Приречені на щастя. - Чемерис Валентин Лукич - Страница 13

- А це - наш оригінальний посуд, - подав він Єві дві черепашки, що мали розмір чималої тарілки. - Посуда буде в твоєму розпорядженні. Оскільки її в бухті предостатньо, то сміливо можеш затівати скандали з биттям посуду. Вистачить!

- О, це я тобі обіцяю! - відказала Єва, беручи черепашки. - Що-що, а биття посуду - єдине заняття, яким володіють усі жінки без винятку. Навіть із дипломами.

- Спасибі за готовність урізноманітнити наше співіснування цікавими батальними сценами.

Так вони обоє гомоніли, маскуючи за гумором та самоіронією то відчай, то тугу, що ні-ні, та й стискували, як лещатами, їхні серця: ну гаразд, напечуть вони мідій, а далі що? Чотирнадцять літ пекти мідії? Двостулкових молюсків, може, й вистачить на такий час, а чи витримають люди? Та все ж про те, що буде далі, вони намагалися не думати, бо, коли думаєш, стає моторошно. Тому Адам старався сам бадьоритись і підбадьорював Єву.

- Жаль, що до цього теплого синього моря, до цих розкішних пляжів не приїздять курортники, - гомонів він, аби не мовчати, бо Євині очі не просихали. - Й отже, ми не маємо змоги здавати дикунам печеру. А то б під заробили на Леонії!

- Я голодна, - кинула вона сердито. - Твоїми балачками сита не буду!

- Приймається до відома і негайного виконання, - бадьоро відказав Адам, і Єва вкотре подивувалася: звідки у нього береться той майже курортно-відпускний настрій? - Отже, щоб угамувати голод печеними мідіями, потрібен вогонь. Найпростіший спосіб добування вогню: чекати, доки блискавка поцілить у що-небудь, і тоді позичити в неї небесного вогню. Але... - Адам глянув на безхмарне голубе небо й зітхнув, - на негоду не кладеться. Отже, залишається ефективніший спосіб: тертя. Внаслідок нього і народжується вогонь. Просто й легко.

- Язиком, - вставила Єва.

- Зараз спробуємо і руками.

З цими словами Адам вибрав з оберемка хмизу дві палички, трохи товстіші за вказівний палець, і впевнено, наче він усе життя тільки те й робив, що добував отак вогонь, заходився енергійно терти одну об другу. Тер він хвилин із двадцять, тер без передиху, стомився, упрів, а палички лише нагрілися. А може, вони нагрілись на прибережному піску?

- Мда-а, - самокритично підсумував Адам результати свого старання. - Не заздрю я тим... первісним людям. Аж голова отупіла від тертя, а паличкам хоч би що. Мабуть, треба ще швидше терти.

Відпочивши, він ще з більшим завзяттям накинувся на злощасні палички і тер так швидко, що його рука миготіла, як механічний пристрій. А палички, як і перше, горіти не збиралися.

- І чому вас, чоловіків, тільки вчили? - похитала головою Єва, явно критикуючи педагогіку Землі. - А ще два факультети закінчив!

- Навіть якби я й двадцять факультетів закінчив, то однаково у вузах третього тисячоліття не вчать, як добувати вогонь первісним способом.

- Дай сюди палички і повчись, як треба терти.

Єва взяла палички (Адам відчув себе дещо приниженим), присіла і заходилася так завзято терти їх одну об другу, що аж волосся впало їй на лице. Трудилася хвилин із десять, аж доки й не переламалися палички. Єва знеможено опустила руки й важко дихала, приходячи до тями. На товариша по нещастю уникала дивитись.

Адам помацав палички - вони були ледь теплими.

- І тебе, бачу, не вчили на двох факультетах, як треба тертям добувати вогонь?

- Я, між іншим, жінка! - крикнула вразлива Єва. - А добування вогню - це прерогатива чоловіків!

Адам заспокійливо мовив:

- Але ж є і другий спосіб добування вогню!

- Чим же він відрізняється од першого? - з надією запитала вона.

- Майже нічим. Але спробуємо. Все пізнається в труді.

Адам витяг із хмизу товсту гілку, осколком каменя продовбав у ній ямку з півсантиметра завглибшки, відламав тоненьку паличку з гострим кінцем і, вставивши її у ямку, заходився швидко вертіти долонями. За ідеєю (принаймні так писалося у підручнику “Історія первісного суспільства”), коли швидко вертіти паличку, то кінець її нагріється і невдовзі перетвориться на жарину, яку неважко роздмухати у вогонь. Так було за теорією. А на практиці, як не крутив Адам паличку, однак вона не загоралась.

- І все ж запахло смаленим, - радісно вигукнув він, понюхавши паличку, і простягнув її Єві. - Ось понюхай.

