Архе - Дереш Любко - Страница 14

Вона кинула сумку на підлогу і почала панічно розшнуровувати зав'язку.

Понадта поспішність тільки ускладнила вузол, у хід пішли зуби, поки на силу

не розшнурувала наплічник. Видобула папку, розв'язала шнурівки, відкрила і

отетеріла. Поверх ксерокопій лекцій Лобачевського лежали видерті з зошита

листки. Списані з нитки до нитки синім чорнилом, косим тоненьким почерком.

Перший абзац у купі листів починався так:

Невже це почалось із писемністю? Невже ті істоти були ЗАМІСТЬ НАС уже тоді?

Можливо, нас почали контролювати відтоді, як мавпоподібний адам намалював

перший символ?

Вона не могла не здогадатися, що це за текст. Так починався Лжеевклідів

«Антицентр».

Терезка читає

1

Дома було як завжди: прохолодна кімната, закидана підручниками хімії («Хімії?

- кортіло здивуватися їй, та не знайшлося сил. - Хіба я мала книжки з

колоїдної хімії?»), годинник без батарейки і знайома їй пара сонечок на

підвіконні.

Не відчуваючи проблисків апетиту, Терезка сіла на кухні і викурила цигарку, з

кожним вдихом по-новому пригадуючи день. Зненацька вона впіймала свою пам'ять

за неприпустимим ділом. Пам'ять, з невинною усмішечкою на устах, випаровувала

спогади про «плазму».

Терезка сполошилась і забичкувала сигарету. Щось у ній докладало всіх

старань, аби списати просто колосальний спогад у розряд непотребу. її охопило

дивне збентеження. Одна можливість забути, втратити цю чудотворну жилку в

погляді, тендітний контакт зі світлом і знову стати присліпкуватою недорікою, жахала. Забути і не зауважити - оце в натурі страшно.

Неспокій і туга за чимось безповоротно загубленим не зникли навіть тоді, коли

їй повністю пригадався в'юк. Згадалося навіть подвійне, але ніскільки не

зрозуміліше g

Архемани казали, що переживання втрати, які можна відчути після першого

в'юку, особливо загострюються при усвідомленні плину часу та спогляданні

величі природи: світанків, сутнків, злив з блискавицями, веселок, неба тощо.

За умови нагляду більш досвідчених видців цей дискомфорт легко перетворити у

настрій, відомий як «свист у вухах».

62

63

«Свист у вухах» - це особливе зміцнення Духу, добре знайоме всім плазматикам.

Багато чим воно схоже до перемоги над лінню. Наприклад, замість того, щоб

іпохондрично чіхрати сраку на канапі, людина зривається і їде в гори. Така

перемога повертає життєвість і дає почуття свободи. Стан супроводжується

напливом сил, розкутістю рухів, м'ятним холодом усередині черепної коробки та

живота. Відчуття «свисту», яке в першу чергу асоціюється з внутрішньою

розкутістю, можна навчитись викликати самовільно, закрапавши «плазму» і

запам'ятавши елементи правильного настрою. Тоді просте пригадування цих

елементів легко налаштовує на потрібний лад.

«Свист у вухах» є одним з етапів досягнення повноцінного ментол-ефекту, одного з найвищих досягнень у видженні «плазми». Вважається, що видець, який

досконало опанував ментол-ефект, легко ціпеніє і виходить у видження плазми

без допомоги крапель.

Якщо ж нав'язливі симптоми «втраченої пам'яті про головне» запустити без

нагляду, людину сковує в'ялотекуча меланхолія, виробляється відраза до

«плазми», а досвід закрапування безповоротно губиться.

Терезка погладила себе по животу. З невідомих науці причин матка почала

гудіти на тиждень швидше. «Сходити в аптеку», - відмітила в думках вона, заодно пригадавши, що сьогодні збиралася помити голову.

Терезка поставила грітися баняк з водою. З незачиненого вікна до лампи

налетів цілий виводок нічних метеликів та комарів. Терезка розтягнула невдало

припалену від газового пальника цигарку і задумалася, навіщо Антон підкинув

їй свої папери. Чи справді вона не пригадує той момент, коли взяла на себе

відповідальність за їх збереження? Звідки у нього міг узятися «Антицентр», ще

й, судячи з почерку, оригінал?

З-під сумбурних подій пережитого вечора вчувалося холодне сяйво «плазми».

Недарма все-таки ходили чутки,

начебто «архе» торкається не тільки внутрішнього світу, але й зовнішнього.

