Переспівниця - Коллінз Сюзанна - Страница 11

Коротке полювання, та ще й після безсонної ночі, остаточно виснажило мене, і я вирішила відпочити. Повернувшись до кімнати, я з подивом побачила, що вона порожня, і тільки тоді згадала, що ми переїхали через Денді. Довелося піднятися на кілька поверхів вище й шукати кімнату Е. Вона була точнісінько така сама, як і кімната 307, за винятком маленького віконечка — півметра заввишки й сантиметрів двадцять завширшки — по центру стіни. Віконечко зачинялося залізними віконницями й замикалося на замок, але зараз було відчинене, а бридкого кота ніде не було видно. Я випросталася на ліжку, і пообіднє сонечко впало мені на обличчя. Не встигла я заплющити очі, як мене збудила сестра: 18.00. Вільний час.

Прим повідомила, що оголошені загальні збори. Повинні з’явитися всі — за винятком кількох осіб, які не можуть полишити відповідальні пости. Ми рушили до актової зали — величезної кімнати, яка з легкістю вміщувала тисячі людей. Мабуть, її будували для ще більшої кількості народу, яка збиралася тут до епідемії.

Прим мовчки кивнула мені на жахливі наслідки тієї трагедії — на подзьобані віспинами тіла дорослих, на покручених дітей.

— Вони тут настраждалися, — мовила Прим.

Після того, що сталося сьогодні вранці, у мене й найменшої охоти не було співчувати Округу 13.

— Не більше, ніж ми в Окрузі 12, — мовила я.

В натовпі з’явилася мама, оточена гуртом пацієнтів у піжамах і халатах — з тих хворих, які були здатні пересуватися самотужки. Поміж них був і Фіней. Він здавався збентеженим, однак вигляд мав чарівний. У руках він тримав шматок мотузки сантиметрів тридцять завдовжки — закороткий для того, щоб зав’язати гарний вузол, і Фінеєві пальці автоматично зав’язували, теребили й розв’язували малесенькі вузлики, а погляд блукав довкола. Напевно, мотузка — це якась лікувальна методика. Наблизившись, я мовила:

— Привіт, Фінею.

Він навіть не помітив мене, тож я легенько штовхнула його ліктем, щоб привернути увагу.

— Фінею! Як ти?

— Катніс, — мовив він і схопив мене за руку. Гадаю, зрадів із того, що побачив знайоме обличчя. — Навіщо нас тут зібрали?

— Я сказала Коїн, що стану-таки Переспівницею. А натомість змусила її пообіцяти, що вона, якщо повстанці переможуть, забезпечить усім трибутам недоторканність, — пояснила я. — Вона має оголосити це перед усім населенням Округу 13, на очах багатьох свідків.

— А! Це добре. Бо я хвилювався за Енні. Боявся, що її слова можуть перекрутити, а тоді обізвуть її зрадницею, — мовив Фіней.

Енні. Ой! Я геть за неї забула.

— Не хвилюйся, я про все потурбувалася.

Швидко потиснувши Фінею руку, я рушила до сцени, яку встановили в кінці кімнати. Помітивши мене, Коїн відірвала погляд від своєї промови й здивовано звела брови.

— Слід іще внести в перелік Енні Кресту, — мовила я.

— Хто це? — президент ледь помітно насупилася.

— Це Фінеєва... — Хто? Я не знала, що сказати. — Це подруга Фінея Одейра. З Округу 4. Переможниця одних з Ігор. Коли арена вибухнула, її заарештували й забрали до Капітолія.

— А, та пришелепувата. Це зовсім не обов’язково, — сказала Коїн. — Зазвичай ми не караємо немічних.

Згадалася сцена, свідком якої я стала вранці. Я уявила Октавію, прикуту до стіни. Ми з Коїн по-різному розуміли слово «немічний». Однак я мовила:

— Ні? Тоді вам буде зовсім не важко додати її до списку.

— Гаразд, — мовила президент і записала ім’я Енні на аркуші паперу. — Хочеш піднятися на сцену, коли я звертатимуся до людей? — (Я заперечно похитала головою). — Так я і думала. Поквапся, якщо волієш загубитися в натовпі. Я вже починаю.

Я повернулася до Фінея.

В Окрузі 13 слова теж заощаджували. Коїн, попросивши уваги, одразу оголосила, що я погодилася стати Переспівницею за умови, що іншим переможцям — Піті, Джоанні, Енобарії та Енні — гарантують недоторканність, хай якої шкоди вони можуть завдати справі. Натовп заворушився, і до мене долинули невдоволені вигуки. Гадаю, ніхто й на мить не сумнівався в тому, що я стану Переспівницею. Тому, почувши, що ціна — помилування вірогідних ворогів, люди розізлилися. На мене звідусіль кидали ворожі погляди, але я намагалася не звертати уваги.

