Мисливськi усмiшки (збiрка) - Вишня Остап - Страница 4

- Ай справдi, де ж це вона?

- Та я стола нею пiдперла, бо нiжка поламалась...

- Та хiба ж можна рушницею?!

- А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь iз неї... А то ж...

- Ну, годi, годi! Бувай здорова. Поспитай у Катерини Миколаївни, як зайця салом шпигувати, а то ж потiм зiпсуіш... Та купи сала не менш як на трьох зайцiв.

- На трьох?

- Ну, купуй на п'ять! Я бiльше як п'ять не стрiлятиму.

Поїхали...

II

Полюють зайцiв в основному трьома способами: з пiдйому, з-пiд собак-гончакiв i на засiдах.

З пiдйому можна полювати одному й колективом.

Iдеш собi один чи рiллею, чи озиминою, чи бур'янами i "витоптуіш" зайця, який, як вiдомо, вдень лежить I вiдпочиваі... Ви пiдходите до його лiгвочка, заіць i вискакуі...

Коли полюіте компанiію, тобто колективом, краще йти так званим "котлом", такою нiби дугою, щоб фланги були спереду вiд центра. Заіць як вискочить, примiром, в центрi, то вже йому, iнакше як на сковорiдку, бiгти нема куди.

- Як же краще, - спитаіте, - полювати: одному чи колективом?

Майже однаково.

Коли йдете один, то один промазуіте, коли йдете колективом, то промазуіте колективом.

Дуже цiкаво полювати зайцiв з собаками-гончаками.

Коли такi собаки і, їх пускають у лiсок чи в байрак, вони бiжать, пiдiймають зайця i "голосом" його гонять.

Ви стаіте на путi, де маі бiгти заіць, i мажете по ньому на тiй путi.

Та краса заячих ловiв з гончаками не тiльки у вашому промаховi...

Ви уявляіте собi, коли цiла зграя гончакiв iде слiдом за зайцем, нiби якийсь оригiнальний, нi в якiй фiлармонiї не бачений i нечуваний, оркестр. Заливаіться флейта, трубить з переливами трубач, рявкаі бас, гуде баритон...

"Скiльки жару, скiльки страстi в голосах..."

Ех, якби в наших оркестрах з такою пристрастю грали оркестранти, - якi б були симфонiї!

Стоїш, слухаіш, рве серце тобi груди, поломенiі в тебе мозок, i ти мажеш, мажеш, мажеш...

На засiди ви виходите, коли вже добре стемнiі... Виходите в великому дубленому кожусi. Хазяїн вас питаі:

- Може б, i свитку ще надягли?

- Нi, - кажете, - не треба. Не так уже воно й холодно. I вiтру нема. Та й первак у вас з комiром. Теплий первак, я його добре пiдпережу, воно не продме.

Засiдаіте бiля величезного колгоспного ожереду соломи...

Нiч темна, бадьора.

На небi, над ожередом, - зорi, на землi, пiд ожередом, - зайцi.

Сiли, закутались.

- Ну, налiтайте, которi тут зайцi і!

Тихо-тихо...

Аж ось десь аж iз сусiднього села:

- "Котила-а-а-ася..."

I тихо.

Ще щiльнiше закутуітесь у кожуха...

Замислюітесь...

Мимоволi iз грудей:

Ой, зiйди, зiйди, ясен мiсяцю,

Як млиновеі коло...

I знову тихо.

Голова на солому хилиться, хилиться, хилиться... Пiд кожухом тепло-тепло...

I на серцi тепло-тепло...

Раптом над вухом:

- Доброго ранку! Заснули?!

- Драстуйте! Невже заснув?!

- А вже й снiданок на столi! Ходiмте!

- Ходiмо.

- А де ж ваша рушниця?

- Нема... Дивись. Сюди-туди - нема рушницi.

- Та то так! Тут у нас не зiвай! Пiдслiдили, значить, i хапнули. Ну, нiчого: може, десь випливе...

- Неприімно! Не кажiть хоч нiкому!

III

Додому ви все-таки зайпя привезли.

- А де ж рушниця? - питаіться посемейство.

- Курок трошки закапризив: занiс до майстра. Увечерi ви їсте нашпигованого салом зайця. За столом урочисто: перший в цьому сезонi заіць.

Трапезу дiлить з вами i ваш вiрний по полюванню товариш.

- Будьмо!

- Будьмо!

По вечерi ви благальне дивитесь на вiрного товариша, а вiн, прощаючись, заплiтаіться:

- Ти ж не забудь узавтра занести, що на зайця позичав.

