97 - Кулиш Николай Гуриевич - Страница 7

Г и р я. Ось-ось воно й є: щоб силою не брали! Святу правду, Йване, кажеш — щоб не брали силою!.. А брали, спитавшись у хазяїна, дозволу випросивши у людей… у громади… Ех, жаль який, Йване, що ти прозрів тоді, коли вже у мене силою забрали хліб, а ти ж і помагав його брати!..

С т о н о ж к а. Простіть, Гнате Архиповичу!

Г и р я. Ну, та вже хай бог тебе простить… Мішечка у тебе часом нема?.. Ага, торба!.. Давай… Та вона така, що пудів зо два влізе. Постій тут, я зараз… (Вийшов у сіни і скоро вернувся). А знаєш, Іване, ти ось що… Ти краще прийди по ячмінь до мене завтра чи там позавтра.

С т о н о ж к а. Я їй-бо, дядечку, за хрест і чашу… Може, не вірите, то я заприсягнуся…

Г и р я. Приходь завтра… Як тільки ото скажеш привселюдно, біля церкви, що ти за хрест і чашу, як тільки покаєшся, так і приходь… Позичу, голубе, їй-бо, позичу і так дам… Серця увірву шматочок, а таки дам…

С т о н о ж к а. Дядечку, Гнате Архиповичу! Сили моєї не вистачить до завтра… Боюсь, що не встану, до церкви не дійду, десь упаду…

Г и р я. А господи, не можу на такі муки дивитися… Не можу, Йване!.. Серце крається… Постій, постій, голубе… (Підійшов до столу, одкинув рушника і, взявши в руки буханок хліба, урізав половину. Потому, повагавшись, ще шматочок додав). На, Йване! Оддаю тобі свій завтрашній пай, бо сам уже давно на порціях живу.

С т о н о ж к а (чолом йому давши). Спасибі вам!.. Спасибі!..

Г и р я. А завтра приходь до церкви… Чуєш?

С т о н о ж к а (із сіней). Прийду!

Вернувся Г и р я в хату, аж тут Л и з ь к а із чулану вийшла.

Очі сяють, на щоках ягідки грають. Підійшла і пошепки:

— Папаню, милий… Завтра свати до нас будуть. Чуєте? Свати!

Г и р я (стрепенувся). А не бреше?

Л и з я. Ні, ні, щось на його оті комзлидні насіли, дак він на все рішився…

Г и р я. Та невже?

Л и з я. Цс-с…

Г и р я. Рішився, кажеш?

Л и з я. Цс-с-с, папаню… Не показуйте йому, що ми так і зраділи… Пхи!

Г и р я. Гм… Подивлюсь на тебе, Лизю, — вилита ти мати. Покійна теж така була, царство їй небесне… Ну, йди, доню, до нього… Та гляди лишень, щоб не обдурив!..

Л и з я. Пхи! Ще що вигадаєте! Не на таку напав…

Г и р я. А про церкву ти йому нагадала?

Л и з я. Піде й до церкви.

Г и р я. Гляди ж… А на весілля — духів отих та пахощів повне відро тобі куплю… Постривай ще… (Озирнувся, одчинив якусь лядку, витяг пляшку самогону, одлив половину). На, почастуй… Тільки багато не давай… Та гляди мені!..

Вийшла Л и з я. Г и р я пройшовся по хаті.

Із другої хати вийшов Г о д о в а н и й, Д і д з ц і п к о м, Ч е р н и ц і, Л а р и в о н.

Г и р я (усміхнувся до них). Чули?

Г о д о в а н и й. Голова у вас, Гнате Архиповичу.

Г и р я. Просвітляється життя, просвітляється. (Повернувся до божниці). О господи, царю небесний! Перебори ти силою своєю революцію! Попали ти її огнем своїм! Попелом укрий! Вітром розвій!

Ч е р н и ц і стали навколішки.

Зашелестіли губами й широкими рукавами. Молилися всі.

— Поверни все на старий лад!.. Та невже ж ти не в силах подужати комуну? Бий її, трощи, з корінням виривай геть!.. Ти покарав був Йова милосердного, дак ти ж йому повернув усе добро… Верни ж нам наше добро, що комнезами забрали!.. Верни коні, хліб, худобу, гроші!.. Ну. верни ж, верни, тебе благаємо!..

Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

Біля церковної брами зібралась комісія:

С м и к, два незаможники. Підійшов К о п и с т к а з ключами.

С м и к (назустріч йому). Ну як?

К о п и с т к а. Ключі ось, а піп не хоче йти. Каже, що хорий…

С м и к. Він прочитав протокола і що з центра пишуть?

К о п и с т к а. Прочитав.

С м и к. Ну й що?

К о п и с т к а. Дуже, видно, зрадів, бо губи так і вдарили тропака…

С м и к. Кинь жарти!.. Ти йому сказав, що й як?

