Шхуна «Колумб»(Ил. Є. Семенова) - Трублаини Николай Петрович - Страница 82

Сходило сонце, коли побачили, що слідів нафти на морі майже не лишилось. Окремі плями порозносило одну від одної на значну віддаль. Коли б не металошукач, довелося б витратити дуже багато часу на розшуки човна. Проте, не маючи певності, що човен лежить саме тут, «Пенай» залишив на цьому місці водолазний баркас і продовжував розвідку. Незабаром площу, вказану штурманами «Буревісника», обслідував всю. І ще в двох місцях дзеленчав дзвінок металошукача, сповіщаючи про наявність на дні якихось залізних частин. Ці знахідки ускладнювали справу. Вирішили одразу спускати трьох водолазів на розвідку. Для цього скористалися двома баркасами, а третій заступив сам «Пенай». На палубі пароплава обладнали водолазну станцію, поставили помпи, провели телефон, протягли трос од обідки і скинули кінець за борт. На тому тросі мали спускати водолазів.

Першими розвідувачами запропонували себе всі водолази, але інженер вибрав лише двох: Вариводу та широкогрудого епропівця Козлюка, третім призначив себе, щоб перевірити можливість цього рискованого спуску на таку глибину. Але начальник експедиції Трофімов змінив плани інженера.

— Молодий чоловіче, — сказав йому капітан-лейтенант. — Я вірю, що ви хоробрі, і схвалюю ваше бажання показати приклад рядовим водолазам, але… мені потрібна людина, яка керувала б усіма трьома водолазами з палуби «Буревісника», і відсіля я вас не пущу. Зараз наші зв'язківці налагодять телефонний зв'язок з «Пенаєм» і обома баркасами. Ваше місце на телефонній станції.

О сьомій годині ранку на баркасі номер один першим до спуску стояв готовий Варивода. Перевірено помпи, встановлено балони повітря з гелієм, міцно загвинчено шолом, перевірено роботу телефонів, що забезпечують зв'язок водолаза і з баркасом, і з центральним пунктом на «Буревіснику». Варивода тисне руку товаришам і стає на щаблі вузенького трапа, готовий поринути в воду.

З «Буревісника» чується голос інженера, який востаннє запитує, чи все в порядку, і рапортує начальникові експедиції.

— Спускайте водолаза! — наказує капітан-лейтенант Трофімов.

Варивода ступає кілька кроків по щаблях униз, і велика мідна голова зникає під водою. На поверхні булькотять і лопаються численні бульки гелійового повітря.

Вахтовий доповідає капітан-лейтенантові, що на віддалі двох миль до есмінця наближається рибальське судно, яке держить курс на місце водолазних робіт.

— Що за судно? — питає командир.

Очевидно, шхуна «Колумб», — відповідає вахтовий.

VII. СТУК

Варивода, відчувши легкий упар по шолому, зрозумів, що то знак спускатися. Придержуючись рукою за трап, почав повільно сходити. Вода вкрила шолом, і водолаз на сигнал підтяг Вариводу до борту, щоб перевірити справність одягу під водою. Встановивши, що повітря ніде не просочується, сигнальник став попускати канат. Тоді Варивода натиснув головою на золотник шолома і почав випускати в воду зайве повітря, що з булькотінням підіймалося вгору.

Досвідченого водолаза спускають швидко, приблизно по чотирнадцять метрів за хвилину За кожний метр телефоніст сповіщає йому глибину:

— Дванадцять!

— Двадцять шість!

— Тридцять дев'ять!

— П'ятдесят три!

Варивода ковтнув слину, намагаючись цим зрівняти внутрішній тиск на барабанні перетинки вуха з зовнішнім, бо при ковтанні відкриваються проходи в євстахійові труби.

В цей час качальщики на помпі прискорювали роботу, щоб збільшити кількість повітря, яке посилали водолазові. Мабуть, це найважча робота — накачувати повітря водолазові на велику глибину. Цього разу справа ускладнялася ще й тим, що качали не звичайне повітря, а суміш гелію з киснем із спеціальних балонів.

Водолаз почував себе непогано й охоче дихав тим повітрям. З шістдесятиметрової глибини спускати стали повільніше. Ті, хто спускав, боялися, щоб водолаз не вдарився об грунт. На цій глибині було дуже темно. Варивода витягнув руку і ледве розглядів пальці. Провів рукою по нагрудному свинцевому тягареві, помацав електричний ліхтар-прожектор та водолазний ніж.