Єва лиш відмахнулась, зауваживши, що від того, як вона понюхає, вогонь не з’явиться. І заховалась у тінь, бо зірка А, тобто місцеве сонце Толіман, пекло несамовито - при повному штилі на морі вона почувала себе, наче у гарячому бульйоні.

- До речі, ти знаєш, що таке вогонь? - віддихнувши, бадьоро і безтурботно заговорив Адам. - Ні? Тоді послухай. Вогонь - одна із сил природи, хімічне явище, що супроводжується виділенням тепла і світла. Ясно?.. А підкорити силу природи не так-то легко. Ось чому я терплю фіаско. Та підемо далі.

- Далі вже нікуди, - сердито озвалася Єва. - Доходилися.

Та Адам уже її не слухав. Його збороло бажання вибалакатися.

- Вогонь справив величезний вплив на розвиток загальної культури людства! - вигукнув він так, ніби його слухачка була глухою. - Особливо науки і техніки. Вогнем, як підтверджує археологія, яку я нібито непогано знаю, користувалися з найдавніших часів, його знали ще архантропи і, зокрема, синантропи. Спершу - і досить довго - використовували природний вогонь. Од блискавок, вулканічних лав, самозагорання дерева тощо. А згодом навчилися добувати вогонь. Тим способом, який ми поки що не опанували. А ось сто тисяч років тому, вже в епоху палеонтропів неандертальці вміли добувати вогонь примітивним тертям.

- Ба їх не вчили в інститутах, - обурено вставила Єва.

- Очевидно, тому, - охоче погодився Адам. Але зупинитися уже не міг. - Тертям добували вогонь аж до початку залізного віку, коли вже навчилися добувати за допомогою залізного кресала (огнива), якого у нас, на жаль, немає, і трута, якого теж бракує. Кресало з трутом протримались аж до винайдення сірників (19-те сторіччя). А сірники протрималися до середини першого сторіччя третього тисячоліття, коли їх замінили хімічні елементи МН-12. Як ти знаєш, одного такого елемента для добування вогню вистачає людині на все життя, і таким чином нарешті відпала потреба валити ліси на сірники... Та повернемось до історії. Спершу вогонь використовували для обігрівання й освітлення печер, приготування їжі (що й ми хочемо зробити, адже у нас є печера і є сира їжа), пізніше - для обробки дерева, виготовлення глиняного посуду. Потім...

- Ада-аме! - пролунало з холодку. - Регламент.

- Одну хвилинку, кінчаю. Та й часу в тебе досить - чотирнадцять літ, мінус один день. Так що - який регламент? Слухай далі... А також для виплавки й обробки металів - чим ми теж займемося у недалекому майбутньому. Вогонь відіграв і значну соціальну роль у розвитку історії суспільства: добування його і зберігання згуртовувало давні людські колективи (нас теж мусить згуртувати вогонь, особливо коли ми вечорами сидітимемо біля домашнього багаття). Одне слово, з появою вогню людина стала повністю людиною.

- Адаме, ти теревениш без угаву тільки тому, що боїшся залишитися наодинці із своїми невеселими думками. - Голод її уже починав дратувати. - От мій Руслан усе вмів робити, і я з ним ніколи не була голодною!

- Але з ним ти не потрапляла на безлюдну планету. І потім... Коли б я був одруженим, то моя жінка теж отак би всім знайомим казала: “От мій Адам...”

Єва посміхнулася куточками вуст і якась дивно глянула на нього.

- Чого ж ти не одружився?

- Ну, це вже, як кажуть на Землі, арія з іншої опери, - і схопився з місця. - Я згадав, Єво! Є ще і третій спосіб добування вогню!

Не кажучи більше й слова (бо й так уже наговорив чимало), Адам гайнув до річки і зник у прибережних заростях, виполохавши з них зграю якогось птаства. Єва крикнула йому вслід: “Обережніше, бігаєш, як у себе на дачі!..” І, всівшись на своє місце в холодку, задивилася в морську далечінь. Море було голубим і веселим, як голубим та веселим було над ним небо, й дуже нагадувало Іонічне море, куди вона літала з Русланом відпочивати перед далекою космічною мандрівкою до сузір’я Центавра. Як вони тоді прекрасно провели час! Єва ще ніколи не була такою безжурною і безтурботною, як на березі Іонічного моря за місяць до старту “Геліоса”. І хто б міг подумати, що все так закінчиться! Витримати сім років польоту і загинути, досягнувши мети й відкривши нову планету для людей! Хто б міг подумати, хто б міг!.. Руслана вже немає в живих, а вона жива, але заздрить йому, мертвому своєму чоловікові. Бо краще вже вмерти, аніж жити отак, у печері, без надії, без віри, без людей.