У вогні - Коллінз Сюзанна - Страница 2

Гейзел мені подобається. Я її поважаю. Вибух, що забрав мого батька, її також залишив без чоловіка з трьома хлопцями на руках, до того ж ось-ось мало народитись немовля. Менш ніж за тиждень після народження доньки Гейзел вийшла в місто шукати роботу. На шахту вона піти не могла, оскільки треба було глядіти дитину, тож вона почала прати білизну заможних городян. У свої чотирнадцять Гейл, найстарший із дітей, став єдиним годувальником сім’ї. Тоді він зразу підписався на кубики, так звані «тесери», які забезпечували мізерний пайок у вигляді зерна й олії в обмін на те, що Гейлове ім’я зайвий раз занесуть у картки кандидатів у трибути. На додачу до всього вже тоді він був управним мисливцем. Але якби Гейзел не стирала пальці до кісток на пральній дошці, зусиль Гейла було б замало, щоб прогодувати родину з п’ятьох. Узимку пальці Гейзел робилися такими червоними й порепаними, що починали кривавитися за найменшого доторку. Вона б і досі мучилась, якби не цілющий бальзам, що готує моя мати. Але Гейзел і Гейл вирішили, що ні хлопчаки — дванадцятирічний Рорі та десятирічний Вік, ні маленька чотирирічна Пізонія ніколи не будуть змушені підписуватись на тесери.

Гейзел усміхнулась, побачивши здобич. Взяла в мене бобра та зважила його в руці, тримаючи за хвіст.

— З нього буде гарна печеня.

На відміну від Гейла, вона не мала нічого проти нашої угоди.

— І чудове хутро, — докинула я.

Поряд із Гейзел мені затишно. Ми завжди отак обговорюємо переваги здобичі. Гейзел налила мені велику чашку трав’яного чаю, і я вдячно обхопила її замерзлими пальцями.

— Коли я повернуся з Туру, то, може, братиму іноді з собою на полювання Рорі. Після школи. Навчу його стріляти.

Гейзел кивнула.

— Було б чудово. Гейл також хотів би його дечому навчити. Але він має лише один вихідний, і мені здається, що ліпше проводитиме його з тобою.

Я мимовільно зашарілася. Це, звісно, безглуздо. Ніхто не знає мене краще за Гейзел. їй відомо, який зв’язок поєднує мене з Гейлом. Я впевнена, раніше багато хто вважав, що врешті-решт ми з Гейлом одружимося, хоча ми приводу для цього не давали. Але це було до Ігор. До того, як другий трибут із нашого округу, Піта Мелларк, оголосив, що шалено в мене закоханий. Наш роман став ключовою стратегією виживання на арені. Насправді для Піти це була не просто стратегія. Що ж це було для мене, я й сама не знала. Але зараз я розумію, хай би що то було, це завдавало болю Гейлу. Коли я думаю про те, що в Турі переможців нам із Пітою знову доведеться вдавати закоханих, у мене крається серце.

Я швидко проковтнула чай, хоч він і був досі надто гарячий, і підвелася з-за столу.

— Я вже піду. Треба привести себе до ладу, щоб перед камерами мати гарний вигляд.

Гейзел обійняла мене.

— Їж побільшу і насолоджуйся.

— Обов’язково, — відказала я.

Моєю наступною зупинкою було Горно — ринок, де я зазвичай продаю дичину. Багато років тому тут був склад вугілля, але з часом він занепав і став місцем зустрічі для всіляких нелегальних торгівців, а згодом перетворився на повноцінний чорний ринок. Горно приваблює кримінальників, і думаю, що я й сама до них належу, бо полювання в лісах навколо Округу 12 заборонене щонайменше дюжиною законів і карається на горло.

Я багато чим завдячую людям, які торгують на Горні, хоч вони про це ніколи і не згадують. Гейл розповів мені, що Сальна Сей (стара, котра продає суп) під час минулорічних Ігор збирала гроші, щоб підтримати нас із Пітою. Передбачалося, що участь у цьому братимуть лише завсідники Горна, але багато хто, почувши про збір коштів, забажав приєднатися. Я не знаю точно, скільки зібрали, але вартість кожного подарунка на арені була величезною. Та я знаю напевне — не в останню чергу саме ті гроші врятували мене від смерті.

Мені й досі дивно відчиняти двері ринку з порожньою мисливською торбою, не маючи нічого на продаж і відчуваючи на стегні вагу повної кишені монет. Як завжди, я обійшла якнайбільше яток, скупляючи каву, булочки, яйця, прядиво й олію. Потім, згадавши, купила, ще три бутлі горілки в однорукої жінки на ім’я Ріпа — жертви нещасного випадку в копальні; Ріпа виявилась достатньо кмітливою, щоб знайти спосіб виживання.

