Мисливськi усмiшки (збiрка) - Вишня Остап - Страница 7

- Що, - питаю, - нема?

- Нема! - каже.

А бекасiв, товаришi, треба смажити, не розчиняючи їх, з потрухами, з уздром.

Ах, яка це смачна, благородна, нiжна дичина!

1945

ВОВК

I

Мисливцевi, що йому вперше в життi доводиться їхати чи йти полювати вовка, раз i назавжди слiд обов'язково запам'ятати стару нашу народну приповiдку:

"Не бiйсь вовка, - сiдай у хатi".

Вовк-хижак i хижак лютий, кровожадливий, - проте боятися його нема чого.

Кiндрат Калистратович Моргниоко давнiй i досвiдчений убийвовк, - так вiн усiм розповiдав i всiх учив, що вовк - звiр надто полохливий i боязкий.

- Ось послухайте, - казав усiм Кiндрат Калистратович. - Живу, як знаіте, я на хуторi i якраз на узлiссi. Кошара моя стрiхою аж на лiщину нiби налягаі. От вовк i нанюхав моїх овечок. Продер глупої ночi пiд стрiхою в кошару дiрку та й уплигнув серед овечки. Ну, в кошарi, звiсно, гвалт, - вiвцi: "ме-е-е!" та й у хлiвi, - а хлiв поруч, - корова в рев! Я почув, вискочив з хати та прожогом у кошару. А воно щось сiре повз мене пiд стрiху-шелесть! Крiзь дiрку проскочити не встигло, як я його за хвiст, а воно, видите, вовк. Ну, лякливий же, я вам скажу, звiр! Така вже, звинiть, неприятнiсть! Хоч що ви менi тут кажiть, а вовк-звiр крiпко полохливий!

А на нашу думку, це ще не такий сильний аргумент за вовчу полохливiсть, бо хто знаі, яка б "неприятнiсть" вийшла, коли б вовк зненацька вхопив Кiндрата Калистратовича, ну, не за хвiст, а взагалi ззаду... А Кiндрата Калистратовича ми всi знали за хоробру i сильну духом людину.

Та хоч вовк, може, й не такий уже сильно полохливий, проте ще раз кажемо:

"Не бiйсь вовка!"

Полювати вовка - це для мисливця i честь, i обов'язок, бо хто ж таки не почервонiі й очей долу не спустить, коли йому скажуть:

- Сидите ви тут, сидите, охотниками прозиваітесь, а у Вербовому хуторi вчора вовки трьох овець зарiзали та телицi лiвий задок од'їли.

- А де це Вербовий хутiр?

- Од Зачепилiвки кiлометрiв не бiльш як п'ять буде. Як доїдете до могили, так дорога влiво пiде, тiію дорогою й їдьте. Ярок переїдете, берiть праворуч, та понад ярком, понад ярком, нiкуди не звертаючи, якраз у Вербовий хутiр i в'їдете...

- А вовки хiба в самому хуторi?

- Ну, на хуторi спитаіте кривого Степана, - вiн знаі, де вовки. Той усе на свiтi знаі. Давнiй охотник, тiльки правов не вибрав.

- Чи не в Перещепиному це лiсi? - кидаі Кiндрат Калистратович.

- Та, мабуть, що в Перещепиному. Де ж їм бiльше бути, як не в Перещепиному... I лiсу чимало, i самi ж вам ярки та балки. Тiльки в Перещепиному. Вовка там, як хмари! Закурить нема?

- Закурюйте?

- Так почекайте, - устряв знову Кiндрат Калистратович. - Як у Перещепиному, так чого ж нам тодi до Вербового хутора їхати? Перещепине - воно ж бiля Розлогого хутора, а Вербовий - так вiн же бiля Кучерявої балки... То, може ж, то вовки з Кучерявої балки?

- Мо'й так! Воно, конешно, вовк, конешно, звiр! Правильно! Тiльки в Кучерявiй! Густа балка i чималенька балка. Ох, i вовка там! Як завиють, - волосся дротом!

- Так тодi давайте до Вербового вдаримося! Це - в Кучерявiй!

- Так-таки до Вербового й прямуйте. То там спитаіте кривого Степана, - його всi там знають. Той вам i розкаже, й покаже. Вiн усе знаі, бо охотник давнiй, от тiльки що оце тепер правов не вибрав.

- Ну, поїхали! Прощавайте! Спасибi, що сказали!

- Щасливої! Пiдсипте ще махорочки! Запашна махорка!

- Закурюйте!

- Спасибi. Так, як ярок переїдете, берiть зразу понад ярком, i аж до самого Вербового. Три ж овечки й телиця, - государству ж збитки якi. Нiззя, треба винищити. Бувайте здоровi!

II

Ну, значить, переїхали ярок, взяли праворуч, та понад ярком, понад ярком, нiкуди не звертаючи, прямiсiнько у Вербовий хутiр.

- Тррр! Драстуйте, бабусю!

- Драстуйте!

- Де тут, скажiть будь ласка, кривий Степан живе?

- Кривий Степан?

- Еге! Охотник!

- Так вiн же тепер не охотник: вiн без правов! А живе вiн... Одна... Друга... Третя... Четверта... П'ята... Шоста... Сьома... за четвертою хатою повернете в уличку. Тiію вуличкою у самiсiнький двiр так i в'їдете.

- Спасибi, бабусю!

- Тiльки сьогоднi недiля, мабуть, його вдома нема, на охоту пiшов.

