Діви ночі - Винничук Юрій Павлович - Страница 14

— Ви просто красуня!

— Е, був кінь та з’їздився! — засміялася пані Аліна.

У цей момент до вітальні увійшло двоє здоровенних чорних псів, сам вигляд яких викликав на моїй спині зимний піт. Пси цілком мирно мене обнюхали і вляглися під стіною.

— Знайомтеся — це мої песики Адольфик і Йосько. Ще маю зграйку зледачілих котів, які мешкають із псами в якійсь таємній змові, бо не звертають одне на одного жодної уваги. Коти мають не менш поетичні імена: Берія, Каганович, Ріббентроп, Геббельс і Молотов.

— Невже ви їх так і кличете?

— Де там! Я кличу їх значно ласкавіше — Берцьо, Казьо, Рібусь, Гебусь і Мольо. А хто, гадаєте, найліпше миші ловить? Берцьо! Майстер своєї справи. А от Казьо дуже вже скаправів. Якось наклав посеред хати. Ох, і дала ж я йому перцю! Та ви сідайте на канапі і чуйтеся як вдома. Чай чи каву? Чай! З молоком чи без? Рекомендую на англійський манір з молоком. Спочатку наливаємо в горнятко окріп, потім чай і щойно вкінці молоко. У жодному випадку не навпаки. Затямили? І ні грама цукру! То тільки москалі цмулять гербату з цукром.

Я розлив «Токай», пані Аліна надпила і всміхнулася.

— То моє улюблене вино. Ви маєте нюх, пане Юрцю. Ну, а тепер оповіджте мені дещо про себе.

Я зрозумів, що її цікавить в першу чергу, наскільки вона може мені довіряти, і я виклав свою біографію, наголошуючи саме на тих моментах, які представляли мене як людину, що жодною мірою не може влитися у гармонійне совєтське суспільство і тільки під страхом смерти буде керуватися кодексом будівника комунізму. Пані Аліна вдоволено кивала головою, і з того дня між нами зав’язалися теплі задушевні стосунки.

Пані Аліна належала до свідомих українок. А це вам велика рідкість, бо відсоток українок серед наших проституток завше був недостатній для нормального функціонування організму нації. А вже про галичанок, то й мови нема. Пані Аліна належала до куртизанок високого польоту — була начитана, могла декламувати вірші Лепкого, Олеся, Чупринки, Філянського, Антонича. Багатьох львівських поетів і художників знала особисто, про декого з них згадувала з таким солодким смутком, що мимоволі зароджувалася підозра в стосунках, які не конче вичерпувалися зустрічами в мистецьких сальонах. Одного разу показала альбом, на сторінках якого були автографи відомих людей, і ті рядки так само свідчили про радість спілкування з високим мистецтвом.

— Як вам вдалося вберегти свій дім? — дивувався я, знаючи, як ці будинки завиграшки конфісковували по війні або ж «уплотняли», підселюючи ще кілька сімей.

— У сорок п’ятому було мені тридцять шість років. Я була сам сік. Ось погляньте на цю світлину: чи міг хто-небудь захиститися від моїх чар?

З фотографії дивилася вродлива жінка з розкішним чорним волоссям. З-над сукні кругліли повнющі перса, тонка талія переходила у круті стегна. Мені стало ясно, що немає на світі такого начальника, який би не заломив свого картуза перед цим делікатесом.

— А як же було з роботою? Ви що, пішли на фабрику?

— Жартуєте? Аби я собі ради не дала! Я не переставала бути куртизанкою незалежно від того, яка влада була за вікном. По війні влаштувалась на фіктивну посаду та й все. Зараз навіть пенсію маю. Ба, навіть нагороди і за чесну працю, і за героїчні вчинки під час війни.

— Ви ще й воювали?

— Ну, не зовсім, — засоромилася господиня. — Принаймні німців не обслуговувала. Навіть у повії повинні бути принципи. Уже цього цілком достатньо, аби мене нагородити. Але ж я ще переховувала в себе кількох хлопців, за якими ґестапо полювало. Це вам не жарти.

На схилі віку пані Аліна захопилася окультними науками, викликала духів і ворожила на картах. Клієнтури і тут вистачало. До ворожки, яка вміла підібрати ключик до кожного клієнта, відчути його найпотаємніші мрії і обіцяла їхнє втілення в недалекому майбутньому, записувалися черги. А ще вона навчала свому вишуканому й непроминальному ремеслу підростаюче покоління. Біля неї завше крутилася зграйка дівчат, одні тут-таки й мешкали, бо будинок мав п’ять кімнат, інші приходили невідомо звідки і невідомо куди зникали.

