Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Авірон. Довбуш. Оповідання - Хоткевич Гнат - Страница 112
Але матір уговорити було трудно: їй все здавалося, що Павлик ще хлопчик і без мами він ніяк обійтися не може.
Вернув Василь. Переночували й пішли на Микуличин.
Мочернака застали сонного й так сонному й одрубали голову. З майна Олекса нічого не брав. Хлопці взяли, що попадалося під руку: рушницю, котел, кілька талярів, але більше Олекса не дав нічого брати, велів палити хату.
Це все зробилося так бистро, що завзяті микуличинці не встигли й збігтися. Позбігалися вже тоді, коли хата надобре горіла, а опришків і близько не було.
Місцевий парох, заповняючи згодом метрику вмерлих, у рубриці «рід смерті» проти прізвища Мочернака записав: «Убитий розбійниками».
Олекса спішив. Ще один — Дзвінчук — і розрахунки з польським краєм, справи з опришківством закінчено. Десь на нових місцях нові люди, нові стосунки, нове тихе життя. Вже скоріше б, скоріше розпочати… Зараз.
Чому, я, властиво, так спішу? Чому я взагалі йду на того Дзвінчука? Навіщо він мені здався? Я ж іду в далекі сторони, де вже ніколи нічого про Дзвінчука не почую, ні він про мене. Властиво, він нічого мені ще й не зробив — хіба що бовкнув ото язиком, але мало чого говориться. Чи не краще вернути оце зараз до Ясеня, забрати Єлену — і гайда. Все готове. Сідлай коней і їдь.
Але чомусь не вертався і біг, біг до Космача.
Штефан Дзвінчук досить пізно прийшов із панської косовиці, бо хоч і балакав пан Колендовський про велике благо, про свободу від панщини, але поки що з того нічого не було видно, й ходив Дзвінчук на панщину, як і всякий інший.
Перша вістка, яку чув, прийшовши додому, — це батько оповів про страшну смерть Мочернака.
У Штефана завмерла душа. Очевидно, се Довбушевих рук діло. Але як се розцінювати? Чи то звичайний грабунок, чи, може, початок Довбушевої помсти? Штефан нічого не казав дома про свою угоду з Дідушкою й Мочернаком, про бесіду з Колендовським, отже, думав, що ніхто нічого не знає. Тому й зараз зробив здивований вид.
— За шо він го вбив? Видев, зрадов мусив іти на него Мочернак.
Батько з гнівом обірвав:
— Чо криєш? Чо ховаєш? Ци не знают люде, шо й ти з Мочернаком у згоді?
Штефан видивився. То й батько знає? І каже, що й люди знають… Та як же це?
Карти було розкрито, скривати більше нічого. Штефан перекинувся на зухвалість.
— Но, на мене най воруєтси. У мене пістолі! — і показував пістолі за ременем. З тої пори, як побалакав із паном Колендовським, вже нікуди не виходив без зброї. Навіть на косовицю йшов із пістолями. Іншому, може, й не дозволено б, але Дзвінчукові чомусь мовчано. Аж люди дивувалися.
Батько хвилювався.
— А у Мочернака, гадаєш, не було пістолів? Ой, не безпечси, Штефане, на свої пістолі… Чіму ти поліз туда? Чіму пхаш свої пальці межи двері? Бити тебе, та й ще бити…
— Єк Бог дасть, — ні з того ні з сього говорив Штефан, ідучії, видимо, за ходом своїх власних думок.
Він удавав перед батьком, що не боїться, але в дійсності страх, безконечний страх заволодів ним цілковито. Ще нічого вони, тріумвірат, не зробили — а вже Довбуш не чекав, уже налетів, як орел, — і вже нема одного, А може, й Дідушка нема, й оце прийшла черга на нього, на останнього?
Внутрішньо тремтів, лиш не хотілося показати того навні. Каявся вже, що дався підмовити Календовському, що по п'яному ділу впутався межи тоті багачі.
Чекаючи, нім баби зладять вечерю, сів на хатнім порозі. Нерви були напружені, й вухо ловило найменший шелест.
Коли нараз загавкав пес. Маленький такий псючок був у Штефана. Дзвінчук скочив, глянув крізь розчинені сінешні двері — і обмер. Три постаті рівним бігом наближалися до хати.
Дзвінчук зачинив і засунув двері, а сам тремтячими руками почав лагодити пістоля.
Довбуш із товаришами підскочив до вікна. На собачку не звертали уваги, бо то була дуже мала кутюзька.
В хаті світла не було, то навряд чи опришки що побачили. А з хати було видно, як три чиїсь голови припали до вікон.
