Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Сплячий лелека - Ячейкин Юрий Дмитриевич - Страница 18
Здавалося б, дійшовши логічного висновку, якого сягали ще античні мудреці, що розум і кохання — вороги, наш задуманий мислитель міг би і заспокоїтися. Проте він спробував ще визначити кохання через мірило краси. Не знав, що нікому в світі цього не вдалося, що завжди замість визначення виникала описова характеристика або скульптурне чи живописне відтворення.
І він побачив ту, яка й кликала його думки. Ось вона неквапливо проходить перед казино. З чорним собакою на повідку. Рвучко повернувся до хазяїна казино:
— Отже, ми домовились.
— Не сумнівайтесь, пане оберштурмфюрер.
— Ви записали чи покладаєтесь на пам’ять?
— Запевняю, що все буде гаразд! На вищому рівні! Гарантовано.
— Вірю. — Оберштурмфюрер глянув на годинник: — Десь через годину.
— Чекаємо вас, пане, разом з друзями. Будете задоволені.
Офіцер, повагавшись якусь хвилину, додав:
— Можливо, буде присутня дама.
— Розумію…
— Чи можете роздобути квіти?
— Які саме, пане?
— Троянду.
— Цієї пори майже неможливо.
— Ваше «майже» — це мої гроші. Вони у мене є.
— Обов’язково троянду?
— Так. Одну. Червону.
Хазяїн втягнув живіт, випнув груди і випалив:
— Буде виконано!
Оберштурмфюрер рушив до виходу. Він поспішав. Куди? Чи не краще змарнувати коротку годину, чекаючи друзів тут, у затишку, де не сіється сніг з дощем і не хлюпає багнюка?
Фрейлейн Крістіна Бергер вже другий тиждень після одержання радіошифровки виходила на прогулянку з Бітом через кожні два дні. А бажана, така необхідна мить не надходила. Крістіна розуміла, яка небезпека чекала на посланця із-за лінії фронту. Він міг і не дійти…
Раптом хтось, що наздогнав її і пішов поряд, тихо і виразно мовив:
— Спокійно…
Голос був знайомий. Однак фрейлейн лишилася байдужою, навіть не глянула в той бік, ніби нічого й не почула. Зосередилась, мобілізувала увагу.
— Чи не холодно? Можу запропонувати шубку і валянки.
— Валянки не потрібні — маю чобітки на хутрі. А шубку варто подивитися, — спокійно відповіла фрейлейн і аж по тому глянула.
— Мене звуть Отто Лоренц, — з ледь помітною посмішкою мовив гауптман. — Фронтовик. У тилу — на лікуванні після поранення.
Він прочитав у її очах запитання і коротко, сухо відповів:
— Він живий. У Москві.
Крім відповіді на пароль, Крістіна не вимовила жодного слова. Тому, що їй од щасливої звістки раптом забракло повітря. Недарма існує вислів: невимовна радість.
Зате усе, що необхідно було сказати, скоромовкою випалив гауптман Отто Лоренц:
— Побачите перед собою будинок номер сімнадцять. У ньому — прохідний двір. Зайдіть туди. Перші двері ліворуч. Зелені. Другий поверх. Я чекатиму там. Не поспішайте — ви прогулюєтесь. Якщо чомусь не вдасться — завтра увечері, у цьому ж домі.
Сказав і розтанув у мороці.
Оберштурмфюрер стежив за Крістіною з протилежного боку вулиці. Він мав намір підійти до фрейлейн, та його випередив якийсь інший, насунувши кашкета, піднявши комір.
Фрейлейн Крістіну Бергер з собакою і незнайомця раз у раз заслоняли машини.
Оберштурмфюрер, зваживши на дистанцію поміж машинами, на швидкість руху, перебіг на протилежний бік вулиці. На нього вилаявся шофер, чоботи й шинелю забризкало багнюкою.
До нього підкотив мотоцикл похідного патруля. Офіцер мусив показувати документи.
— Необережно, пане оберштурмфюрер, — суворо мовив лейтенант. — У таких випадках ми маємо наказ стріляти без попередження. Вас урятувала есесівська форма. У темряві…
— Усе це зрозуміло, — зупинив лейтенанта оберштурмфюрер. — Не затримуйте мене. Поспішаю на завдання.
— Прошу! — повернув посвідчення лейтенант.
Короткий конфлікт вичерпався. Але незнайомець зник. Фрейлейн йшла тільки з собакою. Ось вона сповільнила кроки, озирнулась і рушила до будинку.
Оберштурмфюрер кинувся навздогін.
Крістіна Бергер увійшла в двір, що був схожий на темний тунель.
