Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Сто пригод Барвінка та Ромашки

Чалий Богдан

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Сто пригод Барвінка та Ромашки - Чалий Богдан - Страница 12

Изменить размер шрифта:

VII

Повний гордої відваги.

Ледь присушений від спраги.

Мов гартований в огні.

Мчить Барвінок на коні.

Він, герой поміж героїв.

Швидко тропіки освоїв.

Переплив аж сто річок

Невгамовний козачок.

Сотні раз топився в вирі,

Виручали друзі — звірі.

На озерах — бегемот

Послужив йому як плот.

Крокодилики в савані

Тричі вихопили з твані.

А удав... Він малюка

Врятував від пацюка.

Продиравсь малий крізь хащі —

Два гіганти роботящі.

Два слони пробили путь.

Прогули: — Здоровий будь!

Через піняві пороги

Перенесли носороги.

Поки спав на камінці,

Видра випрала штанці.

Лев вітав Барвінка ревом.

Спочивав він поряд з левом.

Швець відомий, дикобраз,

Чобітки чинив не раз.

А сьогодні, мов на шафу.

Хлопчик виліз на жирафу.

Придивлявся з висоти.

Де палац, куди іти.

Спершу кактуси побачив,

На листочку шлях позначив.

Он і вежі, он і плац.

Мчить Барвінок у палац.

VIII

Цар Бамбук меткий, мов щука.

Сам Бамбук — немов з бамбука;

Руки, ноги, вуха й ніс.

Плечі й ребра. Верх і низ.

Круг чола, як навіжені.

Пнуться пагони зелені.

Пальці бігають руді

По зеленій бороді.

Жваві нишпорять очиці

По бамбуковій світлиці.

Де з бамбука стіл, і трон,

І колекція корон.

Аж до стелі — на портреті

У зеленому береті.

Той же вираз, той же цар.

Бородатий, мов швейцар.

З бороди рука Бамбука

Простягається до лука.

Цей бамбуковий свій лук

Дуже любить цар Бамбук.

На бамбуковій канапці,

У червоні взута капці,

В білі вдягнута штанці,

З тихим смутком на лиці.

Марить дівчинка слабенька.

Вся немовби голубенька.

Сукня й бантик голубі.

Цар питає: — Що тобі?

— Ой-ой-ой! Нудьга страшенна!

— Випий кави, Цикломено!

— Знову — кава, знову — їж!

Хочу в Лондон чи в Париж!

Хочу в оперу, до міста.

Танцювати хочу твіста.

Тулумбас мені набрид.

Буду плакати навзрид!

— Ну, яка ж ти, доню, злюка!

Ну, давай стріляти з лука! —

До вікна підвів малу.

Вдалину пустив стрілу.

Ха-ха-ха! У Гаву влучив!

Цитьте! Лук мені наскучив!

Аж затіпалось дівча.

Ні з ким гратися в м’яча!

Цар схилився: — Дай-но вушко.

Скоро матимеш ти служку,

Білу, з гарної сім’ї.

Звуть Ромашкою її.

— Де ж вона?

— Вчимо поволі

В Будяковій, доню, школі,

Щоб навчилась догоджать.

— Приведіть! Не хочу ждать!

Підстрибнув Бамбук на троні

І потер зелені скроні:

— Ти нестерпний командир...—

Свиснув цар — з’явився Тхір.

Дав цукерку Цикломені,

М’яв він ножиці у жмені.

Ще тримав парфуми й крем.

Бо служив перукарем.

— Освіжити чи постригти?

— Що нове розвідать встиг ти?

— Вірно служим, ваша честь!

Доповім — новини єсть!

Всі плантації клекочуть.

Ці повсталі... вас не хочуть.

Засміявся гучно цар:

— Збунтувався мій товар!

Бач, які соціалісти,—

Не хотять у ящик лізти!

Чую цих повстанців крик

Триста років кожен рік.

Пан Тхоріні, де Ромашка?

— Царю, вимовити важко!

Утекла вона від нас...—

Цар кописткою потряс;

— Дармоїди! Кашалоти!

Геть з очей, тютюн полоти!

Що це ще за новина?

Ми сильніші чи вона?

Слід було їй дати віллу.

Ще й нову машину білу,

Одягти її в нейлон.

Дать цукерок на мільйон.

Отоді б ми і Ромашку

Підпрягли в свою упряжку.

Та нікуди не втече —

Позмагаємось іще!