В хаті були тоді, окрім батька Штефанового, ще мати Штефанова й жінка. Вони перелякалися й так стояли серед хати, дивлячись на Штефана. А він до хати не входив і все показував їм якісь перелякані і нетерпеливі знаки.
Батько ні до чого не мішався й сидів коло столу, понуривши голову.
Олекса підійшов до дверей і застукав:
— Ей! Утворєй!..
Мати Дзвінчука дивилася на сина. Той енергійно й часто махав рукою: ні-ні-ні…
— Йой, Госпідку… Єк ми можемо вас пустити, коли ми не знаємо, хто ви є.
— А Штефан де?
Знаки Штефана набрали блискавичної швидкості: ні-ні-ні.
— Штефан на косовиці у пана.
— Ой, брешеш, стара! Він ту. Я видів, єк він ід'хаті йшов.
— Змилуйтеси, люди божі! Ой людонькове — рєту-уй-те!..
Олекса глянув кругом, побачив заворітницю, що лежала серед двору. Взяв її і почав підважувати двері. Дерев'яний засув почав виривати скоби, й. двері відхилилися.
Олекса кинув дрюк і, дуфаючи на свою силочку, натиснув могутнім плечем. В цей момент у щілину, прямо в упор, вистрілив Дзвінчук.
Олекса впав, зразу впав, хоч який був сильний. А, падаючи, залаявся і чомусь по-волоськи. Хлопці кинулися до Олекси й відтягли його геть від дверей. В хаті кричали всі. Мати, жінка Дзвінчука, сам він, бо тепер не треба було критися інкогніто.
— А, дідьчої матері опришки! Забирайтеси ми геть з мого обійстє, бо перестрілєю усіх, єк кутюг!.. — кричав Дзвінчук, але не стріляв, чи й не міг, бо руки ходили ходором. Зрештою, він нікого не бачив, стоячи в сінях. А до хати увійти боявся.
Олекса велів хлопцям палити домівство. Хлопці, переражені й перелякані тим, що сталося у них на очах, і не вміючи ще нічого розцінити, тремтячими руками почали кресати вогонь. Але чи кресала були масні, чи просто від страху не попадали, але вогню не було.
Коло Олекси набігла вже велика калюжа крові.
— Ой, видев, сильно він мене поранив… Але я шє би міг піти вицив… Лиш не зможу ниц нести… Узьніт рушницу… рогатину… пістолі…
З великим трудом підняли хлопці Олексу й повели. Самі йшли й тремтіли… Кинути б і бігти, бігти… Бо як бахне в спину…
Але не кинули й вели, тягнучи, щоб поспішав. А у нього вже ноги плуталися і не міг іти. Пес Дзвінчуків ішов за ними і тявкав безперестанно.
Штефан чув це гавкання, що віддалялося, й насмілився вбігти до хати, але вже було темно, й нічого не міг розглянути.
Боячися, що опришків ще багато сидить у лісі, Штефан вирвав заднє вікно й вискочив туди. За ним мати вилізла незграбно, хлипаючи, але боячись заплакати голосно. Виліз і батько. Зосталася сама жінка. Зрештою про неї не дуже дбано.
Старі Дзвінчуки сховалися в кущі. Штефан побіг до села чи, властиво, до найближчої хати. Стукав, стукав, не міг достукатися. Кутюги гавкали, аж переривалися — а ніхто не виходив. Штефанові здається, що то умисне, що ґазди дома, лиш не хочуть наражати собі Довбуша.
Побіг до другої хати. Там йому сказали, що всі мужчини на панській кошениці, там, мабуть, і заночували.
— І економ там, — чомусь додали.
А Штефанові здається, що це не дурно, що це натяк: іди, мовляв, одразу до гайдука, бо з селян ніхто з тобою зв'язуватися не буде.
Штефанові стало дуже страшно. Він бачив, як батько і мати ховалися в кущі,— мотнувся в кущі.
Присів. Серце билося невиносно. Мацав пістолі нервовим рухом — чи тут. Набити б…
А як набіжать гурмою, побачать кущі? Не треба бути дуже мудрому, аби догадатися, що він, Дзвінчук, тут, у кущах… Кинуться… знайдуть… Ні, краще на людях.
Вискочив із кущів і біг у напрямі до села. Але лякався дуже великого відкритого простору, повертав назад і знову пірнав у кущі.
Так метався кілька разів, не знаючи, що з собою почати. Але нараз згадав щось і побіг до всіх скорбящих радості — до корчми.
Як він не придумав раніше? Таже там можуть ночувати люди. Багато-багато людей там ночують. Серед них забігти, лягти між ними й заховатися, вкритися сардаком, щоб ніхто не впізнав. Побіг, прихиляючись й стараючися зробити свою фігуру найменше помітною.
- Предыдущая
- 112/145
- Следующая