Переспівниця - Коллінз Сюзанна - Страница 25

Бах! Без попередження на екрані з’явилась я — стояла посеред зруйнованої пекарні Пітиних батьків.

Плутарх скочив на ноги:

— Йому вдалося! Біпер зламав їхній захист!

У кімнаті загомоніли, але раптом на екрані знову з’явився Піта. Цього разу вираз у нього був розгублений: він побачив на моніторі мене. Спробував урятувати ситуацію, продовживши розповідь про бомбардування водоочисного заводу, аж тут знову трансляцію перервало інтерв’ю Фінея — він розповідав про Руту. А тоді почалася битва трансляцій: капітолійські майстри намагалися витіснити з ефіру Біпера, а той уперто не здавався. Капітолійці були не готові до такого повороту подій, а Біпер передбачив, що відбуватиметься, тому запасся безліччю п’яти-десятисекундних роликів. Офіційна презентація без упину переривалася коротенькими агітками й перетворювалася на посміховисько.

Плутарх аж сіпався від задоволення, і всі хвалили Біпера, один тільки Фіней мовчав. Я зустрілася поглядом із Геймітчем — у ньому віддзеркалювався мій власний жах. Усвідомлення того, що з кожним заохочувальним вигуком Піта віддаляється і вислизає.

На екрані поплив герб Капітолія, залунала спокійна музика. Так тривало секунд двадцять, а потім на екрані знову з’явилися Снігоу і Піта. Довкола них метушилися люди. З кабінки за їхніми спинами линув розлючений галас. Снігоу, перекрикуючи галас, заявив, що повстанці намагаються навмисне поширити неправдиву інформацію, щоб очорнити Капітолій, однак правда і правосуддя все одно запанують. Запевнив, що трансляцію відновлять після посилення захисту. І зрештою Снігоу звернувся до Піти, запитавши, чи не хоче той сказати щось Катніс Евердін.

На згадку про мене обличчя Піти скривилося.

— Катніс... Як, ти гадаєш, усе закінчиться? Що залишиться? Ніхто не застрахований. Небезпечно всюди. І в Капітолії, і в округах. А ви... в Окрузі 13... — він різко вдихнув, немов йому бракувало повітря; очі його божевільно зблиснули, і він закінчив, — помрете ще до ранку!

Десь за кадром гукнув Снігоу:

— Вирубайте!

Біпер скористався нагодою і прокрутив кілька коротеньких роликів з Округу 8, де я відвідувала хворих у шпиталі. А в коротких проміжках між роликами ми спостерігали за тим, що відбувалося в студії у Капітолії. Піта хотів ще щось сказати. Камеру збили на землю й спрямували в білу кахляну підлогу. Затупотіли важкі черевики. Гупнуло, мов від удару кулака, і долинув Пітин болісний зойк.

Білі кахлі заляпала кров. 

ЧАСТИНА 2

 АТАКА

РОЗДІЛ 1

Зойк народився у найглибшій глибині нутра і, розітнувши все тіло, застряг у горлі. Я оніміла, немов авокс, похлинулася власним горем. Навіть якби я змогла розслабити шийні м’язи, випустити зойк із грудей, чи хтось почув би його? У кімнаті здійнявся справжній балаган. Звідусіль сипалися запитання й відповіді, всі намагалися розшифрувати Пітині слова. «А ви... в Окрузі 13... помрете ще до ранку!» Однак ніхто й не обмовився про самого посланця, чия кров заляпала білу підлогу.

— Тихо! — гаркнув упевнений голос. Усі очі здивовано витріщилися на Геймітча. — Тут немає нічого загадкового! Хлопець хотів сказати, що нас сьогодні атакують. Тут. В Окрузі 13.

— Звідки в нього така інформація?

— Як ми можемо йому довіряти?

— Звідки така впевненість?

Геймітч безсило застогнав:

— Поки ми тут сперечаємося, його б’ють, до крові б’ють! Яких доказів вам іще потрібно? Катніс, допоможи мені!

Подумки я добряче потрусила себе, щоб повернути собі дар мовлення.

— Геймітч має рацію. Мені не відомо, звідки в Піти така інформація. І я не знаю, чи вона правдива. Але він вірить, що це так. І зараз у Капітолії... — я не змогла вимовити вголос те, що в Капітолії робить із ним зараз Снігоу.

— Ви його не знаєте, — мовив Геймітч до Коїн. — А ми знаємо. Готуйте людей до евакуації.