К о п й с т к а. За все сказав… Каже — не вийду, хорий…

С м и к (одімкнув браму). Будемо брати й без його. А в протокол впишемо, що піп одмовився… Заходьте, товариші! (Спинив Копистку). А ти в церкву не заходь, чуєш? Твоє діло тут наглядати. (Пошепки). Наш Юда — П а н ь к о — ночував сю ніч у Гирі, спав з його дочкою, то, мабуть, про все уже вишепотів…

К о п и с т к а. Про це, братухо, я вже знаю. У мене жінка — телеграф.

С м и к. Так я його сьогодні із Ради вигнав і наказав на очі не з’являтись.

К о п и с т к а. Торкай, братухо, торкай!

С м й к. А як що трапиться, то…

К о п и с т к а. Ет!.. Не малолітнє ж я дитя, — торкай!

Пішов С м и к.

К о п и с т к а, щоб не стояти на видноті, зайшов за примурок.

Тільки скрутив цигарку, аж тут Г и р я:

— Що це ти, Мусію батьковичу, стоїш тут? Хіба чого стережеш?

К о п и с т к а (йому під тон). Авжеж, так! Даром не стояв би.

Г и р я. Може, церкву святу, щоб часом ніхто не окрав?..

К о п и с т к а. Може й церкву.

Г и р я. Спитать би, чашу долоту, чи як?

К о п и с т к а. Сказать би, й чашу, і плащаницю, і все чисто.

Г и р я. Гм… Од злодіїв, чи як?

К о п и с т к а. А то ж од кого, думаєш?

Г и р я. Невже ж воно є такі, що й на божеє добро вже зазіхають?..

К о п и с т к а. Якби-то на боже, а то ж на наше, на народне…

Г и р я. Гм… А хто ж вони, оті злодії?

К о п и с т к а. Та ті ж самі, що, чужими руками хліб робивши, позакопували його в ями, як крадене, — ви!

Г и р я. Ой шануйсь, Мусію!..

К о п и с т к а. А то що?

Г и р я. А то, що за такі слова… не помилує тебе господь милосердний… Не помилує!

К о п и с т к а. А хто тобі казав за це?

Г и р я. Не помилує!.. Знаю!

К о п и с т к а. Хіба з богом балакав, що знаєш?

Звіром глянув Г и р я на Копистку. Пішов.

Прибрела О р и н а:

— Здрастуйте, дядечку Мусію!

К о п и с т к а. Здрастуй, мамашо!

О р и н а. З п’ятінкою вас святою!.. Таки послав господь ласку свою. Як не гнівили його, милосердного, а він таки зглянувся на нас, бідних.

Ко п й с т к а. Як саме, мамашо?

О р и н а. Кажу ж, п’ятінку послав, а був четвер, і не знала я, чи й виживу з діточками, — так же їстоньки всі похотіли…

Покрутив головою К о п и с т к а.

Оце прийшла під церкву. Кажуть, чашу золотую й кадильницю мінятимуть на хліб, дак я хоть подивлюсь, який він є… Може, таки п’ятінка святая і мені шкуриноньку або зерниноньку пошле… А як не то, то пережду тут до суботоньки… А в суботоньку, може, хто поминання до церкви принесе… Колись багато приносили. (Сіла собі осторонь на сніг. Та все бурмотить щось, киваючи головою),

А вже до брами надійшов Д і д з ц і п к о м.

Стали збиратися ч о л о в і к и, ж і н к и.

Дід приступивсь до Копистки, лупнув очатами:

— Хіба до церкви прийшов, Мусію? Сьогодні ж будень!..

К о п и с т к а. А ви, діду, чого прийшли, коли будень?

Д і д з ц і п к о м. Молитися прийшов, щоб ти знав, а не кадить, як ти ось, цигаркою. Кинь мені зараз! Хіба повилазило — церква?

К о п и с т к а. Та я ж не в церкві курю, а на вулиці. Кому яка з цього шкода.

Д і д з ц і п к о м. Не маєш такого права, щоб цигаркою смердіти під церквою! Не маєш права, щоб ти знав!

З л и й г о л о с. Та хіба вони послухають старих людей?

Д і д з ц і п к о м. Думають, що забрали собі слободу, дак можна й на бога верхи сісти? Ні, він-вам не стерпить. Він знайде на вас кару, пождіть, анахтеми. Він, милосердний, загонить вас у пекло.

К о п и с т к а. Нехай у пекло — там хоть тепло. А піди у рай, то й за дрова дбай…

Д і д з ц і п к о м. Ач, який! Ах ти ж безбожнику! Бузувіре ти окаяннийі.. Кинь цигарку, кажу!

Прийшов Г о д о в а н и й. Немов нічого не знаючи:

— Що тут такеє, діду Онисько?