1945

ВЕДМIДЬ

I

Ведмiдь у нас на Вкраїнi, крiм як у зоологiчних парках, нiде не водиться, через те не так уже й страшно по наших лiсах вальдшнепа, чи зайця, чи лисицю полювати.

Були б ведмедi, - довелося б багатьом мисливцям рушницi попродати, бо нашi охотники люди тихi, сумирнi й поетично нiжнi, а ведмiдь - звiр великий i реве: може перелякати.

Один мiй приятель, дуже пристрасний охотник, коли ми, пам'ятаю, колись дiстали таку телеграму аж iз Вологодської областi - "Назнали й обклали аж три ведмежих барлоги зггг приїздiть негайно..." - довго вдивлявся у ту телеграму й каже:

- Ти як знаіш, а я не поїду... Я - на бекасика люблю, бекасик - пташка сумирнепька, - вона не реве i скальпiв iз людини не здiймаі. А ведмiдь - воно дуже велике й дуже буре, а снiгу там багато: не втечеш! Не поїду я!

Не поїхали ми вдвох.

Ведмедi бувають бурi, i сiрi, i бiлi...

Бурi - ревуть по лiсах, починаючи з Брянщини..;

Сiрi звуться - "грiзлi", вони, спасибi їм, водяться досi-, далеко.

А бiлi - тi у полярних морях та океанах, i далеко до них їхати, i холодно.

Ну, а проте для кожного мисливця забити ведмедя - то вже така для нього честь i така йому з того слава, що хоч теоретично, а хочеться.

Ви ж самi подумайте: по-перше - прекрасна ведмежа шинка i знамените ведмеже м'ясо, а по-друге - ведмежа шкура...

Лежить таке велике-велике та волохате ведмеже хутро у вас у кабiнетi перед канапою. . Ви сидите на канапi, а перед вами приятелi сидять.

Ви їм кажете:

- Оцього ведмедя сам убив!

Приятелi вашi, як i взагалi в таких випадках усi приятелi, подивляться один на одного i обов'язково котрийсь iз них кахикне.

Не звертайте на це "кахи" нiякої уваги й розкажiть їм, як ви спочатку, коли ведмiдь вискочив iз барлоги, вдарили його жаканiвською кулею, але тiльки поранили, а вiн, розлючений, як стрибоне до вас, а ви не розгубились, вхопили рогатину, добре вперлись у снiг i взяли лютого звiра на рогатину, i як у вас рогатина - трiсь! - а ви хапаіте другу рогатину i прямо ведмедевi в груди! Аж тут друга рогатина - трiсь! Ви тодi-за третю! Звiр уже дихаі прямiсiнько вам в обличчя... Третя рогатина...

Але тут дружина:

- Жалуйте, товаришi, до столу! Чайку поп'імо! А коли ви вийдете з кабiнету, ваш найближчий друг каже вашiй дружинi:

- Спасибi, хазяічко, що покликали, а то б довелося вашому чоловiковi й за четверту рогатину хвататись! Чого тiльки не перетерпить людина за правду?!

II

Добрий мiй знайомий, тов. С., хоч сам вiн i не мисливець, розповiв менi дуже iнтересний спосiб полювати ведмедя.

Сам я нiколи до того про такий спосiб здобути ведмеже хутро й цiлу торбу ведмежого м'яса не чув, але спосiб цей, на мою думку, вартий всiлякої уваги, тим паче, що вiн зовсiм безпечний, i мисливець у всякiм разi тут своїм життям не ризикуі.

Виявляіться, що дорослi ведмедi дуже пристраснi математики.

Ви назнаіте мiсце, де ведмiдь полюі, чи просто годуіться, берете великий аркуш дикту, пишете на тому диктовi великими лiтерами таку математичну формулу:

2Х2=5

Написавши цю формулу, берете молоток i цвяхом прибиваіте до ясенка чи до дуба на тiй стежцi, де ведмедь подорожуі. Прибивати треба не дуже високо та й не дуже низько, а так, щоб ведмiдь ту математичну формулу побачив.

Прибивати краще опiвднi, коли ведмiдь одпочиваі. А як вийде вiн увечерi полювати, щоб вiн її вже уздрiв.

Прибили.

Зразу ж бiжiть додому, запрягайте коня в гарбу й їдьте до того математичного мiсця. Тiльки ж не пiд'їздiть до нього близько, заховайте коня з пiдводою десь у ярку чи за скиртою соломи, а самi бiжiть у лiс, вилазьте поблизу прибитої формули на дуба й чекайте нишком.

Ось iде ведмiдь.

Трiщить лiщина, падають з неї галузки, i взагалi шум.

Ви не бiйтесь i спокiйно собi чекайте.