Переспівниця - Коллінз Сюзанна - Страница 40

— Щодня до мене ходить психолог. Має, так би мовити, допомогти мені одужати. Так ніби чоловік, який провів усе життя в цій заячій норі, здатен мене вилікувати. Повний ідіот. Щонайменше двадцять разів за розмову нагадує мені, що я в безпеці.

Я вичавила з себе посмішку. Справді дурість таке казати колишньому переможцю Голодних ігор. Так ніби бути в безпеці взагалі можливо.

— А як ти, Переспівнице? Почуваєшся в цілковитій безпеці?

— О так. Почувалася, поки мене не підстрелили, — мовила я.

— Та годі тобі. Та куля нізащо в світі не дістала б тебе. Цинна все передбачив, — сказала вона.

Я подумала про шари захисної тканини, з якої був зроблений костюм Переспівниці. Але біль не міг взятися нізвідки.

— А зламані ребра?

— Ні. Просто синці. А ще в тебе розрив селезінки. Її неможливо зашити, — Джоанна байдуже махнула рукою. — Однак не хвилюйся, вона тобі не конче потрібна. А якби й була потрібна, то для тебе б обов’язково знайшли селезінку, чи не так? Завдання всіх і кожного — вберегти тебе від смерті.

— Саме через це ти ненавидиш мене? — запитала я.

— Частково, — визнала вона. — Я тобі трохи заздрю. А ще я вважаю тебе нестерпною. Драма в особистому житті, готовність пожертвувати собою заради інших... І головне, це ж не награне, а це ще гірше. Можеш сприймати це за особисту образу.

— Переспівницею мала бути ти. Тобі б не довелося диктувати промови, — сказала я.

— Твоя правда. Але я нікому не подобаюся, — мовила вона.

— Однак тобі довірилися. Коли треба було витягнути мене з арени, — нагадала я. — І ще тебе всі бояться.

— Може, тут. Але не в Капітолії. Капітолій — ось кого зараз усі бояться.

У дверях з’явився Гейл, і Джоанна обережно витягнула крапельницю зі своєї руки і встромила у мою.

— Твій кузен не боїться мене, — прошепотіла вона, немов по секрету. А тоді зіскочила з мого ліжка й рушила до дверей; проходячи повз Гейла, вона штовхнула його стегном. — Чи не так, чудовий мій?

До нас іще довго долинав її гортанний сміх.

Гейл узяв мене за руку, а я вигнула брову.

— Ще й як боюся, — промовив він самими губами.

Я хотіла засміятися, а натомість поморщилася.

— Тихше, — Гейл погладив мене по обличчю, і біль потроху відступив. — Припиняй шукати собі неприємності на голову.

— Ага. Але ж це не я підірвала гору, — відповіла я.

Замість відсторонитися, він нахилився ще ближче до мене.

— Ти вважаєш мене безсердечним.

— Ні, я знаю, що ти не такий. Але не можу просто відмахнутися від того, що сталося, — мовила я.

Тепер він нетерпляче відсторонився.

— Катніс, скажи, невже не байдуже, як знешкодити ворога: підірвати його в копальні чи збити в небі стрілою Біпера? Результат той самий.

— Не знаю. В Окрузі 8 нас обстрілювали. Шпиталь бомбардували, — мовила я.

— Так. І ті винищувачі прилетіли з Округу 2, — сказав Гейл. — Тому, знищивши їх, ми запобігаємо подальшим атакам.

— Але за твоєю логікою... вбити можна будь-кого. Так можна виправдати, що ми посилаємо дітей на Голодні ігри, аби округи не забували свого місця, — сказала я.

— От тільки не треба, — відповів він.

— Треба, — мовила я. — Знаєш, після арени я трохи змінилася.

— Чудово. У нас завжди є про що посперечатися, — відтяв Гейл. — Завжди. Можливо, це й на краще... Байдуже, тепер Округ 2 у наших руках.

— Справді? — на якусь мить мене охопив тріумф. А тоді я згадала про людей на майдані. — Потому як мене підстрелили, була сутичка?

— Недовго. Робітники Горішка повстали проти солдатів Капітолія. Повстанці здебільшого сиділи й дивилися, — мовив він. — Власне, уся країна сиділа й дивилася.

— Так, це у нас виходить найкраще, — мовила я.

Я гадала, що після втрати важливого органа мені доведеться провести в ліжку не один тиждень, однак невідь-чому лікарі майже одразу підняли мене і звеліли якнайбільше рухатися. Незважаючи на те, що я постійно отримувала морфлій, перші кілька днів біль був просто нестерпний, але згодом почав потроху вщухати. Однак забиті ребра ще довго нагадували про себе. Мені було прикро, що Джоанна краде мій морфлій, та я все одно з нею ділилася.

Почали поширюватися чутки про те, що я померла, тому в мою лікарняну палату прислали знімальну групу.

Я продемонструвала усі свої шрами і переконливі синці та привітала округи з виграною битвою за єдність. А тоді попередила Капітолій, щоб готувався до нашого приходу.