- Та то вже як там буде!

За четвертою хатою вулички нема. Стали.

Бабуся кричить:

- Та куди ж ви? Вже проїхали!

- Та то ж, бабусю, третя хата, а не четверта!

- Дивись, а я думала - четверта. Недобачаю вже я. Не тiльки вулицi, а вже й нитки в голку не вштрикну. Завернули у вуличку i прямiсiнько в двiр.

- Драстуйте, Степане! як вас?..

- Iванович...

- Степане Iвановичу! Це ви охотник?

- Охотник то я, конешно, охотник, так тiльки не встиг правов виправить. Без правов. Не охочусь тепер...

- Вовки, кажуть, одолiвають тут вас?

- Нi, такого щось не чувать! Тихо з вовками, хвалити бога, тихо поки що... Зайчики, тi, конешно, попадаються. I густенько... Лисичку iнодi торохнеш... Буваі...

- А троі овець хто зарiзав?

- Троі? Не слихав! Позавчора Секлета, одноосiбниця, заколола, так не вiвцю, а кабанчика...

- А телицi зад хто од'їв?

- Що ви, товаришi? Це - брехня, вiрте совiстi, брехня. Десятий рiк я старшим корiвником. Коли хто навiть ударить, строго взиськую, а не то, що цiлi зади од'їдать... Хто ж це вже пiдкопуіться?!

- Та нi, ми, Степане Iвановичу, про вовкiв!

- Якi такi вовки, коли в мене по 2000 лiтрiв на фуражну корову, а вони - "зади од'їдають"? Хай знiмають, коли не вiрять!

Розтлумачуіте, кiнець кiнцем, у чiм рiч, i Степан Iванович заспокоюіться.

- Так у вас про вовкiв, значить, не чуть? А так поблизу де-небудь?

- Говорили, що кiлометрiв за п'ятнадцять звiдси, у Попiвському, нiби виють. I що справдi нiби комусь зад од'їли... Не знаю тiльки кому - чи телицi, чи комусь iншому...

III

- Поїдьмо, товаришi, на Попiвське! Може, там справдi щось органiзуімо, - каже Кiндрат Калистрато-вич. - Там-таки справдi бували облави на вовкiв i там-таки і справжнiй мисливець, бо маі i прапорцi, i зможе зiбрати гучкiв-загонщикiв, i знаі, де поставити на номера. А я як фахiвець у цiй справi навчу вас, як полювати вовкiв облавою.

- Поїдьмо! Забились, так уже поїдемо. Сьогоднi, може, вже не встигнемо, ну що ж, лишимося, завтра й пополюімо!

Поїхали.

Кiндрат Калистратович, давнiй убийвовк, розповiдаі про вовчу облаву.

-- Ой, цiкава ця штука, товаришi, облава на вовка. Вовк залягаі на день у густiй хащi i там лежить до ночi i тiльки вночi виходить од'їдати телицям зади, рiзати овечки та лошата. Досвiдчений охотник заранi вже знаі, де вони і, бо прислухаіться до їхнього виття, а то й сам, виючи по-вовчому, викликаі їх на вiдповiдь, щоб уже напевно знати, де саме вони лежать. Коли це все вже вивчено, тодi призначаіться облава. З'їздяться мисливцi, заранi сповiщаються загонщики, з двох бокiв те мiсце обтягуіться шнурком, з прив'язаними на ньому прапорцями. З одного боку, де прапорцiв нема, розставляються на номерах охотники, а навпроти, здалека, заходять загонщики, запускаються, коли ість, собаки... Звiр пiде на охотникiв, убiк вiн не побiжить, бо боїться прапорцiв... От, значить, обложили, стали. Загонщики чекають знака, коли починати... У лiсi тихо-тихо... Iнодi тiльки трiсне гiлочка, упаде шишка, стук-стукне дятел...

Ви стоїте й "прочiсуіте" зором свою територiю: де стежка, де галявина, - щоб заранi вже знати, як бити вовка, коли вiн пiде - чи просто на вас, чи, може, трохи праворуч чи лiворуч. Ви ж знаіте, що й праворуч, i лiворуч на номерах вашi товаришi-мисливцi. Отже, щоб не допустити його на їхню територiю, а щоб вовк був ваш! I тiльки ваш! От почалися гони. Крик, шум, гам. Трiщить десь лiщина, гавкають собаки, стрiляі старшина загонщикiв... Не лiс там у загонщикiв, а пекло. - Га-ла-ла! Тю! Го-го! Ух! Ох! Та-ра-ра-ра! - Пекло це прямуі на вас. Отут уже держiться. Тут уже кожний трiск гiлки - то трiск усiх ваших нервiв. Падiння шишки з ялинки - атомна бомба. Стрибок зайця - мiнiмум стрибок жирафи. Лисиця - тигр. А ви ж зайцiв i лисиць не стрiляіте. Боже борони! Найтяжчий злочин - стрiляти на вовчiй охотi в щось iнше, крiм вовка. I от, нарештi, iде вiн. Я його, товаришi, не тiльки на око впiзнаю, я його ходу за сто метрiв знаю, я чую його іством своїм усiм. I от - мiж кущами - мельк! - сiре. Раз на мене - вважайте, що вовка нема. З першого пострiлу. А там iще - пострiл, там пострiл. А якась роззява то й не помiтить. А дехто, помiтивши вовка, - на грушу. Буваі й таке. А дехто й собаку, замiсть вовка, стукне. Буваі й таке. Наближаються гонщики: