Щоденник страченої - Матиос Мария Васильевна - Страница 33

Особливість цієї кримінальної справи, на мою думку, полягає в тому, що її фабула співзвучна сюжету, описаному іще Достоєвським в його романі«3лочин і покара». Герой цього роману Раскольников, ставши на шлях сподіяння вбивства, намагався при цьому виправдати свої злочинні дії.

Сьогодні нами закінчено розгляд кримінальної справи по обвинуваченню Ковальчук Лариси Михайлівни у скоєнні злочину, передбаченого...

— Я протестую, — підскочив зі свого місця адвокат, призначений мені напередодні. — Ваша честь!

Державний обвинувач ставить з ніг на голову суть справи! Потерпілу, яка ледь не розпрощалася із життям завдяки діям підозрюваного Воронова, державний обвинувач намагається зробити підозрюваною! Моє завдання сьогодні надзвичайно важливе: не тільки захистити честь жертви злочину, але й не допустити порушення прав підсудного Воронова.

— Це завдання державного обвинувача і суду, а не захисту. Продовжуйте, — суддя зверталася до прокурора.

— Окрім того, маємо справу із жіночим кваліфікованим шантажем високопосадової особи, яким є потерпілий.

Будучи психічно неврівноваженою особою в силу невпорядкованого та суспільно осудного приватного життя, що доведено в ході попереднього слідства рядом експертиз, підозрювана Ковальчук Лариса Михайлівна... І знову адвокат катапультувався зі свого місця:

— Ваша честь! Державний обвинувач стверджує, що в ході досудового слідства проводилася експертиза приватного життя потерпілої! Я протестую. Приватне життя особи не може бути предметом будь-яких експертиз!

— Я стверджую, — побагровілий прокурор, опустивши окуляри на перенісся, поглядом уже розстрілював адвоката, — я стверджую, що низкою спеціальних експертиз, проведених в ході досудового слідства, встановлена певна психічна та психологічна неадекватність особи підозрюваної.

— Потерпілої! Я наполягаю: потерпілої. — Адвокат чомусь скидав піджак. — Мало того, що потерпіла зазнала віроломного збройного нападу, була поранена двома кулями, одна з яких могла виявитися смертельною, мало того, що їй зробили п'ять хірургічних втручань важкого ступеня складності, державний обвинувач намагається змістити акценти таким чином, щоб спрямувати справу у вигідне йому русло, враховуючи, очевидно, службову близькість із обвинувачуваним Вороновим, з якого він намагається зробити жертву.

— Суд не надавав захисту слова, — безбарвно повідомила суддя.

— Високий суд! Зараз я спробую довести свою тезу про психічну невідповідність підозрюваної сукупністю речових доказів, а також спробую реставрувати проццес суїцідальних спонук у діях підозрюваної, які призвели до...

...У руках прокурора блиснув темно-зелений талмуд мого щоденника, і я зрозуміла, що мене зараз роздягнуть наголо, обдивляться зусібіч і в усі дірки, як під час обшуку у в'язниці, змасакрують, а далі повільно і з насолодою затопчуть ногами розчленоване тіло.

Іще одного масакрування я не витримаю: на мені не затягнулися шрами від попередніх розтинів.

І тоді, всупереч усім суддівським протоколам і порядкам, я підвелася зі свого місця:

— Ваша честь, — звернулася в повній — майже могильній — тиші.

— Вам іще ніхто не надавав слова, потерпіла!

— Я не є потерпіла. І ніхто не має права позбавити людину її останнього слова.

— Останнє слово у цьому залі не за вами, — знову перебила суддя. - Останнє слово за буквою Закону.

— Ваша честь! Хто б і що тут не говорив, я погодитися із цим не можу. Бо ніхто, крім мене, не знає всієї правди.

— Я протестую, — прокурор стояв чомусь переді мною і свердлив очима, безладно гортаючи щоденник.

— Заспокойтеся, колего, — махнула на нього рукою суддя. — Продовжуйте.

— Я не знаю, до яких висновків прийшло слідство. Воно, може, і не зважило на мій післяопераційний стан і можливі у зв'язку з цим зміни моїх показань. Але це не має жодного значення.

Багато років я люблю цього чоловіка, якого суд хоче сьогодні звинуватити в замахові на вбивство. Та він не винен. Винна тільки я. Я давно хотіла покінчити своє безпутне життя самогубством, та наважилася тільки в той день, коли він прийшов до мене. У той день він просто хвалився мені придбаним пістолетом, а я скористалася нагодою, щоб...

І тоді підскочив він. На чолі у нього виступили великі краплини поту і різко — не в такт диханню — здіймалася сорочка:

— Ваша честь! Не слухайте! Ця жінка бреше! Бреше!

— Я протестую! - тепер кричав уже прокурор. — Тут чинне правосуддя, чи тут діє самосуд?

— Продовжуйте, обвинувачений! — скомандувала суддя.

— Але обвинувачена Ковальчук! — прокурор чомусь розводив руками.

Було зрозуміло, що добре вибудувана прокурором схема насправді захисту, а не обвинувачення Воронова, летіла шкереберть через нього ж.

Чоловік однією рукою витирав піт із чола, а другою шукав у кишені хусточку:

— Ваша честь! Цей злочин цілком лежить на мені. Жінка не винна ніколи. Винен я. Судіть мене. Я справді хотів її убити. Я люблю її...І тому я хотів убити...

— Дурдо-о-ом! — схопився за голову прокурор. — Ваша честь, я протестую. Жертва добре продуманого злочину, якою насправді є громадянин Воронов, навмисне зводить наклеп на себе, щоб приховати справжні мотиви дій підозрюваної Ковальчук. Чоловіче благородство іноді буває не менш нелогічне, аніж істерія жінки. Такий поважний і знаний чоловік проявляє благородство, беручи на себе всю тяжку провину за злочин, не розуміючи наслідків таких дій. Воронов намагається врятувати репутацію жінки, психічна невідповідність якої очевидна.

— Неправда! — кричав чи то жертва, чи обвинувачуваний. — Неправда!

— Ви самогубець... — зітхнув нарешті прокурор.

— Судіть мене. Жінка себе обмовляє. І викиньте нарешті цей щоденник! Хіба може папір передати драму людських стосунків? В той день ми мали намір подати заяву про одруження. А жінка в останню мить мені відмовила. І я хотів її вбити...

— Ви самогубець... — повторив прокурор, згортаючи щоденник. Далі він ретельно запакував його до шкіряного портфеля, навіщось міцно затягнувши паски.

— Що каже психіатрична експертиза щодо стану підозрюваного Воронова? — звернулася суддя до прокурора.

— Адекватний. Він підсудний. Але, ваша честь, зважаючи на виняткове збудження обох сторін, я хотів би просити дозволу на перерву в суді. Якщо громадянин Воронов через винятковість ситуації не може захистити себе сам, його зобов'язана захищати держава.

— Ви кпините з держави, прокуроре. Кпини тут недоречні. Обидві сторони — потерпіла і підозрювана — перебувають у стані, який дозволяє продовжувати розгляд справи. Продовжуйте...

ЕПІЛОГ

1 липня 2032 року.