Дванадцять обручів - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 45

Тож він якимось дивом упорався із замком-блискавкою на куртці, а тоді ще й з усіма трьома дверними замками і випустив самого себе назустріч дорозі, що нею вже одного разу йшов. До повної темряви лишалася майже година — час, достатній, аби зійти полониною й перетнути ліс.

— Як собі хочете! — вигукнула Рома Волошин, хапаючи й собі першу-ліпшу куртку з вішака і вискакуючи навздогін. Хай так, думала вона, хай так, аж поки не побігла тим самим схилом униз, а воно все відлунювало в ній настирливим новоспеченим тюркізмом: хайтак, хайтак, хайтак…

— Я шота нє понял! — образився Артур Пепа, якого нарешті розвезло. — Водка кончілась, жена ушла, чьо дєлать будєм?

І вирішив трохи поспати — поки тих двоє принесуть виграну ним пляшку.