Ще кілька секунд, і ноги його торкнулися грунту. Зорієнтувався, де північ, де південь, прислухався, як працює повітряний ріжок, крізь який повітря попадало в шолом, смикнув сигнальний трос, що означало: «я на грунті», те саме сказав у телефон і став озиратись. Нічого не бачив. Довелося засвітити ліхтар і пробивати маленьким прожектором товщу води метрів на два. Після того пішов Уперед, рухаючись правим боком, схиливши корпус і одштовхуючись лівою рукою. Таким способом він зменшував опір води.

В світло акумуляторного ліхтаря потрапила якась рибка і враз зникла. Під ногами відчувався зручний піщаний грунт, де-не-де вкритий кущиками водоростей

Водолаз просувався повільно, якнайуважніше роздивляючись навколо. Протягом кількох хвилин, рахуючи кроки, рухався в одному напрямі, потім одійшов у інший бік, намагаючись замкнути коло або чотирикутник. Ходити було важко, відчувався тиск великої маси води, але загалом здавалося, ніби перебуває не глибше, як на сорока — сорока п'яти метрах. Цьому сприяло гелійове повітря.

Час од часу сповіщав у телефон, що нічого не знайшов. Іноді телефоніст з'єднував його з інженером на «Буревіснику» і той давав вказівки, куди йти, де шукати. Хвилин через десять після такого блукання Варивода обертаючись, вперся в щось плечем Здавалося, несподівано натрапив на якусь скелю. Освітив ліхтарем і побачив борт корабля.

Голос його прозвучав радісно, коли сповіщав про це в телефон. Треба було негайно обійти той корабель і визначити, чи то підводний човен, чи ні. Оглядаючи борт, помітив, що він не замулений, що корабель лежить на дні, як мусить лежати, коли б він тільки затонув. «Свіжина», — подумав Варивода, продовжуючи свій огляд. Нарешті, обійшовши половину, оглянув стерна і зрозумів, що то підводний човен.

— Знайшов! — сповістив він.

В ту хвилину інженер одмінив наказ про спускання двох водолазів, що готувалися йти на дно в інших місцях, а Вариводі запропонував простукати стіни підводного човна, щоб довідатися, чи є в ньому ще хто живий

Водолаз попросив, щоб його підняли трохи, і, зважаючи на рівень різних приміщень підводного човна, почав постукувати молотком по стінах. Постукував, прислухався, але ніхто йому не відповів. «Могила», — думав він, припадаючи шоломом до стіни човна. Поволі вибрався на палубу. Там знайшов сліди глибинних бомб. Очевидно, жодна бомба не влучила прямо в підводний корабель, але, вибухнувши близько, погнула його в декількох місцях і зробила кілька невеликих пробоїн. Там, де частини човна були не зварені, а заклепані, заклепки повилітали од сили струсів під час вибуху бомб. Варивода оглянув бойову рубку, переконався, що вона затоплена, але не бачив, щоб її пошкоджено вибухом. Пройшовши по палубі, помітив заховані гармати та кулемети, перебрався до носа і, спустившись на рівень торпедних апаратів, знову постукав молотком. Потім довго прислухався, припадаючи до борту, але відповіді не було.

— Ніхто не відповідає, — протелефонував наверх. Але інженер настирливо пропонував продовжувати стукати.

Варивода старанно виконував наказ. Облазив уже весь човен, одного разу в нього навіть заплутався шланг, але водолаз спокійно розплутав його і поповз по палубі човна та його бортах, постукуючи молотком та прислухаючись. Зсередини човна, як і раніш, ніхто не озивався.

Варивода відповідав на запитання зверху неохоче, сам майже нічого не говорив. Перебування на глибині відчувалося вже водолазом. Правда, він не збирався проситися нагору, але розумів, що коли в човні не залишилось живих людей, то нічого розгортати надударні темпи, ризикувати своїм здоров'ям, а майже й життям, підіймаючи так швидко з цієї глибини потоплений човен. Хай полежить ще рік чи два, тоді Епроп, провівши потрібну підготовку, легко зможе підняти його. Знов і знов обходив човен і все слухав та прислухався. Ні, ця стальна коробка мовчазна, як могила, нікого в ній не залишилося! Водолаз стояв під затопленою бойовою рубкою, збираючись подати сигнал, щоб підіймали нагору, коли йому здалося, ніби чує кволе дзвякання об стальну стіну човна. Не повірив сам собі, проте прислухався. Ліг на палубу і приклав до неї шолом: з човна виразно чулося постукування. Там ще залишився хтось живий. Варивода зрозумів: той, хто стукав, мабуть, уже втрачав сили, і тільки настирливість водолаза примусила вмираючого, врешті, перемогти апатію.