Переспівниця - Коллінз Сюзанна - Страница 30

— Катніс, усього одне речення — і ти на сьогодні вільна. Обіцяю, — сказала Кресида. — «Округ 13 живий, так само як і я».

Щоб розслабитися, кілька разів я помахала руками. Тоді вперлася кулаками в стегна, а потім просто звісила руки долі. Рот наповнився слиною, і я відчула, як до горла підкочується нудота. Ковтнувши, я розтулила рота, щоб вимовити нарешті те дурне речення, але не змогла, кинулася в ліс і розридалася.

Неможливо бути Переспівницею! Неможливо бодай вимовити одне дурне речення. Бо тепер я знаю, що будь-яке моє слово окошиться на Піті. Його катуватимуть. Але не вб’ють, ні, Капітолій не настільки милосердний. Снігоу все зробить, аби Піта за життя мріяв про смерть.

— Знято, — мовила Кресида тихо.

— Що з нею таке? — запитав Плутарх пошепки.

— Вона збагнула, для чого Снігоу Піта, — відповів Фіней.

До мене долинуло одностайне зітхання: тепер я знаю все. Цього вже не змінити. А Округ 13 не просто ризикує втратити Переспівницю — я цілковито розчавлена.

Мабуть, усім зараз хотілося мене співчутливо пригорнути. Але єдиною людиною, яка могла мене втішити, був Геймітч, бо він також любив Піту. Простягнувши до нього руки, я щось зронила — мабуть, покликала його на ім’я, і він одразу ж обняв мене й поплескав по спині.

— Все добре. Все буде гаразд, люба.

Ми сіли на уламок мармурової колони; я схлипувала, а Геймітч пригортав мене за плечі.

— Я більше не можу, — мовила я.

— Знаю, — сказав Геймітч.

— Я тільки й думаю, що буде з Пітою через те, що я згодилася стати Переспівницею! — випалила я.

— Знаю, — Геймітч дужче обняв мене.

— Ви помітили? Як дивно він поводився? Що з ним роблять?

Схлипуючи, я хапала ротом повітря, однак вичавила з себе ще одну останню фразу:

— Це я в усьому винна!

А тоді в мене почалася істерика, руку мені протяла голка — і світ поплив перед очима.

Мені дали якісь справді міцні ліки, бо прокинулась я аж на другий день. Однак мій сон усе одно не можна було назвати спокійним. Уві сні я блукала в темряві, лазила покинутими похмурими місцями. Розплющивши очі, я побачила Геймітча — він сидів у кріслі біля мого ліжка. Шкіра його здавалася неприродно блідою, а очі були налиті кров’ю. Я згадала про Піту — і знову затремтіла.

Геймітч нахилився і потиснув мені плече.

— Все гаразд. Ми спробуємо витягнути Піту.

— Що?

Нісенітниця якась!

— Плутарх вислав рятувальну команду. У нього є в Капітолії свої люди, і він гадає, що ми зможемо врятувати Піту, — сказав він.

— Чому ж ми не зробили цього раніше? — запитала я.

— Бо це дорого. Але всі погодилися, що в нашій ситуації треба діяти саме так. Такий самий вибір перед нами постав і на арені: зробити все можливе, щоб зберегти тебе. Ми не можемо втратити Переспівницю зараз. А ти не зможеш боротися, знаючи: хай що ти зробиш, це окошиться на Піті... — Геймітч подав мені чашку. — Ось, випий.

Повільно сівши в ліжку, я зробила кілька ковтків води.

— Що ви маєте на увазі, коли кажете «дорого»?

Геймітч знизав плечима.

— Буде викрито чимало людей, які працюють під прикриттям. Хтось може загинути. Але пам’ятай: хтось гине щодня. І справа не тільки в Піті: ми також спробуємо врятувати Енні для Фінея.

— Де він? — запитала я.

— Спить отам за перегородкою, йому також штрикнули заспокійливе. Потому як тебе приспали, він мов із ланцюга зірвався, — мовив Геймітч. Я ледь помітно всміхнулася. — Гарненькі зйомки вийшли: ви двоє зламалися, а Богзові довелося очолити місію з визволення Піти.

— Якщо операцію очолює Богз, тоді немає про що хвилюватися, — мовила я.

— О так, він головний. Обирали добровольця, і я теж махав рукою, але він удав, що не зауважив мене, — мовив Геймітч. — Бачиш? Він таки розсудливий.

Щось було не так. Надто наполегливо Геймітч намагався розвеселити мене. Це не в його стилі.

— А хто ще зголосився на добровольця?

— Гадаю, їх було семеро, — мовив Геймітч ухильно.

