Шхуна «Колумб»(Ил. Є. Семенова) - Трублаини Николай Петрович - Страница 53

— Що ж нам робити?

— У море ми встигнемо її викинути. Поки що нехай сидить і пише листи: вони нам пригодяться.

— Примусити її написати під диктовку?

— Не треба. Я дав їй змогу писати цього листа в спокійній обстановці, щоб мати її звичайний почерк. Мій помічник копіює почерки з такою ж вправністю, як я орудую кастетом. За цим зразком він сам напише потрібного листа, з яким завтра ранком з'явиться до професора Ананьєва, а ввечері професор стане нашим квартирантом. Дочка ще пригодиться, коли випитуватимемо у професора його формули.

До вечора підводний корабель лежав на дні, а коли стемніло, виплив і рушив до бухти Лебединого острова, щоб там висадити помічника Анча. Новий фальшивий лист од Люди, адресований професору Ананьєву, лежав у кишені шпигуна.

Як звичайно, човен ішов без вогнів, дуже обережно Але ось вахтовий офіцер помітив у морі червоний вогник. Один червоний вогник мусив означати, що те парусне судно йде носом праворуч од того, хто його помітив. Парове судно в такому випадку мусило мати ще топові вогні, тобто один або два білих ліхтарі на щоглах. Пірати вирішили наблизитись до парусника й подивитись на нього, не виявляючи себе. Але, наблизившись, вони побачили таке незвичайне судно, що командир наказав освітити його прожектором. При світлі прожектора побачили майже затоплений пароплав. Розглядаючи його, старший офіцер запевнив командира, що пізнав «Антопулоса», в якого минулої ночі вони випустили торпеду. На палубних надбудовах, що стирчали з води, пірати не помітили нікого. Безперечно, екіпаж залишив судно. Командир човна наказав спустити шлюпку і кільком чоловікам піднятись на пароплав та оглянути штурманську рубку й каюти перед тим, як остаточно пустити пароплав на дно

Шлюпка з п'ятьма чоловіками негайно одійшла. В ній поїхав також помічник Анча, що так вдало зіграв перед Марком роль співчуваючого матроса.

XXV НЕВІДОМИЙ КОРЕСПОНДЕНТ

Тієї ночі на «Буревіснику» не заощаджували палива. Есмінець ходив повною швидкістю, давав гудки, пускав ракети і після того зупинявся й затихав. Тоді на палубі й на містках вахтові прислухалися до звуків у морі, вдивлялися в темряву, чи не блисне вогник, що кличе на допомогу. Радист щопівгодини запитував ближчі радіостанції про «Розвідувача риби». Але ніхто не відгукувався на ті гудки, не відповідав на ракети, і всі рації передавали те саме: «Відомостей про «Розвідувача риби» не маємо». Капітан-лейтенант Трофімов довго не сходив з свого містка. Поруч нього стояв комісар, і обидва вони мовчки вдивлялись у темряву. Туди ж на місток Трофімову принесли шифровану радіограму від командира дивізіону. Командир наказував на ранок зайняти 138 квадрат і сповіщав, що в морі дійсно є піратський підводний човен і до того часу він не відійде на значну віддаль, то йому не вирватися з загородження, яке до ранку створять есмінці та гідролітаки.

Проглянувши з комісаром радіограму, командир покликав старшого радиста і наказав доповісти, які нові відомості той має про загибель «Антопулоса».

«Антопулос», грецький пароплав, ішов з Нью-Орлеана, відкіля мав вантаж, адресований у Лузани для геологічного комітету. Пароплав був навантажений порожніми бочками, які він взяв у Марселі і мав приставити після заходу в Лузани, в один з закордонних портів. У Лузанах передбачав стояти лише одну добу. Команда складалася з двадцяти восьми чоловік. Всі врятовані. Із свідчень, даних капітаном та вартовим штурманом, якщо їх свідчення правдиві, роблять висновки, що причиною потоплення «Антопулоса» є торпеда, випущена невідомо ким.

— А як скоро пароплав пішов на дно? — спитав командир.

— Радист не встиг дати «SOS». Коли шлюпка відходила від борту, над водою ще залишався капітанський місток. Шлюпка швидко відійшла в темряву, бо боялись, що її розстріляє те судно, що пускало торпеду.

— То вони бачили те судно?