Президент зачекала кілька хвилин і, як завжди жваво, провадила. От тільки сказала вона дещо нове для мене:

— У свою чергу, солдат Евердін пообіцяла присвятити себе загальній меті. А це означає, що ухиляння від справи, замислене чи скоєне, трактуватиметься як розірвання договору. Недоторканність буде знято, і долю чотирьох переможців вирішуватиме суд Округу 13. Так само, як і долю солдата Евердін. Дякую за увагу.

Іншими словами, якщо я відступлюся, нам усім кінець.

РОЗДІЛ 5

Ще одна сила, якій треба коритися. Ще один владний гравець, який вирішив використати мене як пішака у своїй грі, — от тільки не завжди все йде по плану. Спочатку продюсери хотіли зробити з мене зірку, а тоді насилу загладили скандал з отруйними ягодами. Потім президент Снігоу хотів із моєю допомогою загасити вогонь повстання, а це призвело до посилення опору. Наступними були повстанці, які силоміць викрали мене з арени, щоб я стала їхньою Переспівницею, і довго не могли змиритися з тим, що я не хочу крил. А тепер ще й Коїн зі своїм дорогоцінним ядерним арсеналом і абсолютним контролем над Округом 13. Вона перша збагнула, що приручити Переспівницю набагато важче, ніж зловити. Що в мене свої плани і мені не варто довіряти. Вона перша пригрозила мені розправою публічно.

Я занурила пальці в густий шар бульбашок у ванні. Перший пункт плану — вимити мене, а тоді вже вирішувати, що робити далі. Волосся у мене посічене на кінчиках і попалене кислотою, шкіра попечена, а руки й обличчя вкриті потворними шрамами. Підготовчій команді доведеться добре попрацювати, щоби спершу зробити з мене красуню, а тоді пошарпати, обпалити й пошрамувати в привабливіший спосіб.

— Перший етап — базовий рівень краси, — звеліла Фульвія сьогодні вранці. — А далі побачимо, що вийде.

Базовий рівень краси — значить, я повинна мати такий вигляд, ніби щойно прокинулася й вилізла з ліжка: зовнішність майже ідеальна, однак природна. Нігті повинні бути рівненькі, але без жодної краплі лаку. Волосся — м’яке та блискуче, але без укладки. Шкіра — гладенька й чиста, але не підфарбована. З тіла слід повисмикувати все зайве волосся й замалювати кола під очима, але не виділяти й не підкреслювати жодної риси. Здається, Цинна дав саме такі вказівки того дня, коли я вперше приїхала в Капітолій як трибут. Але зараз усе не так: тоді я була учасником Ігор, а тепер я повстанець, тож маю бути схожа на себе реальну. Однак, здається, телевізійна версія повстанця трохи відрізняється від повстанця справжнього.

Відмившись нарешті від мильної піни, я обернулась — і побачила, що на мене вже чекає Октавія з рушником у руках. Вона неймовірно змінилася: тепер це була зовсім не та жінка, з якою я познайомилась у Капітали. Без барвистого одягу, густого макіяжу, підфарбованої шкіри, біжутерії та всіляких дрібничок, якими вона прикрашала волосся, Октавія була сама на себе не схожа. Пам’ятаю, як одного дня вона заплела собі яскраво-рожеві коси, які прикрашали миготливі лампочки-мишки, і пояснила мені, що тримає вдома кількох мишей. Я не вірила власним вухам: миші — домашні улюбленці! У нас удома миша, яку ви не збираєтеся їсти, — шкідник. Та, мабуть, Октавія їх любила, адже вони маленькі, м’якенькі й пискляві. Як і вона сама... Поки вона мене витирала, я намагалася звикнути до нової Октавії з Округу 13. Її натуральне волосся мало чудовий золотисто-каштановий відтінок. Обличчя простеньке, однак миле. Вона молодша, ніж мені здавалося, — трохи за двадцять. Без довжелезних накладних нігтів її пальці здавалися дуже короткими, а ще вони без упину тремтіли. Мені хотілося сказати їй, що все буде гаразд, що я подбаю, аби Коїн знову їх трьох не скривдила. Однак різнокольорові синці, які проступали на її зеленуватій шкірі, зайвий раз нагадали мені про те, яка я насправді безсила.