Приречені на щастя. - Чемерис Валентин Лукич - Страница 2

Це вже було над Єнісеєм.

І була перша людина у відкритому Космосі рівно 12 хвилин, ті 12 хвилин, що варті цілого життя, яких не кожному з землян вдається діждатися бодай раз на віку. То були перші зоряні хвилини людства, що з часом перетворяться на години, дні, тижні, місяці, роки, десятки років.

- Попутного тобі сонячного вітру, Людино!

На землі, як тільки Космонавт зняв шолом, Головний, хитро примружившись, зненацька запитав весело:

- Що я тобі сказав перед стартом? Ну, що?

- Вийти і зайти, - відповів щасливий Космонавт.

- А ти згадай краще.

І Космонавт згадав: “Попутного сонячного вітру”. Головний засміявся.

- Ось тепер усе правильно.

І на своїй фотографії написав Космонавту на згадку про той незвичайний день: “Хай усе життя тебе супроводжує попутний сонячний вітер!”

На Космодромі квітли тюльпани.

То був звичайний березневий день, день, коли планетою Земля йшла Весна, зоряна Весна Людства.

Справа № 245/08 - “Геліос”.

Другий Космофлот Землі.

Фонд 138/49

ПРОТОКОЛ 10

6-й рік польоту.

18 березня 2115 року

за земним літочисленням.

Кают-компанія лайнера.

1. СЛУХАЛИ: повідомлення Командира лайнера про відкриття радіоастрономом “Геліоса” Русланом Булат-Беком нової планети в системі зірки А (сузір’я Центавра).

- Товариші! Друзі! Колеги! Земляни мої дорогі! Шість років ми, врізуючись у безкінечну ніч Простору, летимо до сузір’я Альфа Центавра на пошуки планети, придатної для життя людей. Нас чекає ще один рік падіння в космічну прірву, і лише тоді нарешті завершиться наша гігантська парабола.

Пройшли третій компонент сузір’я - зірку Проксиму, яка на 360 біліонів кілометрів ближче до Землі. Проксима Центавра - холодний червоний карлик, що дає світло в двадцять тисяч разів менше, ніж наше Сонце. Йдемо далі, до головного компонента системи Альфа Центавра - зірок А і Б. Як ви знаєте, радіоастрономи Землі висловили припущення, що в найближчому до Землі сузір’ї Альфа Центавра, в системах його зірок А чи Б, мусить бути планета. Мусить, але точно ніхто нічого не міг сказати і тим більше дати нам хоч якусь гарантію на успіх. Ми летимо шість років, лишивши позад себе десятки тисяч мільярдів кілометрів, на свій риск, не відаючи, що нас чекає на фініші: удача чи гірке розчарування. А втім, навіть негативний результат - це теж результат, хоча за нього і доводиться дорого платити. Але в обох випадках - позитивного чи негативного результатів - нам доведеться розплачуватися чотирнадцятьма роками власного життя. Та недарма ми шість земних років жили поза часом і простором, не знаючи ні дня, ні ночі, недарма шість років мали відчуття, що, освітлені срібним зоряним блиском, висимо, підвішені в порожнечі, недарма. Сьогодні, в цей знаменний для нас день, в обсерваторії “Геліоса” пролунав вигук Руслана, нашого зоряного марсового: “Планета! Бачу планету!..” І лише тепер ми твердо впевнені: чотирнадцять років життя ми віддамо не задарма. Попереду, за тисячі мільярдів кілометрів, нас чекає планета. Планета, подібна до нашої голубої Землі. Ось її фотографії, зняті Русланом за допомогою корабельного телескопа, ось параметри орбіти жовтої зірки А - Толіман. Вона дуже подібна до нашого Сонця, має яскравий оранжевий супутник, втричі менший за наше світило - зірку Б. До Толімана ще не близька відстань - один світловий рік, але планета в її системі є! Ура, друзі, ура!..

2. ПОСТАНОВИЛИ: зафіксувати пріоритет Р. Булат-Бека у відкритті невідомої планети в системі зірки А, себто зірки Толіман.

3. Слово для пропозиції щодо назви нової планети надається її першовідкривачеві.

