Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Авірон. Довбуш. Оповідання - Хоткевич Гнат - Страница 65
Єлена аж затрусилася, коли побачила чоловіка. Він іще йшов, але був блідий і хитався. Очкур довелося розрізати — і ціле відро крові одразу хлюпнуло на долівку, мовби хто коновку вбернув.
Єлена скам'яніла, і серце в неї перестало битися. Василь узявся обмивати, а Єлені сказав побігти й покликати кого з людей. Єлена побігла до свекра. Василя не було дома, прибігла мати Олексина, але з неї толку було мало.
Кой-як, кой-як оскільки уміли, перев'язали ногу. Олекса сам руководив перев'язкою. Потім сказав матері, щоб пішла роздобула коня. Це нелегко зробити, бо літом коней коло хати гуцули не тримають. Але все ж дістала. Привела.
Єлена з тоскою дивилася.
— Ци бес їхав, Олексику… Я би тє віходила.
— Знаю, ЄленочкО… Самий бих так хтів, але… можут мене взєти…
Олексик малий дивився на все перестрашеними очима. Так давно не видів дєдю — і от… Стільки крові не бачив зроду — і перелякався.
Ледве виліз Олекса на коня. Нога розпухла, в рану набилося багато волосків з суконних гачів.
Попрощався Олекса, поїхав. Василь їде збоку, підтримує. І якби тепер хто хотів ловити опришків у корчмі, а Олексу в дорозі — не мав би великого труду. Олекса це розумів і сильно каявся, що ради своєї пихи наразив на таку страшну небезпеку всіх своїх людей.
Схорована уява рисувала всі можливі до здійснення картини. Іван лежить зв'язаний, уже готовий — приходь і бери. Опришки — хто спить, а хто хоч і чуває, то до оборони не здібний. Ті, що пішли по ґаздах, так само безсилі боронитися й дадуть себе похапати, «єк курєт». Велике дав собі слово, що коли щасливо вийде з легінями з усієї цієї пригоди, — ніколи більше не буде робити таких експериментів.
Перші кілька днів сильно турбувався. Тут нога не дає спокою, а тут безпокойство за легінів: чи зійдуться, чи не сидять уже, чи не готовлять їм пани муки й шибениці?..
Але якось обійшлося. Поволі почали приходити опришки. Стидно їм, що от так порушили всяку дисципліну й здалися на волю божу.
— Ну добре, шо так вийшло, — говорив собі кожен з них. — А якби, не дай, Боже…
І ніяково було дивитися в очі отаманові.
А отаман сам ховає очі, бо кинув товариство у такій безпомічності. Правда, був ранений, але все ж мусив би бути при них і, як капітан корабля, уходити останнім.
Іван так і зовсім не дивився на брата. Зате Олекса твердо і дивився, і говорив.
Звелів Іванові стати перед собою. Потім сказав:
— Дай свою бартку.
Іван дав. Скажи зараз Олекса «нахили голову»— нахилив би. Олекса кинув бартку на землю. Показав на неї пальцем.
— От цеса бартка. Оден конец туда, оден туда. Вибирай, котрий хочеш. Або ти туда, а я суда, або навпаки, а разом нам не ходити. Шо ти мене скалічив, те я тобі прошшєю, лиш іше сегоннє маєш іти від мене, у котрий хочеш бік.
Голова бартки лежала на схід. Це би означало зостатися тут, бо далі на схід гір нема. Хвіст бартки показував на захід — се означало йти у бойківські гори, нав'язувати стосунки з невідомими людьми…
Трудно і не хочеться… Але вдарив Олексу у ногу, скалічив, може, на вік — а він і не мститься, дозволяє навіть свободу вибору — і Іван вибрав захід.
Але грубо помилився би той, хто вважав би це актом коли не великодушності, то хоч свідомості своєї вини. Правда, Іван відчував деяку провину, але не настільки, щоб робити щось в ущербок своїм інтересам. Іван рахував так. Суса він все ж убив, уся ватага дивиться косо, а отой Джус, що не перестає вертіти білками очей і все клене по-волоськи, — це ж вічний і непримирний ворог. Може, не викличе на дуель, бо не знає, що воно таке, але десь несподівано бахнути з-за смереки, або рубанути барткою під час січі «ненароком», або мало хіба ще є невинних способів?..