Суботи виявилися єдиними вільними днями колишньої жриці любові, суботи вона берегла для себе, в неділю йшла до церкви, потім робила візити знайомим. А всі інші дні присвячувала себе мистецтву кохання, яким щедро ділилася зі своїми ученицями. Зазвичай ми зустрічалися по суботах, та інколи я міг завітати й у будень.

Пані Аліна зберігала колекцію старих порнографічних журналів. Ну що вам сказати? Звичайно, порнографія довоєнна — це ще несмілива квіточка в порівнянні із сучасною. Її можна спокійно розглядати у присутності такої поважної матрони. Усі ці журнали несли на собі відчутну печать цнотливості. Можливо, таке враження справляли обличчя оголених панночок. Примружені очка, міцно стиснуті вуста, тремтлива долоня намагається приховати бодай дещицю пишного тіла… Таке враження, що чисту й незіпсовану панночку силоміць приволокли до фотографа, здерли з неї одежу та ще й пригрозили четвертувати, якщо не сфотографується.

— Бачите, — казала пані Аліна дівчатам, — саме таким повинен бути вираз на личку, коли вас роздягає мужчина. Ніяких мені хихотінь, муркотінь чи сюсюкань. Усе це буде пізніше. А спочатку треба тримати стиль. Вдало вибраний стиль — половина діла. А тому перші наші лекції полягають у вивченні стилю. Чи не були би-сьте такі ласкаві, юначе, спробувати розібрати оцю бльонд-особу?

Пам’ятаю, я злегенька почервонів і не знати навіщо почухав потилицю.

— Ну-ну, сміливіше. Інакше я вас вижену з лекції.

Довелося сісти на канапу біля бльонд-особи.

— І що, отак просто скидати з неї сукенку?

— Пане злотий, — скрушно похитала головою учителька, — чи я вам маю ще вповідати, як то ся робить? Та певно, жи спочатку мусите до неї трохи підкрастися.

Поки я підкрадався, пані Аліна повчала мою партнерку, як їй реагувати на кожен мій дотик. Коли я скидав сукенку, руки в мене тряслися і я ніяк не міг її стягнути, голова чомусь не пускала. Нарешті панночка змилосердилася і підказала пошепки:

— Розстібни ґудзика.

— Я тобі зараз розстібну! — гримнула пані Аліна. — То так себе поводить порядна дівочка? Підказує хлопови, де має ґудзика розстібати? То таке виховання?… А ви, мій любий, бігме, як із духовної семінарії. Не знаєте, де ґудзики в панянки! Ну-ну, розстібніть уже тамтого ґудзика, най я виджу її писочок.

Який писочок має бути в панянки, яка зосталася в самій білизні? Хто його зна. Якось раніше на це уваги не звертав. Мабуть, не туди дивився. Зате зараз я міг побачити перелякане створіння з напівпогаслим зором і блідими щоками. Здавалося, ще мить — і бльонд-особа знепритомніє.

— Не перегравай! — озвався голос пані Аліни. — Не так трагічно. Тебе ж не на Голгофу ведуть, а тільки-но до ліжка. А таким виглядом можна кавалєра перелякати на смерть. Тільки охоту хлопови відіб’єш. Очка можеш закотити, але губки розтули… О, о… Оближи вуста, аби блищали… Люкс! Перша кляса!.. Можеш вдягати сукенку.

Я витер спітніле чоло і полегшено зітхнув, що мені не доведеться продовжувати процедуру. Робити такі речі під уважною обсервацією десяти пар очей, не рахуючи котячих, було понад мої сили.

Пані Аліна вчила своїх дівчат старосвітських манер шляхетних дівчат і водночас стилю та професії куртизанок. Дівчата, які закінчили школу пані Аліни, коштували недешево. Такса коливалася від ста до двохсот карбованців, залежно від послуг і умов. Півтисячі коштував вікенд на вілії за містом. Дві доби шаленого кохання в будиночку, який теж належав пані Аліні.

Клієнтура тут була різна. Але пані Аліна, яко справжній патріот, з особливим задоволенням обслуговувала саме галичан. Для них, бувало, й ціну скидала.

— Нема ліпшого клієнта, як наш хлоп. Як колись казали — свій до свого по своє! І так мусить бути. Я завше пам’ятала, що належу до українських повій. І тим пишаюся. Я створила особливий, український стиль кохання. Це вам не абищо! Рідко котра нація може цим похвалитися. І якщо ми відстаємо в науці, культурі, мистецтві і взагалі в побутовім життю, то в мистецтві кохання — ми серед найцивілізованіших і найкультурніших народів світу. І завдяки кому? Завдяки мені!.. Гай-гай, дали б мені волю, я б так своє діло розгорнула, що до мене і японські гейші їздили б на науку. Я навіть написала книжку, яка так і називається «Історія українського сексу».