У вогні - Коллінз Сюзанна - Страница 36

— Мадж, — видихнула я.

— Це її матір. Вони з Мейсилі були близнючками чи щось таке, — сказав Піта. — Це мені батько колись розповів.

Я подумала про матір Мадж. Дружину мера Андерсі. Яка півжиття провела в ліжку, знерухомлена страшним болем, ховаючись од світу. Подумала про те, що я ніколи не знала про зв’язок, який об’єднував її з моєю матір’ю. Про Мадж, яка в страшну негоду принесла для Гейла знеболювальне. Про мою брошку з переспівницею і про те, що вона набула зовсім іншого значення тепер, коли я дізналася, що її попередньою власницею була тітка Мадж, Мейсилі Доннер, трибут, убитий на арені.

Ім’я Геймітча назвали останнім. Побачивши його, я була шокована більше, ніж побачивши власну матір. Молодий. Дужий. Важко це визнавати, але він був справжнім красенем. Волосся темне й кучеряве, сірі очі мешканця Скиби — блискучі й уже тоді небезпечні.

— Ох! Піто, ти ж не думаєш, що це він убив Мейсилі? — видихнула я. Не знаю чому, але на саму думку про це мені стало зле.

— Там було сорок вісім гравців. Не думаю, що це ймовірно, — відповів Піта.

Рушили колісниці, в них сиділи діти, вдягнені в жахливі шахтарські роби; потім показали інтерв’ю. На кожного трибута відводилося зовсім трохи часу. Та оскільки Геймітч став переможцем, його розмову з Цезарем Флікерменом показали повністю. Цезар зовсім не змінився — він був одягнений у свій звичний темно-синій мерехтливий костюм. Тільки довге волосся, повіки й губи були темно-зелені.

«Отже, Геймітчу, що скажеш — цьогоріч на Іграх на сто відсотків більше суперників, ніж зазвичай», — спитав Цезар.

Геймітч знизав плечима.

«Не думаю, що відмінність суттєва. Вони все одно на сто відсотків такі ж тупі, як і завжди, тож моя перевага буде приблизно такою ж самою».

Публіка вибухнула сміхом, а Геймітч подарував їм напівусмішку. Саркастичну. Зухвалу. Байдужу.

— Не так уже він і збрехав, еге ж? — промовила я.

Нарешті — перший ранок Ігор. Ми бачили все очима дівчини-трибута, яка піднімалась на арену зі Стартового комплексу. Я від подиву розтулила рота. Видно було, що трибути також не вірять своїм очам. Навіть Геймітч ледь-ледь звів брови від задоволення, але майже одразу знову насупився.

Від краєвиду перехоплювало подих. Посередині зеленої галявини височів золотий Ріг достатку, а навколо нього росли розкішні квіти. Небо було лазурове, з білими пухнастими хмаринками. Над головою літали яскраві пташки. З того, як трибути дихали на повні груди, можна було припустити, що аромат навколо фантастичний. Зйомки з повітря продемонстрували, що галявина тягнеться на кілька миль. З одного боку, десь дуже далеко, проглядався ліс, а з другого — засніжені верхівки гір.

Краса дезорієнтувала багатьох гравців, бо коли залунав гонг, дехто з них ніби прокинувся від сну. Але не Геймітч. Він миттю опинився біля Рогу достатку, озброївся та схопив наплічник із припасами. Деякі ще зі свого люка не зійшли, а Геймітч уже прямував до лісу.

Першого ж дня у різанині біля Рогу достатку загинуло вісімнадцять трибутів. Інші почали вмирати один по одному, і стало очевидно, що майже все в цьому чудовому місці: соковиті фрукти, які звисали з кущів, кришталево-чиста вода в струмках, навіть аромат квітів, якщо його вдихнути, — є смертельно отруйним. Безпечно споживати ж можна було тільки дощівку та харчі з Рогу достатку. А ще ж не забувайте про зграю з десятьох добре екіпірованих трибутів-кар’єристів, які прочісували гірську місцевість у пошуках жертв.

У лісі на Геймітча чекали свої проблеми: золотисті пухнасті білки виявились м’ясоїдними і нападали цілими зграями, а укуси метеликів були страшенно болючі, якщо не смертельні. Але він наполегливо просувався вперед, тримаючись так, щоб гори були чітко за спиною.

Як на дівчинку, що залишила Ріг достатку лише з маленьким рюкзаком, Мейсилі Доннер виявилась дуже винахідливою. В рюкзаку знайшлася глибока тарілка, трохи сушеної яловичини і духова трубка з двома дюжинам дротиків. Зважаючи на доступну навколо отруту, Мейсилі перетворила свою трубку на справді смертоносну зброю. Вона вмочала дротики в отруту і плювалася ними у своїх супротивників.

