Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Посол Урус-Шайтана - Малик Владимир Кириллович - Страница 22
Увечері, коли Бекір привів невільників до фортеці, Осман розлютувався. Навіть у сутінках було видно, як гнівно блиснули його круглі очі. Він пхнув Бекіра в спину і почав виштовхувати за ворота.
— Геть звідси, негіднику! І не потикай сюди свого кривого носа, червонопикий лисе!
У Бекіра справді ніс дивився трохи набік, а вимазане в олію обличчя відбивало червоною міддю.
Бекір огризнувся:
— Забери руки. Османе, а то дуже довгі маєш!
— Що ти хочеш цим сказати? Що вкоротиш? Га? — Він знову штурхнув Бекіра в спину, так що той засторцював до воріт. — Іди, іди, — там я тобі покажу, скільки важить мій кулак, дурню!
Лаючись, Осман випхнув Бекіра за ворота. На деякий час невільники залишилися самі. Пан Спихальський і Квочка сіли в знемозі під стіною на кам'яну плиту, а Арсен відійшов убік і зупинився перед вікном, де колись бачив Адіке.
З того часу дівчина з'явилася у вікні ще раз і, як йому здалося, зробила рукою якийсь знак. Але наглядачі швидко загнали невільників у погріб, і він не зрозумів, що вона хотіла сказати. Вітала його? Чи ще раз дякувала за порятунок? А може, поманила, щоб підійшов ближче, і знову кинула б шматок пирога?
У вікні промайнула легка тінь. Адіке! З-під покривала показалась біла рука, і на землю полетіла якась маленька чорна річ.
Арсен оглянувся — чи ніхто не слідкує? А потім швидко нагнувся. Серце радісно тьохнуло: то був ключ від кайданів! Він сунув його в кишеню і вдавано байдуже почав розглядати галерею, в душі сподіваючись побачити ту, котра заради нього так ризикувала. Але у вікні вже нікого не було. Дівчина зникла.
Окрилений радісною надією на визволення, він не звертав уваги на лайку і штурхани, якими розлютований Осман заганяв їх у погріб. У голові без угаву дзвеніла думка: «Незабаром буду вільний! Незабаром буду вільний! А там усе залежатиме від щастя. Тільки б дістатися до моряі Я мушу виконати наказ Сірка! Обов'язково мушу!»
— Ти чого це такий раденький? — спитав Квочка.
— Пригадав, що рік тому його вгощали варениками з сметаною... Тепер приємно облизатися, прошу пана! — засміявся Спихальський.
У погребі зашелестів смішок, але Арсен не образився. Ліг на своє місце навпроти віконця під стіною, заклав під голову руку й задумався. Треба серйозно обмізкувати всі можливості втечі. Тікатиме сам. Піймають — ніхто не нарікатиме на нього. Випечуть очі — йому одному. Та самому й легше всюди пройти і сховатися... А головне — на нього покладено таке важливе завдання! Без виконання його він не може, не має права повернутися на батьківщину!.. Ключа ж обов'язково віддасть товаришам. Захочуть тікати — хай скористаються!..
Він уявив себе без кайданів — і тихий усміх заблукав на стомленому обличчі. Очі поволі склеплювалися. Розслаблене тіло приємно нило. На мить в уяві зринула гнучка постать Адіке, він простягнув до неї руки, пішов назустріч, та раптом спіткнувся і полетів у якесь чорне бездонне провалля...
На другий день опівдні почало збиратися на грозу. В повітрі зависла важка задуха. На півночі, в горах, загриміло. Небо встелили чорні, з багряно-бурим відсвітом хмари, їх раз у раз розтинали сліпучо-білі блискавиці. І хоча над Аксу яскраво світило сонце, батраки-каратюрки занепокоїлись.
— Буде сель, — сказав Реджеп. — Треба йти додому, поки не пізно.
Арсен не знав, що таке сель і чому так стривожилися турки.
— Справді, буде сель, — сказав Бекір і, поглянувши на купу підсмаженого сім'я, додав: — Давайте швидше закінчимо і підемої Не можемо ж ми кинути оце все так!..
— А чому б і ні? — спитав Реджеп. — Не твоє ж... Хай лежить до завтра! Шайтан його не забере!
— Коли б не вчорашня сутичка, — відповів Бекір. — А тепер страшно... Дізнається Гамід — буде мені ще гірше. А втім, я вас не тримаю. Ідіть! Ми з урусами самі закінчимо...
Коли всі пішли, Бекір гаряче взявся за роботу. Поспішав, літав, мов на крилах. Насипав насіння у полотняні ворочки, закладав під прес. На його круглій голеній голові рясно виступив піт. Загоріле худе обличчя розпашілося.
