Собака Баскервілів - Дойл Артур Игнатиус Конан - Страница 18

Дорогою назад ми зайшли в Мерріпіт-Хаус поснідати. Ось тоді сер Генрі й познайомився з міс Степлтон. Він захопився нею з першої ж зустрічі, і навряд чи я помилюся, якщо скажу, що це почуття взаємне. Коли ми поверталися додому, він щоразу заводив мову про неї, і відтоді майже не минає дня, щоб ми не бачилися зі Степлтонами. Сьогодні вони в нас обідають, а сер Генрі вже говорить про візит до них наступного тижня.

Здавалося б, кращого чоловіка для сестри Степлтона годі бажати, однак я не раз помічав, як він похмурніє, коли сер Генрі звертає на неї увагу. Степлтон, очевидно, дуже прив’язаний до сестри, і йому буде сумно самому, але ж це вершина егоїзму — ставати на заваді такій блискучій партії! Проте факт залишається фактом: Степлтон явно не хоче, щоб ця дружба переросла в кохання і, за моїми спостереженнями, він усіляко намагається не залишати їх наодинці. До речі, якщо вся справа ускладниться ще й романом, то ваше напучування не зводити очей із сера Генрі виявиться майже нездійсненним. Якщо ж я суворо дотримуватимуся даної мені вказівки, подумайте, як це похитне мою репутацію тут!

Нещодавно, точніше, в четвер, у нас снідав доктор Мортімер. Він побував на розкопках кургану в Довгій Низовині й знайшов там череп доісторичної людини, від чого був просто у захваті. Іншого такого ентузіаста своєї справи, мабуть, годі шукати. Після сніданку з’явилися Степлтони і, на прохання сера Генрі, найдобріший доктор повів нас усіх у тисову алею показати, як усе було тієї фатальної ночі. Алея ця довга, похмура, по обидва боки суцільною стіною йдуть підстрижені тиси і вузенькі смужки дерну.

У далекому її кінці стоїть напівзруйнована альтанка. Посередині — хвіртка, що веде на болота, біля якої старий Баскервіль струшував попіл із сигари. Хвіртка дерев’яна, пофарбована в біле і замкнена на засув. За нею розстеляються неосяжні болота. Я згадав вашу теорію з приводу подій, що сталися тут, і спробував уявити, як усе це відбулося. Стоячи біля хвіртки, Баскервіль побачив, як щось наближається до нього з боліт, і так злякався побаченого, що збожеволів, кинувся тікати й біг доти, доки не впав мертвим від знесилення й жаху. Він біг довгою, темною алеєю. Але хто змусив його тікати?

Якась вівчарка з боліт? Або примарний собака — величезний, чорний, мовчазний? А можливо, це справа людських рук? Можливо, блідий, насторожений Беррімор знає більше, ніж говорить? Туман і цілковита невизначеність — і все-таки за всім цим невідступно стоїть злочин.

Відтоді, як я востаннє вам писав, мені вдалося познайомитися ще з одним із наших сусідів — містером Френклендом з Лефтер-Холу, який живе за чотири милі південніше від нас. Цей старий сивий, рум’янолиций і досить жовчний. Містер Френкленд аж нетямиться від британського законодавства і витратив неймовірну кількість грошей на всілякі позови. Він судиться виключно заради задоволення, виступаючи то як позивач, то як відповідач, а такі розваги, як ви розумієте, обходяться недешево. Йому раптом стукне в голову заборонити проїзд біля своїх володінь — і нехай парафіяльна рада доводить, що це неправильно. Потім власноруч розламає чиюсь хвіртку й заявить, що тут споконвіку був проїжджий шлях — і нехай власник подає на нього позов до суду за порушення кордонів чужого землеволодіння. Він назубок знає стародавнє общинне право і то застосовує свої знання в інтересах сусіднього сільця Фернворсі, то всупереч йому, тому мешканці села то проносять його з тріумфом вулицями, то символічно спалюють.

Подейкують, начебто зараз на руках у містера Френкленда сім позовів, які, ймовірно, з’їдять залишки його статків, і він, у такий спосіб позбавлений жала, стане цілком безпечним, мирним дідком. З усіх поглядів це людина м’яка, добродушна, і я згадую про нього тільки тому, що ви вимагали від мене описів усіх наших сусідів.

Зараз містер Френкленд знайшов собі дуже дивне заняття. Він — астроном-аматор і має чудову підзорну трубу, тож цілісінькими днями лежить на даху свого будинку й розглядає болота, сподіваючись виявити каторжника. Якби містер Френкленд використовував свою нерозтрачену енергію тільки на це, все було б чудово, але ходять чутки, начебто він збирається притягнути до відповідальності доктора Мортімера за те, що той розкопав якусь могилу, не попросивши згоди найближчих родичів похованого. Як ви здогадуєтеся, йдеться про череп неолітичної людини, виявлений під час розкопок кургану в Довгій Низовині. Так, містер Френкленд вносить певне різноманіття у наше життя, а зараз нам це аж ніяк не завадить.

