось у тій же Індії помирає з голоду, бо земля не родить від солі.
— …хтось купив собі купу нового одягу і тепер мучиться, що би то вдягти на найближчу вечірку, щоби добре виглядати в світських хроніках. Це, мабуть, моя сестра.
— …а хтось відчуває, що його зоря закотилася, що він старіє, і що єдиним другом лишився віскі, й що щастя можна купити. Спершу по 36 євро за пляшку, а потім усе за менше й менше, і щастя стає не таким якісним, зато гарантовано вставляє…
— …хтось нещасливо закоханий мчить світ за очі на машині, випиваючи каву на заправці й думаючи, ну коли це все скінчиться.
— …хтось купує смажений мигдаль у карамелі.
— …а хтось просто лежить у парку на траві й читає Еко. Хоча про мигдаль у карамелі — це ти раптом в тєму. Є в мене одна штука…
- Предыдущая
- 25/82
- Следующая