Блакитна лінія - Ячейкин Юрий Дмитриевич - Страница 16

У двері постукали.

— Прошу.

Увійшов схвильований черговий офіцер з дешифрувального відділу.

— Товаришу генерал, надзвичайна подія!

— Що трапилося? — одразу стурбувався генерал.

— Одержано першу шифровку з Берліна від Студентки. Характер повідомлення позитивний. Однак через кілька хвилин з того ж передавача ми одержали повідомлення про провал Пенелопи та арешт Меркурія.

— Негайно мені на стіл!

— Я приніс. Ось вони. — Черговий простягнув Сербулову тонюсіньку папочку.

— Дякую. Можете йти.

І ось вони перед ним — ці дві шифрограми, що надійшли одна за одною з невеликим інтервалом.

Перша:

Друга, з того ж передавача:

Фант — заздалегідь умовлена позначка про провал.

Далі намагалася передати відкритим текстом суттєве. На слові «я» передачу обірвано.

Генерал Сербулов сховав у долонях враз змарніле обличчя. Втрати! Скільки їх уже було… І завжди — найкращі люди… Власне, чому найкращі? Усі в критичних ситуаціях борються до кінця. А якщо гинуть, то як герої…

Це була лише миттєва слабкість.

За хвилину генерал Сербулов підняв трубку і навмисне сухим голосом, бо гамував безжально власні почуття, наказав черговому:

— Негайно розшукайте підполковника Калину і викличте до мене.

Він уявляв, як це сталося. Палахкотить вогонь — Пенелопа завжди розпалювала камін, коли працювала на рації. Про всяк випадок. У двері навально грюкають. Пенелопа кидає у вогонь радіограми й шифри, стріляє крізь двері, у вікна. Будиночок у неї хоч і на один поверх, але вікна розташовані височенько. Скільки в неї обойм? Скільки б не було, останню кулю береже для себе… Тільки навряд чи до цього дійде: тилові есесівці, що почувають себе в безпеці, не хочуть умирати під її кулями й тому «забувають» наказ взяти радистку живою. Автоматні черги зрешечують маленьку кімнатку звідусіль — крізь двері, з вікон… Так, живою Пенелопу не візьмуть…

Двері відчинилися, і в кабінет увійшов підполковник Калина.

— З’явився за вашим викликом, товаришу генерал! — чітко відрапортував він.

— Сідайте ближче до мене, Костянтине Васильовичу…

З того, як це мовив Григорій Іванович, підполковник збагнув: скоїлося щось надзвичайне, лихе, непоправне.

Він насторожено сів до столу, і генерал посунув йому тоненьку папку:

— Прочитайте.

Костянтин Васильович прочитав і зблід. «Марійка! Що з нею?» А Григорій Іванович поглянув на нього.

— Є підстави вважати, що з Студенткою поки все гаразд…

— Які, Григорію Івановичу? — з надією запитав підполковник Калина.

— Давайте проаналізуємо ситуацію. Який висновок ми можемо зробити з цих двох шифровок? Перша з них була передана в нормальній ситуації, друга — в критичній. Але вони надійшли з інтервалом у кілька хвилин. З цього випливає, що критична ситуація виникла раптово, непередбачено. Меркурій і Пенелопа не чекали провалу, не бачили вистежування, нічого їм не здавалося підозрілим. Інакше вони б нам негайно повідомили. Ви згодні з цим?

— Так, Григорію Івановичу, — схвильовано відповів Калина. — Але ж шифровка Студентки свідчить про те, що її зустріч із Меркурієм відбулася перед провалом.

— Правильно, — погодився генерал. — Меркурію було дано розпорядження передавати шифровки Студентки негайно. Але їхня перша запланована зустріч мала таку складну систему запобіжних заходів, що не могла не виявити можливого стеження. А якби був виявлений хоча б натяк на щось підозріле, зустріч не відбулася б. Вона сталася, отже, ніщо не віщувало небезпеки. Так само спокійно Меркурій прибув до Пенелопи. Отут, після передачі шифровки від Студентки, щось і сталося.

