Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - Глазовий Павло - Страница 12

Погладила Ромашка

Понурого коня...

— Уже Барвінку жити

Лишилося півдня.

А ми ж йому повинні

В біді допомогти.

Що маємо робити?

Порадь мені хоч ти!

Промовив коник сумно:

— Та ми б допомогли,

Якби у мене крила

Сильнішими були!

Знялися б аж у небо

І, доки прийде кат,

Барвінкові спустили б

Ми рятівний канат.

А сонечко і каже:

— Це все неначе сон!

Та в мене ж є знайомий —

Метелик Махаон!

Живе він недалечко...

Дивіться, він летить.

Гей, друже Махаоне,

Спустись до нас на мить!

Велично і безшумно

Спустився Махаон,

Махнув крилом вітально.

Зробив легкий поклон...

Які ж у нього крила!

Не описать пером:

Чудесні візерунки,

Оздоблені пилком.

Іскринки-золотинки,

Горять на жовтім тлі,

Ще й чорна оторочка

На кожному крилі.

Чим можу вам служити? —

Ромашку він пита.

І перед ним схилилась

Голівка золота;

— Наш хлопчик, наш Барвінок

Потрапив у полон. —

І тут про все дізнався

Привітний Махаон.

Ромашка й коник Дзвоник

Йому розповіли.

Як вкрадено Барвінка,

Де вкрадено й коли...

Ромашка ледь не плаче;

— Його ж сьогодні вб’ють! —

Що значить друга втратить.

Ви ж знаєте, мабуть...

Якби-то нам злітати

В Осотів стольний град

І кинути у яму

Барвінкові канат.

Єдиний порятунок

Це був би козаку.

Він вилетів би з царства,

Немов на літаку.

Задумався метелик;

— Де ж взяти нам канат?

Стривайте! В мене друг є.

Текстильник Шовкопряд!

Сплете такий канат він,—

Всміхнувся Махаон,—

Що міг би погойдатись

На ньому навіть слон!

А то й драбинку цілу

Із шовку він сплете.

Якщо ви йому більше

Шовковиці дасте!

Ну, дівчинко, на спину

Мерщій мені сідай.

Та ніжками не совай,

Пилку не оббивай.

І подались шукати

Шовковицю стару,

А коник залишився

Чекати у яру.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