Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
По живу і мертву воду - Далекий Николай Александрович - Страница 96
Минуло кілька хвилин. Почав накрапати дощ. Пантелеймон немов у воду канув. Ігор тихо покликав свого супутника по імені й тут же при спаласі блискавки побачив перед собою постать Пантелеймона.
— Ходімо, Ігоре, — зашепотів баптист. — Брат Василь прийме нас на ніч, нагодує. Ходімо, не бійся. Ніхто знати не буде. Він нас в отій клуні сховає. А вранці підемо собі…
Спокуса перечекати грозу під дахом, у теплі, була велика. Ігор завагався. Він почав розпитувати Пантелеймона про господаря, але той твердив своє.
— Василь — брат во христі. Не обдурить, не зрадить, нагодує. Тільки ти рушницю тут залиш. Заховай. Не можна до брата з рушницею.
Розлучатися з гвинтівкою Ігореві не хотілося.
— Добре, я з-заховаю, але не тут, біля к-клуні.
— Облишив би ти її зовсім, гвинтівку оцю, — мало не плачучи, промовив Пантелеймон. — Навіщо смерть з собою носиш? До людей з миром іти треба.
— Ходімо, — сказав Ігор, знімаючи з плеча гвинтівку. — Де він нас чекає?
— Біля клуні.
Ігор засунув приклад під пахву, притис рукою гвинтівку до тіла.
— Д-давай, уперед.
Господар чекав їх. Ігор устиг непомітно покласти гвинтівку під самою стіною клуні. Спалах освітив низенького чоловіка з круглим пухким обличчям.
— М-мир дому цьому, — сказав Ігор, пригадавши вітання молочниці-баптистки, яка до війни кожного ранку заходила до них у хату.
— З миром при… — почув він у відповідь. Решту заглушив грім.
Впали великі краплини дощу. Господар поспішно й мовчки повів їх до клуні. Тут пахло сіном, пилюкою, мишами.
— Брати, — схвильованим, тремтячим голосом зашепотів господар, — Бог звелів нам… страждучим та знедоленим. Прошу вас. Одну, ніч можу тримати. Раненько розбуджу, йдіть. Бог мені простить, але більше, не можу. Сам смерті боюся. Сім’я, потерпіти може.
— Ми підемо, брате, — гаряче запевнив Пантелеймон. — Вранці підемо. Бог не залишить тебе, брате Василю.
— Он там сіно. Будете спати. А отут на верстаку кисле молоко й хліб… Не осудіть. Що бог послав.
Господар не поскупився для «страждучих та знедолених». Він приготував для кожного по півбуханця з медом і маслом. У великому глечику було кисле молоко. В’їли все. Пантелеймон гикнув, сказав діловито, підбадьорююче:
— Нічого, що все з’їли. Хлібця брат Василь дасть на дорогу. Дасть. Я попрошу.
На подвір’ї шуміла злива. Ігор спробував двері — замкнені знадвору. Його охопило тяжке почуття, немов він сам себе загнав у пастку. Гвинтівка там, під стіною…
— Чого ти, Ігоре? — озвався до нього Пантелеймон. — Не тривожся. Брат Василь не обдурить нас. Ні. А якщо зачинив, значить так треба, йому і нам спокійніше буде. Іди на сіно, чуєш?
Полягали на запашному сіні, але Ігор не міг заснути. Знайоме болісне почуття тривоги росло в ньому. Він раптом зрозумів, що це почуття не тривоги, а непоправної вини, яке ніколи не залишало його з того часу, як автомат випав з його занімілих пальців, і він побачив свої піднесені догори руки. Так, він і не помітив, як підніс руки. Захоплений ними розбитий німецький бліндаж був повний диму й пороху, що роївся в повітрі, а в просвіті стояв залитий сонцем фріц, худий, зарослий вогнисто-червоною щетиною. В огидній жаб’ячій плямистій накидці. Він щойно стріляв з автомата в темряву бліндажа й готовий був знову натиснути на спусковий гачок. Потім їх без ременів, без пілоток гнали полем повз підбиті танки, ті самі, на яких вони три доби підряд, трощачи все на шляху, мчали. на захід, набагато випередивши свої наступаючі війська, й ті фріци — г він пізнав їх по запилених, неголених пиках — які ще годину-дві тому в паніці тікали від них, підбігали до десантників, люто, з м’ясом, зривали з їх гімнастерок ордени й медалі, частували прикладами.
«Не зачіпайте! — кричав чепурненький німецький офіцер з прибулого підкріплення. — Нехай ідуть у полон з усіма орденами».
Пам’ять нещадна. В Ігоря була чудова пам’ять. Він чув голоси товаришів.
