Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Шовковий шнурок - Малик Владимир Кириллович - Страница 8
— Ні, нелегко, — відгукнувся Сафар-бей. — У Немирові ми потрапили в осине гніздо, а тут — шугонули просто у ведмежий барлігі Однак у нас е одна неабияка перевага…
— Яка?
— У цей барліг ми потрапили під виглядом друзів. І доки ми не розкриті, доти можемо сподіватися на успіх!
Арсен ствердно хитнув головою, і вони повернули до кухні, приземкуватої цегляної будівлі, звідки саме вивалив гурт розпашілих від гарячої їжі яничарів.
Златка сиділа на отоманці з закам'янілим обличчям, дивилася, як Джаліль і Фатіма метушаться біля неї, перев'язуючи рани на руці, а в її серці бушувала радість.
«Арсенчику, любий мійі Коханий! Ти не забув про мене! Знайшов свою Златку і зараз думаєш над тим, як її визволити! Мабуть, тобі довелося пройти немало доріг, перебороти не одну перешкоду, обминути не одну небезпеку, перш ніж ти прибув у Стамбул — серце Туреччини, в маєток самого Кара-Мустафи! Отже, ти не випадково потрапив сюди, а, напевне, довідався, що я тут… Милий мійі Дорогийі Коли б ти знав, як я кохаю тебе! Як знудьгувалася за тобоюі І яка невтримна радість збурилась у моєму серці, коли я, стоячи біля загратованого вікна, раптом неждано побачила тебе і Ненка. В першу мить від несподіванки я немов остовпіла. Не могла ні з місця зрушити, ні крикнути. І то добре, бо в кімнаті саме були Джаліль і Фатіма. Вони прийшли сюди зі своїми безглуздими приставаннями, щоб я поїла, бо давно минув час обіду і я можу схуднути. А їм за це перепаде від великого візира!
В наступну мить я зрозуміла, що мушу зараз же, негайно подати тобі й Ненкові про себе звістку, бо інакше вам нелегко буде знайти мене у цій позолоченій, розкішній тюрмі, в яку запроторив мене Кара-Мустафа. І я, не довго думаючи, торохнула рукою по шибці й вигукнула щось… Я не назвала ні тебе, Арсенчику, ні брата по імені, щоб не накликати на вас підозри великого візира і його охорони. Я тільки припала обличчям до грат, щоб ти побачив мене. І ти побачив… І Ненко… Цього мені було досить. Я ще встигла помітити, яким здивованим і переляканим поглядом дивився на мене Кара-Мустафа. Мабуть, він так і не зрозумів, для чого я це зробила… А потім мене відтягли од вікна Джаліль і Фатіма. Вони були страшенно перелякані, бо вважали і вважають себе винуватцями того, що сталося. А рани на моїй руці і кров, що бризнула з них, зовсім доконали сердег. Вони добре бачили великого візира і ждуть від нього прочухана за те, що не догледіли мене… Бідолахи! Як вони упадають зараз біля мене! Якими відданими очима дивляться на мене, мов замолюють свою провину. Ну, що ж — я зроблю їм приємне — поїм усе, що вони принесли на срібній таці. Хай заспокояться і забираються звідси геть… Щоб не помітили радості в моїх очах, яку я не в силі більше приховувати…»
Фатіма затягнула зубами вузол і журно похитала головою.
— Дурненькаї Що наробила! І собі завдала болю, і нам перепаде…
— Нічого, Фатімо, — сказала Златка. — Мені вже не болить. І я, здається, захотіла їсти. Давай сюди все, що принесла!
У старої служки і в євнуха розпогодилися лиця. Вони ждали, що ця примхлива красуня кричатиме на них, як робила вже не раз, тупотітиме ногами, виштовхуватиме з кімнати. А воно, бач, пронесло! І якщо аллах не скаламутить розуму цій дівчині, то вона ще, чого доброго, і вигородить їх перед великим візиром… Фатіма, подаючи страву, вже й рота було розкрила, щоб натякнути їй про це, але Златка випередила її.
— А тепер — ідіть! Я хочу залишитися сама… Поїм і ляжу спочивати… Щоб не турбували мене!
Джаліль і Фатіма поспішно вийшли з кімнати. Златка зачекала, поки їхні кроки заглухнуть вдалині, а потім упала на тахту, і з и очей полилися сльози радості.
— Арсенчику, любий мій! Ти знову біля мене! Яка я щаслива! Тепер мені не так страшно, я буду спокійна, бо знаю, що ти кохаєш мене, любий мій!
Вона довго лежала непорушне, мріючи про ту щасливу хвилину, коли доля знову з'єднає її з Арсеном. Забула про їжу, що стояла на розісланому килимі, про біль у руці, про осоружного великого візира — про все на світі! Перед очима стояв Арсен — посуворілий, потемнілий, але такий дорогий і жаданий!
