Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
По живу і мертву воду - Далекий Николай Александрович - Страница 94
Другого дня їм стало зрозуміло, що погоні боятися нічого. Проте одне лихо змінилося іншим — у власовця розболілася поранена нога, кожний крок давався йому нелегко. Він. брів слідом за Пантелеймоном, спираючись на гвинтівку. Харчувалися дикими яблуками й ягодами ожини, які встигав збирати по дорозі баптист. Одного разу вони набрели на велике поле в лісі.. Хліб уже скосили й вивезли, але Пантелеймон, повзаючи на колінах по стерні, назбирав трохи ячмінного колосся. В іншому місці пощастило накопати картоплі. Декілька разів вони бачили в лісі людей. Селяни везли колоди й. хмиз. Жінка з дітьми збирала гриби. Але їх ніхто не помітив.
На світанку сполохали біля джерела дику козу з козенятами.
— Боже створіннячко… — прошепотів Пантелеймон і ласкаво всміхнувся, задивившись у той бік, де зникли тварини.
Коли втамували спрагу, вмили обличчя, власовець зняв пов’язку й оглянув рану. Рана була маленька, куля з автомата пробила м’якуш скраєчку, пройшла навиліт під шкірою сантиметрів два-три, але тіло навколо дуже спухло й почервоніло. Власовець кінчиками пальців довго обмацував опух. Молоде смагляве обличчя його з запалими очима й щоками ставало все більш неспокійним і похмурим.
— Погані мої справи, — промовив він з тяжким зітханням. — Доведеться розводити вогнище.
— Місце Тут добре, глушина, — погодився Пантелеймон, оглядаючись навколо. — Воно б і можна… Так вогню ж у нас нема.
— Знайдемо. Назбирай хмизу. Якнайбільше. Тільки обережніше, будь ласка.
Пантелеймон вибрав місцинку, став навколішки й, розв’язавши мотузочок, який служив за ремінець, висипав з-за пазухи на землю картоплю й дрібні червонобокі яблука. Через декілька хвилин він приніс до джерела оберемок хмизу. Власовець, накинувши мундир на голі плечі й озброївшись половинкою леза бритви, вирізував з спідньої сорочки вузенькі довгі смужки. Те ж саме він зробив і з підшивкою мундира. Потім добре виправ ці ганчірки в струмку й повісив на гілля.
Пантелеймон наносив хмизу, старанно склав його поверх насипаної, на землю картоплі. В трьох місцях знизу підклав дрібні трісочки й шматочки березової кори. Вогнище було готове.
Власовець сумним кивком голови схвалив дії свого супутника.
— Й-як тебе звати? — він трохи заїкався.
— Пантелеймон. А тебе?
— Ігор.
— Ти наш, руський?
— А чий же… — На почорнілих губах власовця появилася гірка посмішка. — Єфрейтор Червоної Армії. К-колишній…
— Як же ти німцем став?
— Жити, д-дурень, захотів… — втомлено заплющивши очі, сказав Ігор. — Це, брате, довга історія. С-сумна історія. Але своїх — я нікого не зрадив, не вбивав. Можеш мені по-повірити. Помирати буду з спокійною совістю.
— Чого ти помирати зібрався? — поспішив заспокоїти його Пантелеймон. — На все божа воля.
Ігор не відповів, кусаючи губи, глянув на купу хмизу.
— Добре, зараз спробуємо підпалити. Тільки спершу назбирай, б-будь ласка, сухого листя. Якнайбільше.
Листя склали товстим шаром на сухому місці недалеко від купи хмизу. Вийшла добра постіль.
Ігор, болісно скривившись, ще раз оглянув рану, обмацав почервонілі опухлі місця.
— Дивись, як не п-пощастило. Нічого не п-поробиш. Ось що, Пантелеймоне. Я звідси далі не піду. Днів п’ять а то й більше лежатиму. З-зрозумів? Тебе тримати не буду. Хочеш зі мною бути — залишайся, спасибі скажу. Захочеш піти — д-дорікати не буду. Це т-твоя справа.
— Що ти, милий! Не покину я тебе. Раз бог так призначив…
— Дивися сам. Не змушую, — Ігор дістав з-під підшивки коміра мундира декілька сірників і маленький шматочок коробки, загорнутий у провощений папір.
— Як здогадався запастись? — здивувався Пантелеймон.
— З-запасався… Р-розумієш, нас, власовців, на фронт везли. Ми змовилися невеликою групою. Хотіли захопити зброю і втікати до партизанів. Н-негідник один видав, провокатор. Я встиг на ходу з поїзда зіскочити. І п-по-пався. З вогню та в полум’я.
