Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

Глазовий Павло

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - Глазовий Павло - Страница 3

Изменить размер шрифта:

— Любий Барвінку!

Скоріш не поїду.

Слід відпочити нам після обіду...

Стали вони у гаю під грибочком.

Рядом лягли та й укрились листочком.

Коник заснув, як маленька дитина.

Так почалась у них «тиха година».

Тільки ж година та вийшла не тиха,

Бо несподівано трапилось лихо.

Жив собі Півень на фермі дзьобатий.

Дуже любив він під гаєм гуляти.

Курям заявить: — Ідіть ви всі к бісу! —

Та й поспішає гуляти до лісу...

Лис його якось в гаю запримітив,

Зразу ж, хитрющий, що треба, змикитив.

«Ну, брат, діла твої,— дума,— пропащі

Ти потанцюєш у мене у пащі!»

Жінці сказав він:

— Швиденько мий горщик.

Звариш увечері з півником борщик! —

Сам у траві заховався, пригнувся.

Півень-гуляка на нього й наткнувся.

Бідний не встиг кукурікнути й «здрастуй».

Як йому в шию вчепився зубастий.

Півень як крикне: — Біда! Ку-ку-ріку! —

Тут і проснувся Барвінок від крику.

Будить він коника: — Спати вже годі!

Хтось у біді...

Може, станем в пригоді.

Бачиш, он Півня Лис тягне під лісом!—

Смілий Барвінок погнався за Лисом.

Лис, не чекаючи злої пригоди.

Скаче, летить через пні І колоди.

Славний Барвінок за злодієм мчиться:

Може чудесна загинути птиця!

Дзвоник уже наступає на Лиса,

Вершник направив в потилицю списа...

Злодій почув, що цибулею пахне,—

Як загарчить та убік як шарахне!

Вирвався Півень із пащі злодюги

Та й почухрав до своєї округи.

Вдарив Барвінок в потилицю Лиса —

Хащі густі навкруги затряслися!

Лис, як скажений, підскочив угору.

Звився, як вуж, і прожогом — у нору.

Хвіст у злодюги патлатий, як віник.

Тож за хвоста і вчепився Барвінок.

Він із нори довгохвостого цупить.

Коник злодюгу підковами лупить.

Почастували так Лиса лихого.

Що аж пиляка летіла із нього!

Галас і гомін почула Лисиця,

На допомогу зубатому мчиться.

Навіть худенькі малі лисенята

Любого татка біжать рятувати.

Тягнуть у нору татка за вуха.

Цупить Барвінок до себе щодуху.

Лис відбивався глиною й мохом.

Вирвавсь із рук і у нору— прожогом!

Цілий клубок золотистих шерстинок

З нього насмикав відважний Барвінок.

Славно розправився з Лисом противним.

Всипав борщу йому доброго з півнем!

Іде, їде Барвінок під лісом,

Переможно махаючи списом.

Коник Дзвоник тихенько питає:

— Як же Півник себе почуває?

Чи співатиме він ку-ку-ріку?

Чи не зроблено з нього каліку?

Зажурилися наші герої...

Раптом Півень з ліщини густої

Як шугне, як стрибне на дорогу

Та як схопить конячку за ногу.

А Барвінок його — по спині:

— Отаке-то к лихій личині!

Визволяєш його зі скрути,

А він хоче тебе ковтнути...

Та якби не я і не Дзвоник,

Ти попав би давно в ополоник! —

Дуже соромно Півневі стало:

— Справді, розуму в мене мало...

Вибачайте,— сказав,— не буду!

Я ніколи добра не забуду.

Нате лапу на дружбу велику.

І врочисто гукнув: — Ку-ку-ріку!

А куди ж це ти їдеш, козаче?

Спорядився на битву неначе?

Промовляє Барвінок Хрещатий; —

Я хлопчина меткий і завзятий!

Жде мене незвичайна робота:

Відніматиму скарб у Осота.

Де будяччя сплелося дике.

Зберігається диво велике.

Біля нього стоїть на чатах

Ціле військо злодюг затятих.

Там живе довгоносиків зграя,

Нею лютий Будяк заправляє,

За фельдмаршала в них Тхоряка,

Куроїд і лихий розбишака.

Той, хто скарб незвичайний дістане,

Дуже вченим, розумним стане.

Мовив Півень; Тепер все ясно.

Побратала нас доля вчасно.

Хоч я й дуже боюсь Тхоряки,

Куроїда і розбишаки.

Довгоносиків дай хоч зграю —

Розгребу, заклюю й поковтаю!

І коли у Осотовім краї

Тебе лихо важке спіткає.

Бий мені телеграму, брате:

«Птахоферма. Сідало П’яте».

На підмогу в лиху годину

Я всю армію курячу кину.

Побратимами будем тепер ми!

І побіг зозулястий до ферми.

***

Сутеніти вже стало навколо.

Вийшов місяць — млиновеє коло.

Засвітилися зорі чисті.

Задрімали комашки в листі.

Тож Дзвінкові сказав Барвінок:

— Час, мій коню, і нам на спочинок.

Де ж зупинимось ми ночувати?

Ліс кругом, голосів не чувати...

Озирнувся Барвінок, аж бачить —

Щось велике в траві маячить —

Височенна струнка будова

(То коробка була сірникова).

У коробці просторій порожній

Влаштувались на ніч подорожні.

В ній було, як в новім готелі,

Бракувало лише постелі.

Мовив коник; — Пробач мені, брате.

На твердому не можу я спати.

Об підлогу намуляю боки,

Наберешся зі мною мороки...

— Не журись, моя рідна коняко,—

Мовив хлопчик.

— Постелемо м’яко! —

Крізь щілину він вискочив з хати

І подався підстилку шукати