І от жити під такою загрозою не було би розумно. Далеко розумніше — зникнути на деякий час, а там видно буде. Відхід Іванів відбувся патріархально просто. Скинув свій бордюжок на спину, бесаги перевісив через плече, направив пістолі за поясом і рушницю за спиною, кивнув головою хлопцям і, навіть не сказавши «прощайте» чи там іще що, пішов униз.
З тих пір мало й чути було про Івана. Десь долітали глухі вісти від бойків, що ніби зорганізував і собі Іван ватагу та розбивав у Самбірськім, заходив і в Сяніцькі гори. На тамошні масштаби це теж була неабияка величина. Там десь він і помер. А перед смертю «возимєл» дивний помисел. Люди, вмираючи, відказують церквам маєтки, гроші — а Іван відказав церкві в Беняві свій розбишацький ніж. То був простий ніж, зроблений з різака, широкий і некінчастий; ручка коротка й оправлена в мосяж; кінець ручки вироблено немов у кінське копито. По один біг ножа вижолоблено було (мабуть, пізніше) слова:
А з другого боку вирізано таке:
Дальший рядок з іменем жертви витерся настільки, що нічого не можна розібрати. Стільки зосталося пам'яті по Іванові.
А Олекса так і не виходився більше з тої рани на нозі: хромав уже до кінця життя. І в пісні про нього співалося:
Але цікаво, що хоч і хромав Олекса, та проте це не відбивалося на його вмінні бистро ходити. Навіть бігав так само, як і перед тим.
Дивні враження відбирав отець Кралевич, чуючи про розбої свого знакімця. Коли лінія їх напряму оприділилася й то досить скоро, отець Кралевич не міг не вбачати в тому своїх впливів. Йому почало приходити до голови — а що, як Олекса правий і вибрав іменно властиву дорогу? Дуже можливо, що в даній місцевості до даного населення треба підходити інакше, ніж в іншій місцевості до іншого населення.
Олекса казав, що тут не треба оДразу підняти маси, бо все буде наражено на неудачу; а от так, показувати власним прикладом, вести за собою не словом, а ділом — це може дати наслідки. Він виходив із глибокого знання місцевості й звичаїв, та вдачі люду, а я виходив із теоретичних міркувань, одірваних від живої дійсності.
Чим далі роздумував, тим більше переконувався, що Олекса прав. І тому, коли чув про напад Олекси ще на одного пана і ще на одного пана, а при тім отой доконечний, яскравий рефрен: «Але ж бо вставайте, люди. Вас багато, а панів мало. Женіть оту мерзу з вашої землі…» — якась навіть радість охоплювала отця Кралевича, чув у тім щось із себе.
— Так і каже? — питався кого-небудь із селян.
— А так, єгомостику, й каже. Де би не був — так говорить.
— А як ви думаєте, Дмитре, правильно говорить Довбуш чи ні?
Дмитро насторожується. Воно ніби чемні єгомость, ніби ще нікому злого не зробили, а втім… ліпше, як ліпше.
І Дмитро старається так сконструювати свою відповідь, щоб і відповісти і щоб нічого не сказати, а загалом покликатися на оголожну роботу і скоріше втекти. Отець Кралевич це бачить і йому обидно. Доки ж це так буде?
Впрочім не всі. Знаходилися сміливіші, які прямо одобряли лінію Довбуша. Навіть коли отець Кралевич ставив питання руба, чи вийде що з того, чи договориться Довбуш, аби дійсно повстали люди, — діставав часом відповідь:
— Усе може бути…
— Ну, а ви, от ви, тут, у Сапогові — чи встояли б? Чи пішли б на панів?
Це вже було вроді як занадто, й найсміливіші навіть огиналися відповідати прямо. Одні рачкували:
— Нам не треба… Ми, Богу дєкувати, пана маємо лагідного…
Другі затулялися за інших.
— Єк люде, так і ми.
— Ає, ає… Коби люде — та й…
— Ци ми гірші за людей…
З того всього переконувався отець Кралевич, уже помимо своїх теоретичних міркувань, а на живому житті, що Довбуш на вірній дорозі і що якби десь йому підняти хоч одне село — це може, чого доброго, розгорітися і в справжнє всенародне повстання.
- Предыдущая
- 65/145
- Следующая