- Друзі! В цей день, коли я відкрив планету в системі зірки А, тобто 18 березня, рівно 150 літ тому, в історії підкорення Космосу сталася незвичайна подія. 18 березня 1965 року, як писали тоді газети, вперше в біографії землян один із них відчинив двері нашого космічного дому і вийшов за його поріг. Космонавт залишив космічний корабель і 12 хвилин плив над Землею. А Землею ішла Весна. Космічна Весна Людства. Космонавт плив над материками, морями, горами і долинами, містами і селами. Це був льотчик-космонавт СРСР Олексій Леонов. Уперше в історії людства син Землі зробив крок - у прямому значенні цього слова - в Космос! Звідтоді нам, землянам, півтораста років дме попутний сонячний вітер у наші космічні вітрила. Всього траплялося на непротореному зоряному шляху людства - успіхи і поразки, радість і горе, щастя відкриття і біль втрати, - та сини Землі, колись почавши свій космічний шлях, уже не зупинялися. І так сталося, що якраз у цей день - 18 березня - я і відкрив планету в системі зірки А. Тому вношу пропозицію: на ознаменування стоп’ятдесятиріччя від дня першого у світі виходу людини у відкритий космос нову планету в системі зірки Толіман назвати ім’ям космонавта Леонова - Леонією. Планета Леонія - по-моєму, звучить!

Пропозиція Р. Булат-Бека приймається одноголосно.

4. ПОСТАНОВИЛИ:

а) задовольнити прохання радіоастронома Р. Булат-Бека щодо присвоєння відкритій ним планеті у системі зірки А (сузір’я Альфа Центавра) імені космонавта СРСР О. Леонова і надалі йменувати її ЛЕОНІЄЮ;

б) просимо Космічний Центр Землі затвердити назву планети Леонія і занести її до Загального Каталогу Планет.

Політ триває успішно, всі системи корабля функціонують нормально. В екіпажу - піднесений настрій. Живемо як одна сім’я. Радіємо, що подарували людству нову планету, яка стане колись для нього такою ж рідною, як і Земля.

Скучаємо за вами, люди!

Полум’яний привіт матері Землі!

Екіпаж “Теліоса”.

Передано по О-каналу.

Наступний сеанс зв’язку через рік.

Він говорив, ніби читав невидимий текст:

- “22 липня 2116 року за земним літочисленням трансгалактичний корабель Другого Космофлоту Землі, лайнер 1-го класу “Геліос” з невідомих досі причин раптово загинув над планетою Леонія зірки А (сузір’я Центавра). З усього екіпажу (8 чоловік) живими залишилося лише двоє: геолог Адам Весна-Другий та лікар-психолог Єва Булат-Бек, котрі на час катастрофи знаходилися на поверхні нововідкритої планети, досліджуючи один із її районів. Таким чином, двоє землян опинилися на безлюдній необжитій планеті в сузір’ї Центавра без будь-яких засобів до існування, на відстані 4,28 світлового року од Землі”.

- Замовкни!.. - вигукнула вона із сльозами на очах.

Він тяжко зітхнув.

- Але так буде колись записано до “Загальної Історії Космічних Досліджень”, куди записується все, що б не сталося із землянами поза межами рідної планети. Незадовго до нашого старту вийшов 33-й том “Загальної історії”... Отже, в 34-му, ні, мабуть, у наступному напишуть і про трагедію “Геліоса”.

- Про те, що ми випадково вціліли, знати вже ніхто не буде.

- Можливо.

- А нам залишається лише співати “Де профундіс...”.

- Що ?.. - не зрозумів він.

- Кажу, “Де профундіс”, - початкові слова однієї давньої заупокійної молитви.

Він розвів руками.

- Що ж... І такий варіант можливий, - йому було важко говорити. - “Де профундіс”, кажеш? А втім, обійдемося і без заупокійної молитви. І тим більше, не будемо сидіти склавши руки й покірно чекати свого кінця. Треба будь-що лишити свої сліди на цій планеті, щоб земляни знали, що ми і після загибелі “Геліоса” боролися за життя до кінця.