Спиртне не для моєї родини. Воно для Геймітча, який на минулорічних Іграх був нашим із Пітою ментором. Він нелюдимий, грубий і майже повсякчас п’яний. Але завдання своє він виконав добре, навіть більш ніж добре: він домігся того, що за всю історію Ігор уперше дозволили виграти двом трибутам. Отже, для мене не має значення, яка Геймітч людина, йому я також завдячую своїм життям. І ніколи про це не забуду. Я купляю горілку, бо добре пам’ятаю, як кілька тижнів тому в Геймітча закінчився алкоголь, а на Горні спиртного не було, і в нашого ментора стався напад — він тремтів і верещав, відганяючи невідомі кошмари, які бачив тільки сам. Він до смерті налякав Прим, і мені, щиро кажучи, дивитись на нього в такому стані також було моторошно. Відтоді я купляю спиртне про запас — на випадок дефіциту.

Крей, наш старший миротворець, насупився, коли угледів мене з пляшками. Він значно старший за мене, має кілька срібних пасом у чубі, який зачісує набік, оголюючи яскраво-червоне обличчя.

— Ця штука заміцна для тебе, дівчинко.

Він це знає напевне. Він другий після Геймітча пияк — я таких у житті не зустрічала.

— Мати з цього робить настоянки, — байдуже відповіла я.

— Ну, це точно вб’є будь-яку інфекцію, — зронив Крей і кинув Ріпі монетку, щоб вона і йому принесла пляшку.

Коли я нарешті дісталася прилавка Сальної Сей, вирішила підкріпитися, тому сіла і замовила суп — на вигляд гарбузяно-бобовий. Поки я їла, підійшов молоденький миротворець на ім’я Дарій, він також узяв собі порцію. Незважаючи на те, що він — представник влади, до нього я ставлюсь із симпатією. Він ніколи не перевищує своїх повноважень, із ним завжди можна пожартувати. Йому, мабуть, десь за двадцять, але зовні він не набагато старший за мене. В його усмішці та рудому волосі, що стирчить навсібіч, є щось хлоп’яче.

— Хіба ти не повинна вже сидіти у потязі? — спитав він.

— Мене заберуть опівдні, — відповіла я.

— Гадав, ти матимеш кращий вигляд, — промовив він гучним шепотом. Попри кепський гумор, я не стримала усмішки. — Може, хоч стрічку б у волосся вплела, чи що? — Дарій торкнувся моєї коси, і я швидко скинула його руку.

— Не хвилюйся. Коли наді мною попрацюють, мене буде не впізнати, — озвалась я.

— От і добре. Міс Евердін, давайте для переміни покажемо нашому маленькому округу, що йому є чим пишатися. Еге ж?

Він удавано-осудливо кивнув мені на Сальну Сей і пішов геть, щоб приєднатися до своїх приятелів.

— Миску поверни! — гукнула йому навздогін Сальна Сей сміючись і тому не дуже суворо.

— Гейл прийде тебе проводити? — спитала вона мене.

— Ні, його немає в списку, — відповіла я. — Та ми бачилися з ним у неділю.

— Я думала, він очолить список. Він же твій кузен, — скривилась вона.

Це ще одна брехня, яку вигадав Капітолій. Коли ми з Пітою на минулорічних Іграх ввійшли у вісімку фіналістів, зі столиці в округи послали репортерів, щоб зняти про нас ролики. Коли постало питання про моїх друзів, всі скерували репортерів до Гейла. Але Гейл, мій найкращий друг, міг поставити під сумнів роман, який ми з Пітою розіграли на арені. Занадто Гейл вродливий і мужній, до того ж він не волів мило усміхатися перед камерами. Ми з ним трохи схожі, але зовсім уже трохи. Маємо однаковий погляд жителя Скиби. В нас обох темне пряме волосся, оливкова шкіра, сірі очі. И от якийсь геній назвав Гейла моїм двоюрідним братом. Я й не знала про це, доки не повернулась додому, аж тут на платформі мама каже:

— Кузени чекають тебе не дочекаються!

Я обернулась і побачила Гейла, Гейзел і всіх малюків. То що ж мені було робити? Лише підтримати легенду.

Сальній Сей відомо, що ми не родичі, але здається, що навіть люди, які знають мене змалечку, про це забули.

— Не можу дочекатися, коли вже все скінчиться, — прошепотіла я.