Щоденник страченої - Матиос Мария Васильевна - Страница 27

Я заплітала своє волосся з волосками з його грудей.

Невинно цілувала.

Але цього робити не могла.

І в мені не здригнулася ані крапля крові.

У ньому також.

Ми так і позасинали на оленячих хутрах, обнявшись, як брат із сестрою, і проспали до пізнього ранку. Прокинувшись, засміялися і поцілували одне одного. Хто в таке повірить?!!

13 січня 200...

Я кілька разів поривалася обірвати ці записи. Навіть хотіла спалити. Але в якусь мить зрозуміла, що це, може, моє спасіння — ця давня забавка фіксувати своє непутнє життя. Іноді мені здається, що я його просвистую в чотири пальці.

15 січня

Якби він знав, скільки він важить у моєму житті, він таки покинув би своє дурне місто і ще дурнішу роботу, всіх своїх молодих коханок, пригнався би, ніби вчаділий, влігся би на коліна і згадував би, чи жалівся.

А чому я хочу, щоб він жалівся? Хай би ганяв за мною по квартирі, злягався на підлозі, сміявся, сварився. Та хай би мовчав.

А чому мовчав? Без нього й так навколо мене панує суцільне мовчання. Навіщо мовчання удвох?

Наступного дня

Не можу сама собі пояснити, навіщо він мені...

Сказати, що він мені потрібен просто як мужчина, чоловік, самець — не можу. Я не потребую цього стільки, щоб перейматися цим на повному серйозі.

А що ж тоді?

Чого я потребую?

Я ж погамувала тілесну спрагу із ним.

Врешті, я наговорилася на два життя наперед з іншими. Люди живуть бік-о-бік і стільки не мають душевного зв'язку із іншим, як мали ми за короткі зустрічі.

Наш час із ним спресований так, як гіпсокартон.

Але ж удариш силою плеча — розлетиться — і не зогледишся, і не здокупиш.

То навіщо все-таки він мені?

Цвяхи я вмію прибивати сама. Зрештою, найняти чоловіка для такої непильної роботи — також не проблема.

Дітей ми народжувати вже не зможемо.

Спілкування я не позбавлена.

То чому мене так мучить його не-присутність біля мене?

Чому зазираю в щілини, як ворона в кістку,

з-під дивана вимітаю пилюку віником, а не витягую пилососом: а раптом там причаївся він?

Боюся його поранити?

Через це нерозуміння почуваю себе винною.

Міра моєї вини — вона яка, цікаво, з точки зору юриспруденції?

Бажання?

А що таке бажання жінки, сфокусоване на особі, якої вона добивається? Сублімація?

Але ж я його добилася. Геть зовсім. Бо він не раз і сам умирає від багатства наших розкошів. Я це чую серцем.

Фройд відпочиває?

***

Учора він нарешті зателефонував.

Зробив мені милість за багато часу. Мабуть, він знайомий з теорією мертвих мов. Не користуєшся — вона відмирає.

Він боїться вмерти?

А що сказав, собака? Що сказав?!

Собака скажена — і та повелася би краще. Сказав — ніби ножа всадив у саме серце:

— Я під твоїм будинком.

— Заходь.

— У мене два квитки.

— Куди?

— Не знаю. Куди було. Він мене перелякав.

— Щось трапилося?

— Нічого. Я захотів віддати тобі три дні.

— Ти мені їх не обіцяв.

— Але ж ти хотіла би, щоб я пообіцяв.

— Ти мені їх не винен.

— Я сам собі винен.

— У тебе депресія.

— Ні.

— А що?

Він довго мовчав.

— Я довго йшов до цього. Ти мене не розумієш.

... Він так і не піднявся в квартиру. Я вже й сумніваюся, чи він був під будинком, чи це чергове вар'ятство...

***

Що мені робити? Хто кого покинув?

***

Я хочу піти по руках. Уже. Негайно! Поїхати в Португалію і потрапити в найбридкіший бордель, бути проданою брудним туркам, стати вуличною дівкою на околицях Варшави, але не знати, не знати цього спокійного щастя самотності! Бо навіть з ним... Хіба я чимось відрізняюся від куртизанки?! Я ж також чекаю, поки в його чоловічих графіках черга дійде нарешті до мене.

То й що з того, що я не в натуральному борделі?

Я сьогодні знову п'яна.

Краще б я була мертва.

Наступного дня

Стою перед дзеркалом і роззираю себе.

Готуюся до побачення.

Не з ним.

У мене появився новий залицяльник — не-вимагальник, тільки давальник по імені Л.Д. Грошовитий дядько пенсійного віку, якому потрібна молода жінка. «Для приємного проведення надміру зайвого часу». Все решту він дасть, так мені й сказав.

Першою після нетривалих оглядин має бути сьогоднішня вечеря в ресторані на воді.

Що буде після вечері?

Щось та буде.

Але Л.Д. дуже чесний. Він попередив, що жодна жінка не прокидається вранці біля нього: він її серед ночі випроводжає в обов'язковому порядку, благодійник.

Це дуже добре, що я не бачитиму, як спить Л.Д.

Л.Д. точно не спить по діагоналі ліжка.

Не закидає руки за голову.

Не тримає до ранку долоні на пипочці циці.

Не шукає під простирадлом стегна.

Ні. Я з ним не зможу.

І навіть, якщо він засипле мене золотом з ніг до голови, я задихнуся від нестачі дрібного ластовиння на спині, повернутій до мене перед самим ранком.