Щодня я прогулювалася на свіжому повітрі — це входило в курс реабілітації. Одного дня до мене приєднався Плутарх і ввів мене в курс справи, ознайомив із подальшими планами. Тепер, коли Округ 2 став нашим союзником, повстанці вирішили перепочити, щоб перегрупуватися. Поповнити запаси, підлікувати поранених, реорганізувати війська. Капітолій, як і Округ 13 за Чорних часів, опинився відрізаним від зовнішнього світу, однак не міг пригрозити ворогові ядерною атакою. І, на відміну від Округу 13, не був самодостатнім.

— Місто ще трохи протягне, — мовив Плутарх. — Там є склади припасів, такий поворот подій передбачили. Однак разючою відмінністю між Капітолієм та Округом 13 є очікування населення. Округ 13 звик до постійних труднощів і нестатків, тоді як у Капітолії знають лише одне — Panem et circenses.

— Що це означає?

Звісно, я впізнала слово Панем, але решта...

— Це вислів тисячолітньої давності, написаний про місто Рим мовою, що називається латина, — пояснив він. — Panem et circenses перекладається як «Хліба й видовищ». Автор цього вислову мав на увазі, що народ не цікавить нічого, окрім їжі та розваг, люди забувають про політичні справи, а через це втрачають і владу.

Я подумала про Капітолій. Перебірливість у їжі. Постійні розваги. Голодні ігри.

— Виходить, ось для чого округи — щоб забезпечувати хліб і видовища.

— Так. І поки все працювало, Капітолій підтримував свою маленьку імперію. Тепер він не може забезпечити своїх мешканців, а ти ж знаєш, до якого життя вони звикли, — мовив Плутарх. — Натомість у нас є їжа, і я збираюся трохи розважити людей в округах, знявши ролик, який, без сумніву, матиме розголос. Зрештою, хто ж не любить весіль!

Я завмерла; мені стало зле, коли я втямила, що він пропонує. Невже він збирається знімати наше з Пітою весілля? З часу Пітиного повернення я дивилася на Піту тільки крізь однобічне скло, а всі новини про його стан передавав мені Геймітч. І був при цьому небагатослівний. На Піті випробували вже різні методики, але так і не змогли вилікувати. А тепер хтось хоче, щоб я одружилася з ним заради агітки?

Плутарх поквапився все пояснити:

— О ні, Катніс. Мова не про твоє весілля. Одружуються Фіней з Енні. Все, що від тебе вимагається, це прийти на весілля і вдавати, що ти радієш за молодят, — мовив Плутарх.

— На цьому весіллі мені не доведеться нічого вдавати, Плутарху, — сказала я.

Наступні кілька днів усі бурхливо планували подію. Від Капітолія Округ 13 зараз відрізняло те, що він трохи розслабився і поринув у підготовку. Коли Коїн вимовляла слово «весілля», вона мала на увазі підпис на офіційному папері й окрему кімнату для новоствореної родини. Плутарх же розумів під цим сотні святково вбраних людей, які три дні розважаються. Було кумедно спостерігати за їхніми суперечками з приводу кожної найменшої деталі. Плутарху довелося боротися за кожного гостя, за кожну музичну ноту. Коли Коїн заборонила вечерю, розваги та спиртне, Плутарх образився:

— Який тоді сенс знімати агітку, якщо ніхто не веселитиметься!

Було важко обмежити старшого продюсера Ігор скупими рамками бюджету. Однак навіть невеличке святкування викликало справжній переполох в Окрузі 13, де, здається, ніколи нічого не святкували. Коли оголосили, що потрібні діти для того, щоб проспівати весільну пісню Округу 4, зголосилися майже всі. Не бракувало й добровольців для декорування зали. В їдальні тільки й розмов було про захопливу подію.

Можливо, це більш ніж просто святкування. Може, ми всі так скучили за чимось хорошим, що неодмінно хочемо відчути себе частиною дійства. Ось чому, коли Плутарх запитав, що одягне молода, я зголосилася повернутися з Енні в Округ 12, де в моїй шафі залишилося безліч вечірніх суконь, створених Цинною. Всі весільні сукні, які він пошив для мене, повернулися назад у Капітолій, однак залишилися ті, що я одягала під час Туру переможців. Мені було трохи ніяково зоставатися наодинці з Енні, оскільки про неї мені було відомо тільки те, що Фіней щиро її кохає, а всі решта вважають її божевільною. Під час перельоту я вирішила, що вона не так божевільна, як неврівноважена. Іноді вона сміялася невлад або різко уривала розмову. Тоді її зелені очі втуплювалися в одну точку так зосереджено, що ти й сам на мить замислювався: що такого вона побачила на порожньому місці. Іноді без очевидної причини вона затуляла вуха руками, так ніби намагаючись відгородитися від якогось болісного звуку. Гаразд, вона дивна, але якщо Фіней її кохає, то для мене цього достатньо.