Непомітно минув час, і Златка заснула.
Прокинулася від неприємного почуття, що хтось дивиться на неї. Серце тривожно забилося — і вона підвелася.
Посеред кімнати стояв Кара-Мустафа. Руки схрещені на грудях. Чорна борода рівною довгою лопатою лежить поверх рук, яскраво вирізняючись на тлі білого одягу. А палаючі очі, здається, пронизують наскрізь і заглядають у саме серце.
Златці стало не по собі. Вона мовчки вклонилась і опустила голову.
— Що трапилося, пташко? — спитав Кара-Мустафа. — Чому ти кинулася у вікно? Тебе хтось налякав?
— Ні, мене ніхто не налякав, ефенді, — знову вклонилася Златка. — Я просто не хотіла їсти… Як бачите, я й досі не доторкнулася до їжі.
Кара-Мустафа ковзнув поглядом по незайманих мисках.
— Але ж треба їсти, голубко. Мені не потрібні кістляві або сухотні жінки в гаремі… Чи, може, готують несмачно?
— Ні, готують смачно, ефенді, і Фатіма з Джалілем припрошують, але… — Златка замовкла і сумно подивилася на великого візира.
— Що — але? Кажи, не бійся! — Кара-Мустафа підійшов і взяв дівчину за руку. — Я виконаю твоє бажання!
Златка хотіла висмикнути руку, та в останню мить утрималась. Подумала: а чому б не скористатися з ласки Кара-Мустафи? І вголос мовила:
— Хіба ж захочеш їсти, коли сидиш у цих чотирьох стінах, як у тюрмі? Зовсім знудьгувалася тут, за гратами…
Кара-Мустафа пильно глянув на дівчину. Погляд його потеплів.
— Я скажу Джалілю і Фатімі, щоб водили тебе на прогулянку — в сад, на море…
— Дякую, бейефенді, — щиро зраділа Златка, бо відкривалася можливість під час прогулянки зустріти Арсена чи Ненка і передати їм звісточку про себе.
І раптом, ніби читаючи її думки, Кара-Мустафа ошелешив її несподіваним запитанням:
— Скажи, голубонько, тобі знайомі ті два чорбаджії, що йшли зі мною?
Златка відчула, як під ногами у неї похитнулася підлога. Що помітив великий візир? Невже здогадався, що розбила вона вікно неспроста?
— Ні, я їх не знаю, — відповіла якомога спокійніше, хоча голос зрадливо затремтів. — Звідки б я знала чорбаджіїв, що ходять з вами, бейефенді?
— Вся справа в тім, що це не прості чорбаджі!.. Вони довгий час служили в Немирові у гетьмана Юрія Іхмельніскі. Тож ти могла їх там зустрічати.
— Може, й зустрічала, але не пам'ятаю, — вже більш упевнено відповіла Златка, зрозумівши, що Кара-Мустафа нічого підозрілого не помітив у поведінці Арсена і Ненка, а тільки був здивований і вражений її вчинком. — У гетьмана служило багато яничарських чорбаджіїв і татарських мурз… Я добре запам'ятала тільки того, що викрав мене і одвіз паші Галілю, але він не турок, а урус.
Кара-Мустафа, здається, залишився задоволений Златчиною відповіддю, бо на якийсь час замовк, тільки пильно дивився на дівчину, милуючись її красою, а потім легенько потиснув їй руку і спробував притягти до себе в обійми.
Златка делікатно звільнилась і відійшла до вікна. Кара-Мустафа подався був за нею, але передумав і зупинився.
— Ти дикунка, дівчино… Миле дикувате звірятко! Та, мабуть, я за це тебе і покохав… Прийде час — і ти станеш моєю! Хай допоможе мені аллах!
Златка зіщулилась від тих слів, мов від удару біічем, і схилила голову. Та в серці все одно бриніла радість. Ні, не твоєю, візире! Арсеновою або нічиєю!
Увечері того ж дня Кара-Мустафа знову попростував до вежі, але на цей раз піднявся нагору. Не стукаючи, відчинив двері й зупинився у просторій круглій кімнаті з вузькими вікнами-бійницями, що виходили на всі чотири сторони світу. Кімната була захаращена різними незвичайними для палацу речами — невеликою жаровнею, череп'яними тиглями, скляними колбами і трубками книгами, картами земної й небесної сфери, банками і горщиками з камінням, порошками та рідинами…
Тут жив ломбардіець П'єтро, лікар і астролог, колишній раб-весляр на галері, якого Кара-Мустафа за чималі гроші викупив у казни.
- Предыдущая
- 8/57
- Следующая