Воно сплавлює межі між першим і другим так зухвало, що багато археманів

поплатилися за любов до такої дифузії повним розчиненням у середовищі.

Справжній ембієнт. Сторонньому важко робити висновки, наскільки жахливим чи

прекрасним є подібний досвід, але достеменним є одне: деякі люди справді

губилися. Крапали очі й зникали саме в ту секунду, коли від них відводили

погляд.

Терезка принесла на кухню, яка вже сповнилася гарячої пари з неприкритого

покришкою баняка, Антонові папери.

Листок, списаний чиїмось гострим, нерозбірливим почерком Лжеевкліда, починався так:

Хто б міг припустити: геометрія.

Хто б подумав: геометрія. Ця, здавалося б, найлояльніша наука всіх часів і

режимів, дисципліна, яку не можна було запідозрити у жодній змові, жодному

непослуху.

Хто повірив би: геометрія!

Геометрія - це Вірус. Геометрія - це код. Але код веде тільки вглиб себе.

Мої підозри видаються неймовірними навіть для самого себе, але вони

НЕСПРОСТОВНІ, і я не можу відкинути їх просто так. Геометрія - НЕЗАПЕРЕЧНИЙ

доказ їх невловимої присутності. Вони настільки впевнені у своїй

нездоланності, що зуміли покорити людство чимось таким очевидним як

геометрія. Питання:

ХТО ВОНИ?

позаземний інтелект вбудувався в людську свідомість, познайомивши нас із

тепер такими близькими колами, прямокутниками, трикутниками тощо. Дивує: чому

людство досі не збагнуло, що всі ті трикутники та паралелограми - це щупальця

чужорідної свідомості?

Невже це почалось із писемністю? Невже ті істоти були ЗАМІСТЬ НАС уже тоді?

Можливо, нас почали контро-

64

65

лювати відтоді, як мавпоподібний Адам намалював перший символ ?

З кожною перегорнутою сторінкою Терезку нудило чимраз більше; так, як, мабуть, нудить старі годинники, коли закінчується завід і пружина здавлює

коліщатка. Вона гортала листки чимраз швидше, похапцем пробігаючи по

написаному: КОМАНДИ ІСНУЮТЬ НЕ ПРОСТО НА РІВНІ ІНФОРМАТИВНОМУ, НЕ ПРОСТО НА

РІВНІ ВЕРБАЛЬНОМУ ЧИ СЕНСУАЛЬНОМУ, ХОЧ І ВКЛЮЧАЮТЬ ЇХ. ВОНИ ІСНУЮТЬ НА РІВНІ

ГРАФІЧНОМУ, БО Є СИМВОЛОМ, ІЗ ЯКОГО ПОЧАВСЯ ТОТАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ЛЮДСЬКОЇ

ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ЦІ КОМАНДИ, ВХОПЛЕНІ У КІЛЬКОХ ГЕОМЕТРИЧНИХ РЕВЕРАНСАХ, НАВІКИ

ПІДКОРИЛИ ЛЮДСТВО ДЛЯ ВЛАСНИХ КОРИСЛИВИХ ЦІЛЕЙ.

Звідси випливає, що й геометрія накреслення Літер уже є нічим іншим, як

кодом. Судячи з досвіду архе, ми полонили самі себе остаточно і безповоротно.

Ми набір геометричних автоматизмів. Межа між психікою і геометрією при

ближчому розгляді розчиняється.

А що, як побудова КОМАНДИ є настільки замкнутою на себе, що не потребує

втручання зназовні? Виходить, що й мої думки теж є не більше ніж

Терезка перегорнула ще кілька сторінок.

Марення, записані на листочках, разили чимраз глибшою прірвою, істинним

бездонням плазми. її нудило так, як, мабуть, нудить старі годинники, коли

закінчується завід і пружина давить на коліщатка.

«О ні, тільки не дежав'ю. Ще одного сьогодні я не переживу», - Терезка

прислухалась до себе, але більше викривлень не спіймала.

Точка на ПЛОЩИНІ. Точка - це координата Абсолюту. Найбільше табу, нав'язане

соціумом (за винятком фашис-

66

тоїдног концепції «здорового глузду») - питання про існування самої точки.

Формулювання «точка - це умовність» чомусь сприймається саме як об'єктивна

даність. Для того, щоб людина визнала існування точки як такої, в її уяві

повинно відкластися певне священне місце для слів, які б тлумачили, що ж воно

таке - точка. Підкорення команді точки рівне визнанню власної упослідженості