У мене стислося серце.

— Хто ще, Геймітчу? — не купилась я.

Геймітч зрештою здався.

— Ти сама знаєш хто, Катніс. Ти сама знаєш, хто зголосився першим.

Ну звісно, що знаю.

Гейл.

РОЗДІЛ 3

Сьогодні я можу втратити їх обох.

Я спробувала уявити світ, у якому не буде ні Пітиного, ні Гейлового голосу. Закляклі руки. Заплющені очі. Постоявши над їхніми тілами, я кидаю на них останній погляд і виходжу з кімнати. Але, відчинивши двері, виходжу у світ, де на мене чекає цілковита порожнеча. Сіре мізерне небуття — таким буде моє майбутнє...

— Якщо хочеш, я попрошу, щоб тебе приспали, поки все не закінчиться, — мовив Геймітч. І він не жартував. Він усе своє свідоме доросле життя пиячив — ця анестезія не дала йому збожеволіти від злочинів Капітолія. Шістнадцятирічний хлопчик, який виграв другу Червону чверть, мабуть, любив когось — свою родину, друзів... Може, він мав кохану, заради якої прагнув повернутися з арени. Де вони зараз? Як так сталося, що окрім нас із Пітою у нього нікого не залишилося? Що зробив із ними Снігоу?

— Ні, — мовила я. — Я хочу поїхати в Капітолій. Хочу сама взяти участь у визволенні.

— Вони вже вилетіли, — сказав Геймітч.

— Коли? Я можу їх наздогнати. Я можу...

Що? Що я можу?

Геймітч похитав головою:

— Ніхто тобі не дозволить. Ти надто цінна та вразлива. Була пропозиція відіслати тебе в інший округ, щоб відвернути увагу Капітолія на час операції. Але ніхто її не підтримав — усі вирішили, що тобі це зараз не до снаги.

— Ну будь ласка, Геймітчу! — заблагала я. — Я маю діяти! Не можу просто сидіти тут і чекати, поки мені повідомлять, що всі загинули. Ну маю ж я в чомусь допомогти!

— Гаразд. Я перемовлюся з Плутархом. А ти сиди тут.

Але я не могла просто сидіти без діла. Кроки Геймітча ще не стихли в кінці коридору, як я крізь щілину в перегородці навпомацки пробралася до Фінея. Він лежав на животі, солодко обнімаючи подушку. Хоча це було підло — я б навіть сказала, безсердечно — виманювати його з темної німої країни заціпеніння й кидати в жорстоку реальність, я все одно зважилася, бо на самоті довго б не протрималася.

Коли я детальніше пояснила ситуацію, Фіней, який на початку розхвилювався, одразу заспокоївся.

— Хіба ти не розумієш, Катніс, це все змінить. Або пан, або пропав. До вечора вони або помруть, або прилетять сюди. Ми... ми на більше й не могли сподіватися!

Що ж, цікавий погляд на ситуацію. І справді: було щось заспокійливе в тому, що наші терзання зрештою припиняться.

Раптом завіска відсунулася, й перед нами постав Геймітч. Виявилйся, що в нього є для нас робота, якщо ми, звісно, не проти. Потрібні кадри з Округу 13 після бомбардування.

— Якщо ми зможемо зробити ролик за кілька годин, Біпер запустить його в прямий ефір під час операції визволення, і можливо, це відверне увагу Капітолія.

— Так, — сказав Фіней, — обманний хід.

— Нам потрібно щось настільки сенсаційне, аби навіть президент Снігоу не зміг відірвати погляду від телеекрана. Маєте щось таке на думці? — запитав Геймітч.

Мені дали відповідальне завдання: допомогти в місії визволення, привернути всю увагу до себе. Похапцем ковтаючи свій сніданок і одягаючись, я сушила голову над тим, що мені сказати. Мабуть, президенту Снігоу цікаво, як на мене вплинули заляпана кров’ю підлога та троянди. Він хотів мене зламати — значить, я повинна бути сильною. Однак сумніваюся, що зможу переконати його в своїй силі, вигукнувши кілька зухвалих слів. До того ж це не допоможе рятувальній команді: спалахи гніву зазвичай короткі, а нам треба зняти щось довше.

Я не була певна, чи це спрацює, та коли вся знімальна група зібралася надворі, я попросила Кресиду запитати мене про Піту. Я присіла на уламок мармурової колони — саме тут у мене почалася істерика, — і коли загорілося червоне світло, Кресида запитала:

— Як ти познайомилася з Пітою?

І тоді я зробила те, чого так довго домагався від мене Геймітч. Я повністю розкрилася.