Тепер, повідомивши вам про все, що було можна, про каторжника-втікача, Степлтонів, доктора Мортімера та містера Френкленда з Лефтер-Холу, я перейду до найважливішого пункту й розповім про Берріморів, зокрема про ті дивні події, які відбулися сьогодні вночі.

Почну з телеграми, надісланої вами з Лондона для того, щоб упевнитися, чи був Беррімор на місці того дня. Ви вже знаєте про мою бесіду з поштмейстером, з якої з’ясувалося, що наша перевірка не дала результатів і ми так і не отримали потрібних нам відомостей. Я розповів серові Генрі про свою невдачу, і він з притаманною йому безпосередністю негайно викликав Беррімора й запитав його про телеграму. Беррімор сказав, що телеграму він отримав.

— Хлопчик передав її вам у руки? — спитав сер Генрі.

Беррімор здивовано подивився на нього й хвилину подумав.

— Ні, — сказав він. — Тоді я був на горищі, і телеграму принесла мені дружина.

— А відповідь ви написали самі?

— Ні, я сказав дружині, як відповісти, вона спустилася вниз і написала.

Увечері Беррімор знову повернувся до цієї теми за власною ініціативою.

— Сер Генрі, я не зовсім зрозумів, чому ви розпитували мене про ту телеграму, — сказав він. — Невже я в чомусь завинив і втратив вашу довіру?

Сер Генрі постарався запевнити Беррімора, що це не так, і щоб остаточно заспокоїти його, подарував йому досить багато зі своїх старих речей, бо покупки, зроблені ним у Лондоні, вже було доставлено до Баскервіль-Холу.

Мене дуже цікавить місіс Беррімор. Це досить солідна, поважна жінка, схильна до пуританства і, очевидно, позбавлена гнучкого розуму.

Здавалося б, важко уявити собі незворушнішу людину. Але ви вже знаєте, що в першу ніч тут я чув її гіркі ридання, і відтоді мені не раз доводилося помічати сліди сліз у неї на обличчі. Цю жінку доймає якесь тяжке горе. Вряди-годи я думаю, а чи не муки це нечистої совісті? А ще я починаю підозрювати в Берріморові домашнього тирана. Мені завжди здавалося, що він — сумнівна особистість, дивна, а події минулої ночі ще більше підсилили мої підозри.

Втім, сама по собі ця подія не така вже й значна. Ви, ймовірно, пам’ятаєте, що я сплю не надто міцно, а тут, у Баскервіль-Холі, коли постійно доводиться бути насторожі, мій сон особливо чутливий. Учора вночі, близько другої години, я почув скрадливі кроки біля своєї кімнати. Я встав, відчинив двері й виглянув у коридор. По ньому ковзала чиясь довга чорна тінь. Вона падала від чоловіка, що ледь чутно ступав коридором зі свічкою в руці. Він був у спідній сорочці, у штанях, босоніж. Я розрізнив тільки його нечіткі обриси, але за зростом припустив, що це Беррімор. Він ішов повільно, тихо, і в кожному його русі було щось злодійкувате, нашорошене.

Ви вже знаєте з моїх листів, що обидва коридори перетинає галерея, яка оточує хол. Я почекав, поки Беррімор зникне в мене з очей, і рушив слідом за ним. Коли я вийшов на галерею, він був уже в самому кінці віддаленого коридору, потім крізь відчинені двері однієї кімнати блиснуло світло — значить, він туди ввійшов. Треба сказати, що ці кімнати нежилі, у них навіть немає меблів, отже, поведінка Беррімора була досить дивною. Він стояв там, очевидно, нерухомо, бо вогник свічки не коливався. Намагаючись ступати якомога тихше, я пройшов увесь коридор і зазирнув крізь одвірок у відчинені двері.

Беррімор підніс свічку до самісінького скла і стояв, причаївшись, біля вікна.

Я бачив його в профіль — застигле напружене обличчя, погляд, спрямований у непроглядну пітьму боліт. Кілька хвилин він пильно вдивлявся у вікно, потім тихо застогнав і швидко загасив свічку. Я негайно повернувся до себе в кімнату й незабаром почув за дверима ті самі скрадливі кроки. Через тривалий час, крізь легкий сон до мене донеслося, як десь повернули ключ у замку, але звідки долинав цей звук, визначити було важко.