Ось і потрібні двері, непримітні в сірій напівтемряві. Придивлялась, чи зелені. Озирнулась — і серце її тривожно застукотіло: у виході на вулицю, в сірому прямокутнику зупинилася чорна постать. В обрисах есесівської форми вона помилитися не могла. Вислідили? Кого? Маркова чи її? Чи просто випадковість? Як би там не було, а її звинуватити нема у чому — вона прогулюється з собакою. Зустріч відбудеться завтра, якщо доля не наготувала нових несподіванок. І вона поволі повернулася від дверей.
— Віллі, це ви? — вихопилось у неї.
— Що ви тут робите? — холодно спитав Майєр.
— Хіба не бачите? — відповіла з іронією. — Віт винюхав для себе привабливу місцинку. — Й ущипливо додала: — Ви теж щось винюхуєте тут?
Віллі Майєр і раніше помічав незвичну радість у її голосі. Це траплялося тільки тоді, коли зі своїх фронтових вояжів повертався гауптман Шеєр. Покійний Шеєр. І та її радість вмерла разом з ним. Кого ж вона зустріла тепер? Не примарилося ж йому…
— Хто з вами був? — запитав глухо.
— Ви про кого?
«Дивується, — відзначив він. — Мила Крістіно, ховатися вам од мене не можна».
— Хто до вас підходив на вулиці? — з гострою недовірою уточнив своє запитання.
— Боже мій! Це схоже на допит, Віллі. Раніше ви поступалися цим правом шефові.
— Не розумію.
— Згадайте нашу першу зустріч. Коли ви повезли мене до Хейніша…
І сама згадала той день, а надто повчальні слова штурмбанфюрера:
«Краса — найособливіша прикмета, що кожному впадає в око, отже, й найнебезпечніша… Мата Харі і загинула через свою красу, бо не мала можливості й кроку ступити без чужого нагляду… А ревнощі невдатних коханців породжують найфантастичніші версії, часом — дуже вірогідні. Вони й призвели красуню до страти…»
Похмура сентенція, але вірна. Вона на межі провалу. Якби на місці Майєра опинився Кеслер… Кеслер! Ще одна небезпека. Як міна з годинниковим механізмом. Коли спрацює — не знати… Вона примусила себе усміхнутись:
— Віллі, невже ревнощі?
— Якби ревнощі, було б добре нам обом, — відповів похмуро. — Мені ви можете сказати! — На слові «можете» наголосив.
— Звісно, можу. Якийсь вуличний залицяльник. На жаль, вони атакують мене щодня. їх навіть Віт не відлякує!.. Признайтеся, Віллі, ви за мною стежили? Чому?
— Ви мені не відповіли. Не відповім і я. — Подумавши, він тихо докинув: — Те, до чого можу додуматись я, ви уже знаєте…
Фрейлейн Бергер похолола: Майєру відомо забагато… І все ж скористалася з двозначності мовленого:
— Повірте, Віллі, окрім Шеєра, у мене нікого не було і нема. Я кажу вам це лише тому, що дуже ціную ваші щирі дружні почуття до мене. Погодьтеся, я не зобов’язана перед вами звітувати…
— Облишмо! Краще вже мовчати, аніж…
— Я кажу правду!
— Вірю, бо знаю. Але ви кажете не ту правду, яку я хотів би почути.
— Ви про що, Віллі?
— Я ж запропонував: облишмо! А щоб ви заспокоїлись, я вам дещо поясню. Так само правдиво, як це робите ви. Ви пам’ятаєте повітряного аса Густава Готтфріда?
— Ще б пак! Цей гульвіса справляє незабутнє враження…
— Гадаю, тепер не впізнаєте в ньому колишнього безтурботного гульвісу…
— З ним щось трапилося?
— Висновки зробите самі.
— Хіба я його побачу?
— Сподіваюся. Він тут, у Ставрополі, свіжозаморожений в степу під Сталінградом.
— Ой лишенько! І отаке з Густавом…
— Отаке… Сьогодні він влаштовує вечірку і запрошує на неї колишнє наше товариство, у тому числі й вас.
— Вельми вдячна.
— Виконуючи його маленьке доручення, я робив відповідне замовлення у казино. У вікно побачив вас… А ви одразу — стежу, винюхую, допитую… Ех, Крістіно, я до вас з запрошенням на веселу вечірку, а ви до мене — їжачком. Негаразд, фрейлейн!
— Самі винні! — знайшлася Крістіна, вчувши в словах Майєра ледь приховану іронію. — Слід було починати з вечірки, а не із залицяльників. Тепер нарікайте на себе.
— Гаразд, нарікатиму на себе. Вам — жодного докору. Поспішаймо — часу лишилося обмаль.
- Предыдущая
- 18/38
- Следующая