Однак президент, здається, зовсім не стривожилася — просто не очікувала такого повороту подій. Здається, вона добирала потрібні слова, постукуючи пальцем по панелі управління. Коли вона заговорила, її голос звучав упевнено та спокійно, а зверталася вона до Геймітча:

— Звісно, ми готові до такого сценарію. Хоча останні кількадесят років свідчать, що Капітолій усвідомлює: пряма атака на Округ 13 така ж страшна для Капітолія, як і для нас. Ядерні ракети вибухнуть, пошириться радіація, і це матиме непередбачувані наслідки. Ба навіть незначне бомбардування може серйозно пошкодити нашу базу, якою вони досі сподіваються заволодіти. Ну і, звісно, Капітолій боїться контратаки. Хоча, зважаючи на наше союзництво з повстанцями, цілком імовірно, що Капітолій готовий ризикнути.

— Ви гадаєте? — запитав Геймітч надто вже щиро, але в Окрузі 13 іронію мало хто розуміє.

— Так. У будь-якому разі ми вже давно готові до евакуації п’ятого ступеня, — мовила Коїн, — тому просто дотримуватимемося інструкції.

Вона швидко затарабанила пальцями по клавіатурі, віддаючи відповідний наказ. І щойно її погляд відірвався від монітора, почалося.

За час мого перебування в Окрузі 13 було уже дві навчальні евакуації першого ступеня. Про першу з них я взагалі нічого не пам’ятала — лежала в інтенсивній терапії в лікарні, а важким пацієнтам, здається, дозволялося не брати участі в евакуації, оскільки це могло погіршити їхній стан. Смутно пригадувався голос, який наказував людям збиратися в жовтих зонах. Під час евакуації другого ступеня (яка оголошується при невисокому ризику — наприклад, при карантинах, коли всіх мешканців перевіряють під час епідемії грипу) ми повинні були пройти у свої кімнати й просто сидіти там. У той день я заховалася в комірчині, ігноруючи сигнали, які линули з системи сповіщення, і спостерігала за павучком, який плів павутинку... Жодна з цих евакуацій не підготувала мене до гучних сирен, які завили звідусіль. Такий звук неможливо було ігнорувати — здається, його створили навмисно для того, щоб сіяти паніку. Але ж це був Округ 13 — тут ніхто ніколи не панікував.

Богз вивів нас із Фінеєм зі Ставки, провів коридором і вказав на широкий сходовий майданчик. Сюди стікалися потоки людей, утворюючи єдину річку, яка бігла вниз. Ніхто не сварився і не намагався протиснутися вперед. Навіть діти не капризували. Ми спускалися вниз, поверх за поверхом, не перекинувшись і словом, — хіба щось почуєш за такого виття сирен? Я роззирнулася, шукаючи маму і Прим, але в такому натовпі важко було когось розгледіти. Сьогодні вони обидві мали працювати в лікарні, отже, просто не могли не почути сирен.

У вухах калатало, а в очах миготіло. Глибина була, як у шахті. Однак був один плюс: що глибше ми спускалися під землю, то менше було чутно звук сирен. Так ніби ті сирени мали тиснути на нас фізично, заганяючи в підземелля, — швидше за все, так воно й було. Маленькі групки людей почали відколюватися від загального потоку й зникати за дверима на різних поверхах; мене Богз вів дедалі нижче, аж поки сходи не вивели нас у велику печеру. Я хотіла вже була зайти, але Богз затримав мене і вказав на сканер, до якого я повинна була піднести руку із розкладом. Без сумніву, вся інформація збиралася десь у комп’ютері: влада округу 13 мала пересвідчитися, що всі без винятку жителі евакуйовані.

Було важко визначити, якого походження це місце — природного чи техногенного. Деякі зони були суцільно кам’яні, тоді як інші підтримувалися залізною арматурою та бетонними балками. Тут була кухня, ванні кімнати і медпункт — це місце приготували для кількаденного перебування.

По всій печері були з певними інтервалами розвішані таблички з білими літерами і цифрами. Богз саме пояснював, що ми повинні знайти зону, яка збігається з номерами наших кімнат, — у моєму випадку зону «Е», бо я жила в кімнаті «Е», — коли до нас підійшов Плутарх.

— А, ось де ви, — мовив він. Останні події, здається, зовсім не вплинули на його піднесений гумор — він досі тішився успіхом Біпера під час прямої трансляції. Як завжди, він за деревами бачив ліс, окремі дерева його не цікавили: йому було байдуже, чи покарають Піту, йому плювати було на неминуче бомбардування Округу 13. — Катніс, гадаю, це не зовсім вдалий момент: із Пітою сталася прикрість і все таке, але хочу нагадати, що за тобою всі стежитимуть.