Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Сто пригод Барвінка та Ромашки

Чалий Богдан

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Сто пригод Барвінка та Ромашки - Чалий Богдан - Страница 9

Изменить размер шрифта:

Всі лелеки так же само

Вдало штурхали носами,

І лелеки, і орли

Воювали, аж гули

Ніби поночі сузір’я.

Мерехтіло в небі пір’я.

Наче з воза лантухи,

В море падали птахи,

І Барвінок — верхом, низом —

Безупинно штрикав списом.

Поряд знов — аж два орли,

З двох боків вони зайшли.

Ватажка штурмують дружно.

Бідоласі знов сутужно!

Він найбільшого під бік

З повороту ловко впік!

Другий крекче:— Зараз шию

Кігтем я тобі прошию!

Та мелькнув Барвінків спис —

І пірат підбитий скис.

Аж затіпало орла.

Повернувсь — і дралала!

Гей, погляньте, вража зграя

Інший напрям вибирає!

Під крилом орел поніс

Бойовий Барвінків спис!

— Земляки!— гукнув Барвінок,—

Це ж славетний поєдинок!

Мирний птах, бракує слів...

Розігнав таких орлів!

Ватажок сказав:— Спасибі.

Й ти поміг — Відбились ніби!

Ну, тепер долетимо!

Жаб заморських поїмо!

Зашуміли дужче крила.

Мов наповнені вітрила.

Щось засяяло здаля.

— Ось, Барвіночку, й земля!

Політали і доволі

Тулумбас на видноколі.

Перед вами — теплий край.

Для зимівлі справжній рай.

І повітря тут, і квіти,

І зелені вічно віти..

Соковитіших боліт

Споконвік не знає світ.

Лісу — вдосталь. Для початку

Побудуйте, дітки, хатку.

Ну й живи та поживай.

Тільки в джунглях — не зівай.

Щоб по твані не блудили.

Бо з’їдять вас крокодили.

Тулумбас — не ваш город.

Тут і лев, і бегемот.—

На посадку йде лелека.

Б’є в лице волога спека.

Друзям пальми шлють уклін.

Розвернувсь лелечий клин.

Приземлились на галяві

Наші птиці величаві.

Першим — Коника змело.

І Барвінок — скік в сідло.

Зняв Ромашку, поряд садить.

— Не куняй!— подружці радить.

А лелека:-— Прощавай,

Рідний край не забувай.

Відзимуєм, а потому

Шугонемо знов додому.

Ми ж — продовжимо політ

До тутешніх до боліт.

Втрьох лишились подорожні

І щасливі, і тривожні.

Навкруги зелений вир.

Де ховатись може звір.

Скрізь дерева дивовижні

Вгору тнуть зелені стрижні.

Квіти... Ніби волошки.

Та завбільшки мов стіжки.

— Що за ліс. Ромашко люба?

Ні берізоньки, ні дуба,

Ні смереки, ні сосни.

Ні кислиць, ні бузини!

А Ромашечка:— Ой нене!

Неспокійне серце в мене

З чужиною віч-на-віч.

Наступає темна ніч.

Де ж ми спатимем. Барвінку?

— Зараз виберу місцинку!—

І Барвінок на коні

Трави витолок рясні.

Ще й листка в кущах нагледів.

Що сховав би і ведмедів.

— Ось тобі. Ромашко, й дім.

Перебудем нічку в нім.—

Навалилась ніч зненацька.

Горобина, вовкулацька.

Небеса — мов чорне скло.

Десь завило, загуло.

— Що це? Лишенько моє!—

А Барвінок:— їсти є?—

(Коник Дзвоник без оброті

Засинав з травою в роті.)

— Та які вже тут харчі,

Не поїли б нас вночі!—

У Ромашечки до паска

Приторочена запаска.

В ній — ковбаска, сіль, сальце.

І одне круте яйце.

Як запахли різні страви.

Стало ясно: кепські справи.

У кущах з усіх сторін

Сотні дві очей-жарин.

— Ой Барвінку, вельми лячно!

Не жував би ти так смачної

— Запитай, що треба їм.

— Я ще трохи попоїм!

Дожував шматочок сала.

Вийняв з шапочки кресало.

Вдарив — іскри і луна.

Відступила звірина.

Взяв малий суху травичку.

Підпалив її, мов свічку.

І малих мандрівників

Ясен вогник освітив.

— А тепер, Ромашко, спати.

Зараз я стаю на чати.

Ранок променем сяйне.

Зміниш, дівчинко, мене.

Потім — коник. І так далі.

Тут звірята не зухвалі.

Спи спокійно.

При мені

Насінинки чарівні!

Засопіла вмить Ромашка,

Натомилась, бідолашка.

А Барвінок все ходив,

Ніжки стомлені трудив.

Вдалині ревло й вищало.

Бубоніло і пищало.

Та боялося, либонь.

Вилізати на вогонь.

Догоряла швидко нічка.

Почали злипатись вічка.

Кинув ще трави в золу

І пішов будить малу.

Спить мала, зітхає важко,—

Пожалів будить Ромашку.

Вбив з десяток комарів,

Сів і очі сам закрив.

Він і спав лише хвилинку,

Ще й не встиг пустити слинку,

Як відчув жорстокий біль.

Дужі руки — звідусіль.

Щось Барвіночка скрутило.

Уп’ялась мотузка в тіло.

Опинився між дерев.

Звідки чувсь звірячий рев.

То, мабуть, гіпопотами.

Зрідка гупали тамтами.

Хтось в кущах проговорив:

— Прив’яжіть до стовбурів.

— Що це, сон?— малий питає.

Ні, не сон. А вже світає,

З моря сонце вирина.

Зникла в лісі звірина.

Озирнувся бідолашка.

Бачить — поряд і Ромашка.

Теж нічого не збагне

І в душі — його кляне.

Теж прив’язана. З травички

Визирають чоловічки.

Б’ють в тамтами і свистять.

Ну, чого вони хотять?

Вельми жваві і моторні.

Серед них є зовсім чорні,

І зелені, як трава,

Й шоколадні. От дива!

Гнів на серці у Барвінка:

— Що це ще за поведінка?

Чи вчитеся в хижаків.

Як хапать мандрівників?

Як не сором! Що вам треба?

Ми — з-за моря, просто з неба.