Як забуде свій город.

Вам найвища з нагород.

— Тільки так!

— А де ж Барвінок?

— Скаче верхи без зупинок,

Навіть буря не спиня

Довгоногого коня.

— Де він зараз?

— Десь тут близько...

— Залучити б і хлопчиська

До бамбукових рядів!

Та Тхоряка не зрадів.

Він зітхнув, закрив очиці.

Невдоволення на пиці.

А принцеса молода

Вже не плаче, не рида.

Аж завмерла, аж не дише:

— Розшукайте їх скоріше!

Раптом в закутку, де трон.

Гучно дзенькнув телефон.

Узяла принцеса трубку.

Прикусила нижню губку.

Потім в трубочку: —Ал-ло!

Ніжне личко розцвіло.—

Ой, Барвінок просить тата.

Дзвонить поряд, з автомата.,

Трубку вихопив із рук

В Цикломени цар Бамбук.

Притулив її до вуха.

Голосок Барвінків слуха.

Потім каже: — Гостю мій.

Перепустка — в прохідній!

Цикломена звеселіла,

Стала ніжна, стала мила.

А Тхоряка затремтів.

Простогнав: — До всіх чортів!

Ваша... ве-ве-ве-височність!

Це ж велика безтурботність...

Цей... бе-бе... куди не кинь...

Ме-ме-ме... троянський кінь.

Вибухівка, шабля, порох — Цей Барвінок..,

Він же ворог!

Щигля дав Тхору Бамбук,

Аж пішов луною гук.

Дати другого не встиг —

Став Барвінок на поріг.

Каблучками цоки-цоки,

Крок рішучий, руки в боки.

Гордий стан, рішучий зір,

Шапка-бирка набакир.

Біля трону зняв перчину,

Уклонився чин по чину.

— Хто тут цар?

Здається, ви.

Дядько з поглядом сови?

Я — Барвінок з Диво-краю,

Мандрівник. Знання збираю.

Я й Ромашка... Ми за мир.

Але цей поганий звір...

Глянув хлопчик на Тхоряку,

Той відчув на серці мряку.

— Ти, Тхоряко, ти — змія!

Де Ромашечка моя?

Цар за плечі взяв Барвінка:

— Не кувікай, наче свинка.

Не стрибай на нас, як рись,

А спочатку — розберись.

Знай же все. Твоя Ромашка

Не вбивалася так важко.

Їй сподобалося в нас,

Полюбила Тулумбас.

Прижилася тут чудово.

Аж забула рідне слово.

Вічне літо, вічний сад,—

Їй не хочеться назад!

Закричав Барвінок: — Царю,

Не кажіть таке, бо вдарю!

У Ромашки на чолі

Сяйво рідної землі!

Ця не зрадить. Не повірю

Ні тобі, ні цьому звірю!

Де Ромашка, де Будяк,

Найбридкіший з гультіпак? —

Підстрибнула Цикломена:

— Як сказав! Класична сцена!

Пан Барвіночку, спочинь.

Бо надворі гарячінь.

Не турбуйся про Ромашку,

Скинь шапчину, скинь тільняшку.

Відшукається дівча.

Чи давно ти грав в м’яча?

— У м’яча... забувся майже.

— Коли хочеш... то тримай же! —

І помчав на хлопця вскач

Величезний жовтий м’яч.

Де він взявся, чи не сон це?

Променистий, наче сонце,

Витівний, немов циркач.

Величезний жовтий м’яч!

Налетів він на Барвінка,

І відбив його хлопчинка.

Цар ударив по м’ячу —

М’яч угору дав свічу.

Цикломена скік та хлоп

І м’ячем Тхоряку в лоб.

Засміявся цар лукаво:

— Бачиш, з нами як цікаво!

А в світлиці під столом

Враз намітився пролом.

Мов сокирами. Терміт

Пробивав Ромашці хід.

Проминувши охорону.

Вийшла дівчинка з-за трону.

Біля царського плеча Пролунало: —

Кинь м’яча!

Значить, ось де наш соколик! —

Покотився м’яч під столик.

Цар ще більш позеленів.

Дав Тхоряці штурханів.

Тут зчинив Барвінок галас:

— Відшукалась! Відшукалась!

Здрастуй, дівчинко! Ура!

Ну, Ромашко, нам пора!

Він Ромашку взяв за ручку.

І крутнув на дверях ручку.

Та навстріч йому — ножі

Спрямували сторожі.