Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

Глазовий Павло

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - Глазовий Павло - Страница 7

Изменить размер шрифта:

Але страху герой не знає.

Він із ходу у двір в’їжджає.

— Гей, Будяче, бридкий, патлатий.

Не пишайся, ш,о ти чубатий,

В мене швидко ти станеш лисим! —

І штрикнув Будяцюгу списом.

Захиталась руда папаха:

— Ти дивися, яка комаха!

Повертай та тікай до мами.

Бо ти ж важиш з конем два грами.

Я намажу вам п’яти салом! —

I махнув лиш одним кинджалом.

Не було б уже, мабуть, Барвінка,

Тут поліг би, напевно, хлопчинка.

Та, на щастя (спасибі долі!),

Він прикрився щитом з бараболі.

Гей, як брязнув Будяк по щитові.

Покотилась луна по діброві,

трава похилилась під гаєм.

Загойдалися хмари над краєм.

Відступив коник Дзвоник без бою

І Барвінка потяг за собою.

Заховавшись в глибокім байраці,

Мовив Дзвоник своєму вояці:

— Чи ти здуру, чи ти з переляку

Так бездумно поліз у атаку?

Треба якось приспати цю силу,

Потім вдарити з флангу чи з тилу!

Проковтнувши з десяток сльозинок.

Сумно-сумно сказав Барвінок:

— Справді, конику, вийшла промашка.

Як же нам врятувати Ромашку?

Бо сердешна там дуже бідує!

Цей напасник її замордує...

Сів Барвінок на круглім пеньочку.

Бачить, треба латати сорочку,

Бо Будяк в поєдинку невдалім

Розпоров її гострим кинджалом.

подумав Барвінок Хрещатий:

- Де ж я можу тут голку дістати?

Дзвоник глянув і вигукнув; — Бачу

Он, під кущиком, хатку їжачу.

На порозі сидить їжачиха

І «Марічку» мугикає стиха.

А її малюки-їжачата

Ждуть з роботи любимого тата.

Бач, зібралися всі біля ганку!

Отуди й віднеси вишиванку.

Всім відомо, що ця їжачиха

В цілім лісі найкраща кравчиха:

Як пришиє своїми голками.

Відірвати не можна й зубами. —

Мовив хлопчик, зайшовши в подвір’я:

— Не лякайтесь, людинка — не звір я.

Зняв з голівки шапчину червону

І відважив усім по поклону.

Обдивилась його їжачиха:

— Десь набрався ти, голубе, лиха...

Хтось хорошу порвав сорочину.

Не журись, полатаємо, сину!

Почала господиня латати.

Аж з’явився й сам батько до хати.

Тягне лантух великий на спині,

Дав по яблуку кожній дитині.

— Гість? — питає.—

Це дуже приємно.

І вони привіталися чемно.

— Хто ж ти будеш? Тебе я не знаю.

Як потрапив до нашого краю?

Посідали удвох біля хати,

Став Барвінок йому повідати,

Де родився, як ріс на городі,

Що зустрів у важкому поході,

Як невдачі зазнав лихої

У недавнім важкім двобої.

Доки дружні точилися речі.

Спав на землю тихесенький вечір,

Їжачиха сорочку зашила.

Потім супу з грибами зварила.

І, як небо обсипали зорі.

Посідали вечерять надворі.

А коневі поклали отави.

Найсмачнішої кінської страви.

І коли уже після вечері

Мати й дітки сховались за двері,

Мовив хлопцеві тато їжачий;

— Ти, як видно, хлопчина добрячий!

Тож повір ти мені, їжакові.

Ми сьогодні дамо Будякові.

Ходить чутка, що цей посіпака

Хоче влізти й сюди, до байрака...

А пізніш, серед ночі глухої,

В путь відправились наші герої.

Пробирався їжак між травинок,

Їхав верхи за ним Барвінок.

Як до гірки підкралися близько.

Хлопчик сміло гукнув: «Будячисько!

Я прийшов для останнього бою.

Розквитатися хочу з тобою».