За чотири дні мальовничі гори вибухнули вулканом, який поховав іще дюжину гравців, включаючи п’ятьох кар’єристів. Оскільки вулкан вивергав рідкий вогонь, а на галявині не було де сховатися, тринадцятьом досі живим трибутам, серед яких були Геймітч і Мейсилі, не залишилось нічого, як шукати притулку в лісі.

Геймітч і далі наполегливо просувався вглиб лісу, подалі від ожилої гори, але щільний живопліт змусив його повернутись у центр лісу, де Геймітч наразився на трьох кар’єристів. Він дістав ножа. Кар’єристи явно були більші й дужчі за нього, але Геймітч рухався неймовірно швидко та встиг вбити двох, перш ніж третій його обеззброїв. Кар’єрист замалим не перерізав Геймітчеві горлянку, коли його звалив на землю дротик.

З-за дерев вийшла Мейсилі Доннер.

«Увох ми проживемо довше».

«Саме це ти щойно довела», — промовив Геймітч, потираючи шию.

«То як, союзники?» — спитала Мейсилі.

Й вони заключили пакт, який усе одно рано чи пізно доведеться розірвати, якщо сподіваєшся повернутись додому і постати перед своїм округом.

Як у нашій із Пітою ситуації, разом їм було значно краще. Вони довше відпочивали, розробили систему, щоб збирати більше дощівки, бились у команді, ділились їжею з припасів загиблих трибутів. Але Геймітч і досі був сповнений рішучості рухатись уперед.

«Навіщо?» — повсякчас запитувала Мейсилі, а він ігнорував її запитання, доки вона не відмовилась іти далі без пояснень.

«Десь же має бути кінець, правильно? — нарешті мовив Геймітч. — Арена не може бути безмежною».

«І що ти сподіваєшся там знайти?» — поцікавилась Мейсилі.

«Не знаю. Можливо, щось корисне», — відповів він.

Коли ж вони, скориставшись паяльною лампою, яка знайшлася в рюкзаку одного з кар’єристів, нарешті продерлися крізь щільний живопліт, то опинились на сухій рівнині, що вела до урвища. На дні урвища зачаїлося гостре каміння.

«Геймітчу, оце і все. Ходімо назад», — запропонувала Мейсилі.

«Ні, я зостанусь», — почула вона у відповідь.

«Гаразд. Нас залишилось усього п’ятеро. Тому, гадаю, нам ліпше попрощатися просто зараз. Не хочу дочекатися, поки зостанемося тільки ти і я.

«О’кей», — погодився він. І все. Ні руки їй не потиснув, навіть не подивився на неї. І вона пішла.

Геймітч довго ходив туди-сюди вздовж урвища, ніби намагаючись щось для себе зрозуміти. Ногою зіштовхнув у безодню камінчик — і той зник у глибинах. Але за хвильку, коли Геймітч присів відпочити, камінчик вилетів назад і приземлився просто перед ним. Геймітч, цілком спантеличений, витріщився на нього, а тоді його обличчя дивно напружилося. Він скинув зі скелі камінь завбільшки з кулак — і заходився чекати. Коли той прилетів назад і впав просто йому в долоню, Геймітч розреготався.

І тут долинув зойк Мейсилі. Пакт було розірвано, вона сама це зробила, тож ніхто б не зміг звинуватити Геймітча, якщо б він просто проігнорував крик. Але Геймітч усе одно кинувся на звук. Та запізнився: коли він прибіг, то встиг лише побачити яскраво-рожеву пташку з довгим тонким дзьобом, останню зі зграї: пташки геть подзьобали Мейсилі горло. Він тримав дівчину за руку до останнього подиху, а я згадала Руту і те, як я також запізнилася її врятувати.

Того самого дня, трохи згодом, іще один трибут загинув у бійці, а іншого зжерла зграя пухнастих білок. Тепер за корону боролися тільки двоє — Геймітч і дівчина з Округу 1. Вона була крупнішою і меткішою за нього, і коли спалахнула неминуча сутичка, бій був довгим, кривавим і жорстоким, обидва супротивники отримали важкі поранення, може, й смертельні, й ось нарешті Геймітч залишився беззбройний. Спотикаючись, долонею затуляючи рану на животі, щоб не повипадали кишки, він почав тікати від дівчини в ліс, а вона переслідувала його з сокирою, єдиний удар якої став би смертельним. Геймітч прямував просто до свого урвища, й коли він уже добіг до краю, дівчина жбурнула сокиру. Геймітч вчасно впав на землю, і сокира полетіла у прірву. Беззбройна дівчина просто стояла, намагаючись зупинити кров, що юшила з її порожньої зіниці. Мабуть, дівчина сподівалася, що переживе Геймітча, який уже бився в конвульсіях на землі. Але вона не знала того, що знав він: сокира повернеться. І коли та вилетіла з прірви, то встромилася просто дівчині в голову. Почувся гарматний постріл, тіло забрали, і голос по гучномовцю оголосив перемогу Геймітча...