— Пеленгатори? — вголос подумав Калина. — Ні, не схоже…

— Так, не схоже, — знову погодився з ним генерал. — Нам відома система, яку виробила в своїх діях зондеркоманда Патціга, що полює за передавачами. Вони пеленгують діючу рацію і звужують коло пошуків із кожним виходом в ефір, якщо рація лишається на одному місці. Проте люди Патціга намагаються схопити радиста тихо, непомітно, щоб ніхто про це не дізнався. Потім місце перебування рації перетворюють у пастку. А що відбувається за повідомленням Пенелопи? Спочатку хапають Меркурія, потім зчиняють стрілянину, намагаючись відкрито вдертися до будинку Пенелопи. Це не лягає в схему дій зондеркоманди Патціга. У мене, що більше я вдумуюся в ситуацію, то твердіше складається враження, що діяв хтось сторонній, діяв грубо, зухвало, наспіх… От що його спонукало до цього, ми не знаємо. Якийсь дивний випадок… Ви, Костянтине Васильовичу, не знаєте Меркурія, а я з ним добре знайомий. Я виключаю той варіант, щоб він, ідучи до Пенелопи, не «перевірявся» і приволік за собою цілий натовп есесівців. Нісенітниця! Меркурій із тих, хто помічає тінь навіть захмареної ночі… Ні, стеження за ним не було! «Хвіст» він би швидко засік…

— То що ж це може бути?

— Не знаю. І давайте не будемо даремно губитися в здогадах. Аналізові піддаються лише факти. Своїми роздумами я тільки хотів підкреслити, що за логікою подій Студентка лишилася осторонь і перебуває поки що в безпеці. От тільки зв’язок із нами втратила…

— І пароль, — додав Калина.

— Чому «і пароль»? — перепитав генерал.

— Тому, що пароль на випадок провалу автоматично скасовується. Так її було попереджено. Оскільки, крім Меркурія, у неї нема виходу ні на кого іншого, тепер з нею зможе увійти в контакт лише добре знайома їй особисто людина, до якої вона відчуває повну довіру.

— Це так — маємо ще одне ускладнення… Проте поновити зв’язок із Студенткою треба неодмінно! За даними, які ми одержуємо, німці планують на літо ряд наступальних операцій. Усі — на півдні. Послідовність ударів невідома. Але точно знаємо, що серед них планується і новий наступ на Кавказ. Судячи з усього, агенти «Цепеліна» готуються до активних дій саме під час фронтального наступу. Це засвідчили й агенти шпигунської мережі, яка виявлена на Кавказі після повідомлень Студентки. Про це сповістив генерал Роговцев. Він дуже цінує вашу Марійку!

— Матвій Іванович, — трохи ніяково пояснив Калина, — для мене — як другий батько.

— До речі, радист із шпигунської мережі погодився на радіогру. Хоче врятувати своє життя. До ворога пішла важлива «деза»[6].

— Там, де працює Матвій Іванович, повний порядок.

— От що важливо: завдяки Студентці ми заохотили до співробітництва Ніку, що дозволяє нам повністю контролювати діяльність берлінського «Цепеліна». Матеріал у них, безумовно, з дня на день буде накопичуватись, а передати його воші не зможуть. І ще одне: Студентці дано завдання роздобути будь-які відомості про оборонні споруди та укріплення «Блакитної лінії», за якою німці зализують свої рани і готуються до реваншу влітку… Але кого ж ми можемо послати до Студентки без пароля?

— Мене! — пристрасно мовив підполковник.

— Вас? — зовсім не дивуючись, запитав генерал. — Розглянемо, — погодився він і почав аналізувати, проте кожне його слово перекреслювало пропозицію Костянтина Васильовича. Генерал відповів Калині з чуйною делікатністю, бо знав, які почуття женуть Калину до Берліна. А міг би відмовити коротко і без будь-яких пояснень одним словом «ні».

— Адольфа Шеєра знайомі з Кавказу вважають загиблим. Несподівана зустріч. Живий? Але ж літак упав на території росіян. А там — полон. Утік? Як, де, коли? Відтак — перевірка. Негайно з’ясовується: Адольф Шеєр — зовсім не той, за кого себе видає. Одне слово, провал забезпечений.