Вогнище запалало. Ігор замовк, похмуро дивлячись на вогонь. Коли трохи перегоріло й язики полум’я стали невеликими, він почав сушити приготовані бинти, близько підставляючи їх до вогню. Потім загнав лезо бритви в паличку, пропік його над жаром.
Пантелеймон, роззявивши рота, здивовано слідкував за його приготуваннями.
— Ти навіщо оце? Що збираєшся робити?
— Маленьку операцію.
— Але ж куля вийшла?
— К-куля в-вийшла, а починається газова гангрена.
— Що?
— Не чув? Погана штука, б-брате. Розумієш, в рану п-потрапили мікроби, вони швидко розмежуються в тілі навколо рани й виділяють газ. З-закінчується тим, що людина помирає.
— Кров псується? Зараження?
— Ні, зараження крові — це інше, — зітхнувши, сказав Ігор, — Зараження крові — це певна смерть. А з газовою гангреною ще спробую п-повоювати…
— А як же це?
Ігор невесело посміхнувся.
— С-спробую. Винятковий випадок в історії батальної хірургії. Р-розумієш? Мікроби цієї гангрени анаеробні, не можуть жити на повітрі, г-гинуть. І дуже важливо, щоб газ, який вони виробляють, міг виходити з тіла. Для цього біля рани роблять неглибокі надрізи на шкірі. Це полегшує доступ повітря й вихід газу.
Пантелеймон покосився на встромлену в землю паличку з шматочком леза, зітхнув і злякано подивився на Ігоря. Нарешті, він зрозумів, що той збирається робити.
— Ти будеш різати ногу?
— З-зроблю надрізи. П-присиплю попелом і п-перев’яжу. Іншого виходу нема. Попіл не ліки, але він стерильний, у ньому немає мікробів.
— Ти лікар?
— Ні.
— А звідки ж усе знаєш?
— Лежав у військових госпіталях, б-бачив. Медичні підручники читав на дозвіллі, б-був присутнім на операціях, перев’язки допомагав сестрам робити. Я, бачиш, Пантелеймоне, хлопець дуже, грамотний, допитливий і швидко все збагнути можу. З к-колишніх вундеркіндів!.. Ось тому й стараюся зберегти своє дорогоцінне життя.
Останні слова Ігор промовив з гіркою іронічною посмішкою, і в його карих стомлених очах заблищали сльози.
Пантелеймон немов зачарований дивився на нього.
— Н-недобре, Пантелеймоне, коли людина надто вже чіпляється за життя, — з тією ж, зверненою до самого себе іронією, продовжував Ігор. — Дуже н-недобре. А я все чіплявся. І раптом — стоп! Сам не знаю, як у мене в-вийшло… Просто вогнем мене обпекло, коли той с-сучий син почав говорити про радянських людей. Фашист. Справжній! Це моє щастя, що я не витримав. Найцінніше у мене. Нехай помру, але катом не був. Вигадав, садист!.. За німецьким взірцем працює. Жаль, що не я його поклав, хтось інший н-нагодився.
Ігор витер рукавом мундира сльози. Хвилювання, що охопило його, погасло. Він узяв гвинтівку, відкрив затвор. Жовто заблищала латунна оболонка загнаного в ствол набою. Це був останній з тієї обойми, яку він одержав від сотенного. Єдиний.
Пантелеймон з неприхованою огидою поглянув на гвинтівку, наче вона була живою, жорстокою й підступною істотою, і задумався. На його обличчі застигла скорботна, всепрощаюча посмішка.
Картоплю їли мовчки. Кожний з них узяв по чотири штуки, решту відсунули набік і накрили листям, щоб не дражнила. Запас. Закусили яблуками.
Ігор приліг, простягнув поранену ногу. Так він лежав обличчям до землі добру годину. Пантелеймон сидів, підібгавши під себе ноги, очі в нього злипалися, голова раз у раз падала на груди. Він здригався, тряс головою, злякано прислухався й знову починав дрімати.
Раптом Ігор підвівся.
— Давай п-помиємо руки й почнемо. Ти будеш у мене асистентом.
— Що?
— Будеш д-допомагати. Не б-бійся — різати буду я сам. Допомагатимеш бинтами перев’язати.
Через кілька хвилин усе було готове до операції. Ігор стягнув холошу з пораненої ноги, присів поруч з купкою дрібного охололого попелу, на якому лежали зв’язані, згорнуті бинти, обережно взяв пальцями уламок леза. Ігор був блідий.
— Ну що ж, п-почнемо… Боже, благослови на подвиг.
Пантелеймон, який не зводив очей з Ігоря, просіяв обличчям.
— Згадав! — радісно вигукнув він. — Все ж таки згадав бога, спасителя нашого!
- Предыдущая
- 94/103
- Следующая