Будяцюга розплющив око:

— Знов припхалась, мала мороко!

Щось не бачу тебе, комашко,

В тебе влучити навіть важко!

Будякові ножі й кинджали

Засвистіли вгорі, закружляли.

А їжак у клубочок скрутився.

Будякові до ніг підкотився

І підставив голки під шаблюки

(Він уміє робити ці штуки!),

Їжачок підповзає все ближче.

По голках його б’є Будячище.

І добився, поганий, до того.

Що вся зброя зламалася в нього.

Тут Барвінок з єдиного маху

Списом збив Будякову папаху.

Потім скочив хапузі на спину.

Обірвав його буйну чуприну.

Той, обчухраний, дивиться бісом

Він і справді зробився лисим...

Але битва точилася далі.

Павуків з гамаків поскидали!

І коли вже очистили хатку.

Заходились шукати дівчатко.

Хвилювались, шукали до ранку,

У підвалі знайшли полонянку.

Врятувавшись від злої напасті,

Вона плакала довго від щастя.

Потім вмила заплакане личко.

Заплела свої стрічки в косички

І примусила вмитись Барвінка.

Хоч маленька, а все ж таки — жінка!

Розділ сьомий

Над ким це сміються понурі сичі?

Це хто так панічно тікає вночі?

Та то ж Довгоносик, який в Будяка

Служив ад’ютантом, від смерті тіка.

У п’ятах душа, у очах каламуть.

До царства Осота лежить його путь.

Коли Будяка наш Барвінок обдер.

Лихий Довгоносик у ямці завмер,

А потім чкурнув із усіх своїх ніг.

(У нього три пари під черевом їх).

Як жаль, що Барвінок його не убив...

Багато біди цей жучок наробив.

Біжить Довгоносик. Вривається в дот,

В якому живе можновладний Осот.

Де пліснява й сирість, в закутті тіснім

Розсівся володар на троні своїм.

Шумує, вирує навколо смітник.

Щось тихо наспівує жук-гнойовик...

Кружляє Павук угорі, як циркач.

Стоніжки, танцюючи і носяться вскач.

На варті недремній стоїть біля стін

Лихих довгоносиків цілий загін.

А блазень Осота — маленьке тхоря,

Роззявивши пельку гукає «уря!»

До ніг припаде підлабузник Черв’як,

Та все це Осота не тішить ніяк.

Чого ж зажурився вельможний Осот?

Чоло почорніло від дум і турбот.

Йому хлібороби життя не дають,—

Плугами винищують, сапами б’ють.

Є в нього розвідник — пронозливий Лис.

Сьогодні прийшов від негідника лист.

«Мій царю Осоте! — написано в нім.—

Хай лихо не знайде дороги в твій дім!

Тобі я вклоняюсь мій царю, до ніг.

О горе! Барвінок мене переміг.

Зухвалий цей хлопець не зна перепон.

Я чув, що він руку заніс на твій трон.

Він хоче відняти у тебе скарби.

О царю великий, що-небудь роби!

Лишив цей Барвінок мене без зубів —

Самого Захрюку круг пальця обвів!

Він хоче забрати той скарб, що в зубах

Колись навесні я до тебе притяг».

Так ось чому журиться гордий Осот,

Чому в нього чорне чоло від турбот!

Фельдмаршал Тхоряка в цю мить доповів:

— Прийшов на прийом ад’ютант Будяків!

— Нехай уже зайде,— промовив Осот.—

Чого вони лізуть? Ну що за народ?

І тут Довгоносик до трону підліз.

Всі ноги побиті, розквашений ніс.

Заскиглив; — О царю! Наруга яка!

Твій ворог Барвінок убив Будяка.

Осот загойдався, гілляччям затряс:

— Вже скоро й комахи вбиватимуть вас.

— Яка там комаха! — Завив ад’ютант.—

Барвінок, мій царю, це справжній гігант!

(Дурив Довгоносик Владику свого,

Щоб той не повісив за втечу його).

— Звідкіль цей Барвінок? — питає Осот.