Намір! - Дереш Любко - Страница 50

Несподівано чути глухий удар по вухах, аж закладає. Дах злітає з хати, як розчепірена папка, а звідти виривається густе волосиво вогню. Хата охоплена полум’ям, і чорний дим в’ється просто в туманну сірину.

Туман огортає мене, знову лямки на плечі. Знову дорога. В туман.

14

Легкий, як туман. Голова прохолодна й порожня.

Наскрізь прохолодний.

Я не думаю. Я знаю.

Знання стане моїм домом. Як смерть лякає своєю космічністю, так і знання лякає безбережжям. Справжнє знання завбільшки з небо.

Часом думаєш, знання – це і є небо. Ти підіймаєшся в перше небо, третє, сьоме… сто сьоме, прохромлюєш його глазур… думаєш, що натрапив на кінець кінців. Але дивишся через плече, і бачиш, що те небо, яке ти пізнав – просто гра тіней у порівнянні з глибиною космічного гулу.

І тебе наповнює благоговіння перед нескінченною Таємницею.

Я щасливий, що Таємниця не має меж. Це надихає. І перед смертю усвідомлюватиму, що світ цей – Таємниця, і це приносить радість.

Це геніальний виклик для Духу.

Дух є я

я є Дух

Мій намір – Намір Нескінченності.

Я і Намір – Одне.

Намір!