— Наче ні, але, мабуть, підозрівали його присутність.

— Хто це вам розповів?

— Радист з «Магнітогорська».

— І це все?

— Ще там звірі загинули.

— Які звірі?

— Вони везли для якогось муштрувальника двох африканських левів, двох південноамериканських ягуарів та одного бенгальського тигра. Радист повідомляє, що звірі були під твіндеком і в останню хвилину зняли шалений рев.

— Якщо леви вміють плавати, то ми їх зустрінемо, — посміхнувся комісар.

— Гаразд! Можете йти! — сказав командир радистові. — Якщо будуть якісь новини, ту ж мить дзвоніть мені.

— Слухаю, товаришу командир.

Радист пішов. Капітан-лейтенант і комісар лишилися самі. Поблизу стояв лише вахтовий командир. «Буревісник» продовжував іти перемінними курсами, перетинаючи район, де сподівалися надибати «Розвідувача риби» На карті все те місце штурман окреслив олівцем. Лінії прокладали одну від одної на віддалі лише милі.

— Коли в них не сталася вимушена посадка, то можна сподіватися найгіршого…

— Гадаєте, серйозна аварія? — спитав командир.

— Можливо, їм довелося викинутися на парашутах.

— Тоді б вони постаралися викинути свого човна.

— Могли не встигнути.

— Будемо шукати доти, поки не знайдемо хоча б мертвими.

Біля півночі Трофімов пішов у каюту подрімати.

Тим часом радисти старанно слухали, як переговорювались між собою численні рації. Один чергував на довгих, другий — на коротких. Пропускали без уваги повідомлення про чиєсь здоров'я, про дати виїзду та приїзду, про висилку з першим рейсом комусь квітів, їх цікавили повідомлення про літак, про льотчиків, про аварії. Продовжували регулярно запитувати всі станції, чи нема відомостей про «Розвідувача риби». Радист, що слухав на довгих хвилях, якось особливо насторожився. Саме слухав відповідь однієї станції на своє запитання, коли вухо вловило тривожні звуки, що вривалися з сторони в ту відповідь. Хтось повільно, наче недосвідченою рукою, вистукував «SOS». Хтось кликав на допомогу. Радист уже нічого не слухав, крім тієї рації, що подавала безліч раз три крапки, три тире, три крапки. Хотів узнати її позивні, але невідомий радист їх не подавав. Та ось він назвав свій пароплав. Радист-слухач автоматично нотував на папері олівцем:

Невідомий радист знов повідомляв те саме, не зазначаючи місцезнаходження потопаючого пароплава.

— Пеленг, пеленг бери! — закричав радист своєму помічникові короткохвильовикові.

Той зрозумів, що його товариш слухає щось надзвичайно важливе, покинув свій приймач і схопив навушники від довгохвильного апарата. Він прислухався, почув «SOS» і кинувся до пеленгатора. Він втратив був гасло «SOS», але, швидко повертаючи коліщатко, знову впіймав його. Тепер пеленгатор було спрямовано на лінію, що вела на рацію. яка давала «SOS». Та лінія йшла під кутом 110 градусів на південний схід від курсу есмінця. Десь на тій лінії, очевидно, не дуже далеко від них, знаходилась рація, яка давала «SOS». Лише встигли взяти радіопеленг, як рація замовкла.

Старший радист негайно протелефонував про це Трофімову

— Молодець! — похвалив його командир — Але це трохи схоже на провокацію. Які радіостанції є на цій лінії?

— На суходолі ближче Багдада нема. Це може бути лише плавуча рація.

— Гаразд! Слухайте далі. Може, ще впіймаєте цього невідомого кореспондента Обов'язково пеленгуйте! — і командир повісив трубку

За дві хвилини Трофімов стояв наверху Він наказав змінити курс на запеленговану радистами рацію, а вахтовим — бути готовими до бойової тривоги. Слухачі на гідрофонах посилили спостереження. Було викликано на бойові місця частину артилеристів, кулеметників і торпедистів.

Командир «Буревісника» вважав, що ця радіограма — провокація. Але кому потрібно було провокувати і з якою метою? Цього він не знав і приготувався до якої завгодно несподіванки. Можливо, у цьому зацікавлений той самий таємничий підводний човен, в існуванні якого Семен Іванович майже цілком впевнився.