«Не здавайтеся, хлопці! Полон гірше смерті, гірше смерті!..» — це кричить у бліндажі поранений заступник політрука Бондаренко.
«Не десантники ми, а г… на паличці!» — каже сержант Васильєв. Ігор іде поруч у колоні полонених з розбитим до крові обличчям, з однією уцілілою медаллю «За відвагу» на гімнастерці. — «Хлопці, краще здохнути з голоду, в сортирі втопитися, а тільки не це», — Довгих апелює до їх совісті — почалось вербування в РВА. І палкий шепіт лукавого одесита Сергія.
«Ігоре, не будь дурнем. Табір — вірна смерть. Батьківщині потрібні не мерці, а солдати. Одержимо зброю, переб’ємо власовських офіцерів і — до своїх. Зрозумів? Треба шариками ворушити!» Він був хитрий, отой Сергій-одесит, але його перехитрували.
«Путі господні…» Хто виголосив ці слова, Ігор не зрозумів. Він уже спав.
Власовці, які напідпитку з’явилися в ту ніч до Василя Коморки, не знали, що в його клуні переховуються чужі. Вони приїхали до хутора потай від свого начальства й зовсім не з метою розшуку радянських військовополонених, які втекли. Це були відчайдушні карні злочинці з батальйону РВА, що вже два дні перебував на постої в сусідньому селі Добросани. Навів їх на баптиста місцевий сільський злодій — карні злочинці швидко впізнають один одного й знаходять спільну мову. Грабувати в селі на виду в начальства було небезпечно. Експедиція на хутір обіцяла бути багатою на здобич — місцевий колега запевняв, що у Василя Коморки, якщо його гарненько потрусити, знайдуться не тільки хороші речі, продукти, а й тверді долари, червінці царської чеканки. Вирішено було здійснити грабунок під виглядом обшуку. Ніч випала якнайкраща — темрява, гроза.
Троє солдатів вдерлося до хати.
— Слухай, господарю, нам відомо, що ти переховуєш партизанів. Кажи правду! Ти — баптист, бог тебе покарає, якщо збрешеш. Однаково ми перевернемо твою господу догори дном і знайдемо.
Василь Коморка не був негідником, він був боягузом. До того ж вирішив, що хтось доніс на нього, й відмовлятися марно.
Признання господаря, що в його клуні ночує два невідомих йому мандрівники, викликало у власовців замішання, однак вони швидко зміркували, що арешт підозрілих осіб буде добрим приводом для «реквізиції». Що б вони не відібрали в баптиста, той навіть і не подумає скаржитись.
— У них є зброя?
— Що ви! Це нещасні, голодні люди.
— Знаємо тих нещасних та голодних… Ходімо. Гляди — тихо! Сполохаєш — голову відірвемо й хату спалимо. Викличеш їх і скажеш, що до сусідів поліцаї приїхали, обшук роблять. Мовляв, треба тікати.
Ігор прокинувся з тим же почуттям гіркого, непоправного лиха, яке мучило його перед сном. На подвір’ї гавкав собака. Хтось тихо заспокоював його. Дзенькнуло кільце на дроті’, й гавкання стало глухішим. Очевидно, собаку десь зачинили.
На подвір’ї були чужі люди… Ігор розбудив Пантелеймона.
— З-за нами п-прийшли… Чуєш? Т-треба тікати. Поповзли. За мною.
— Що ти? Брат Василь… Бог з тобою!..
— З-за мною, Пантелеймоне, якщо хочеш жити.
Почувся звук засува, якого відкривали. Ігор уже був у кутку біля стіни. З того боку, під стіною внизу, лежала гвинтівка. Він намацав лату, до якої були прив’язані нижні снопи солом’яної покрівлі, підпер її плечем і відірвав один кінець від крокви.
— П-паятелеймоне, до мене!
Заскрипіли двері, Ігор завмер.
— Брате! Брате Пантелеймоне! — плаксивим голосом покликав господар.
— Чого тобі, брате Василю?
— Іди сюди. Швидше. Приятеля буди.
— Ігоре, де ти?
Собака продовжував гавкати, чути було, як він дряпає лапами двері. Господар був не сам…
Ігор наліг на лату, підняв прасло солом’яної покрівлі, перехилився через дилі й скочив униз. Він забив поранену ногу й звалився на бік; на щастя, пальці відразу ж намацали ложе гвинтівки.
— Ось він! Зіскочив. Сюди! — залунало зовсім близько.
Почувся тупіт ніг. З-за рогу показалася ледве помітна в темряві постать. Ігор чекав цієї миті. Не підводячись з колін, рвучко підняв гвинтівку й вистрілив. Спалах на мить освітив пряжку, гудзики мундира.
- Предыдущая
- 96/103
- Следующая