Невільники не відставали теж. Бекір завжди добре ставився до них, і їм хотілося допомогти йому в біді. Все ж роботу закінчили тільки перед вечором. Поки добралися до селища, на землю впали сутінки.
Селище, де жив Бекір, лежало на протилежному боці невеликого тихого струмка Аксу, що впадав у Кизил-Ірмак. Його завжди переходили вбрід, або по великих сірих валунах, що виступали з води. А тепер він перетворився на глибокий бурхливий потік, що вирував, котив каміння, ніс на своїх хвилях вирвані з корінням дерева, кущі і всіляке сміття.
Бекір прожогом кинувся вперед, вигукнувши одне коротке слово:
— Сель!
Невільники теж прискорили ходу. Перед ними відкрилася сумна картина. Увесь лівий, низинний берег Аксу, з однойменним селищем був залитий водою. Високі буруни руйнували глиняні халупи й хліви каратюрків, поглинали їхній мізерний бідняцький скарб. Чувся розпачливий лемент, ревла настрахана худоба.
Арсен з товаришами підійшов до Бекіра, що стояв над водою, охопивши руками голову. В його чорних очах світився безмежний відчай.
— О аллах, там у мене хвора дружина й донька! — простогнав розпачливо. — Сель уже підступає до нашої хатини! Ще хвилина — і знесе її... Чуєте, як кричать люди? Вони виносять усе найцінніше, виганяють скот... А хто допоможе моїм?
— Люди допоможуть і твоїм, — втішив його Арсен. Але Бекір безнадійно махнув рукою:
— Ти сам бачив, як допомогли мені мої сусіди. Знялись — і пішли, а ти лишайся, як хочеш... Ні, треба якось перебратися на той бік. Аллах допоможе мені — я вмію плавати... І тут, здається, не так глибоко. А ви, — звернувся він до невільників, — ідіть самі до замку... Ви ж не втечете, правда?
Він ступив у воду і, жахаючись вируючої каламуті, поволі почав переходити річку. На середині спіткнувся — і поплив. Сильна течія підхопила, закрутила у вирі, понесла до Кизил-Ірмаку. Бекір намагався пливти, але безуспішно. Його зносило на середину потоку. Раптом він зник під водою. Потім зразу ж виринув, і над шумом і ревом повені пролунав жахливий крик:
— А-а-а!..
Той крик ударив Арсенові в серце. Він кинувся вниз.
— Ти здурів! Куди? — крикнув Квочка.
Та Арсен уже був у воді. Коли б хтось рік тому сказав, що запорожець Звенигора ризикуватиме життям заради якогось турка, він перший обізвав би такого вигадника дурнем. А от довелось!
Йому пощастило. Мимо прокотилося кілька валунів, але жоден не зачепив. Важкі кайдани тягнули донизу, обривали шкіру на ногах і руках, та він не зважав на те. Розтинав воду, не спускаючи очей з того місця, де востаннє бачив потопаючого. Широка накидка, яку звичайно носив Бекір, на цей раз дуже прислужилася своєму хазяїнові: на хвилях замаячили її поли, і Арсен схопив їх, а потім витяг і самого хазяїна. Відчувши під ногами землю, узяв його на плечі і поніс на той бік.
Бекір довго відпльовувався водою, стогнав. Потім розплющив очі. Побачивши схилене над собою обличчя невільника, слабо усміхнувся:
— Спасибі, друже... Допоможи підвестися... Треба йти! Рятувати своїх!
Вони пішли разом. Переправлятися назад через Аксу було б нерозумно, і Арсен вирішив залишитися тут до ранку.
Густішали сутінки. На чистому небі розгоралися зірки. Вдалині чорними примарами здіймалося громаддя гір. З селища долітали крики людей, рев худоби і завивання собак.
Бекір і Арсен звернули у вузеньку бічну вуличку. Тут вода доходила до пояса. Попереду хтось бовтався і лаявся, не знаходячи в темряві дороги. Десь жалібно нявчала на покрівлі кішка. По вулицях, вигороджених глиняними тинами, пливло різне лахміття, солома, сухий хмиз.
За рогом вони наткнулись на темну постать.
— Це ти, Бекіре? Поспішай! У тебе нещастя...
— Яке? — кинувся той.
— Зникла Іраз.
— Втопилася? О аллах!
— Ні, її схопили Гамідові люди.
— Гамідові люди? Прокляття! — Бекір простягнув до неба худі руки. — Невже це правда? О аллах, як же ти допустив до цього? Як же ти не вразив громом тих смердючих шакалів? Моя Іраз, моя єдина втіха!..
- Предыдущая
- 22/60
- Следующая