Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Я, «Побєда» і Берлін

Скрябин Кузьма

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Я, «Побєда» і Берлін - Скрябин Кузьма - Страница 45

Изменить размер шрифта:

Щось зимно

Хмари лізли на небо, всі чекали на дощ,

Було зимно на морі, 20 років був дощ.

А двоє десь пили слину, слина — то як вино,

І п'яне серце не чує, що готується зло.

Злий був дощ — він не міг побувати в вогні,

Він лизав її тіло і гасив його сни.

Скоро попіл залишився, де був щойно вогонь,

Не загориться вже ніколи мокре і гірке.

Мені снилися над рано два різні голоси,

А я тікаю і не знаю, від кого і куди.

Я біжу і всьо кидаю — то є таке кіно,

Його зняв Зайковський і не знає, де воно.

Там, за рогом, продавали поламаний насос.

Вітер тіней дув — мені не повезло.

Але то всьо не до речі я розказую вам,

Від початку мова була про шерше ля фам.

А я не спав, лежав і думав, і болить голова,

Я по вулиці не ходжу, бо вулиці нема.

Я не міг сидіти вдома і тріпав хідники,

І каву вже не вару, бо мокрі сірники.

Ламаю собі руки, ламаю собі ноги,

Я дурію з РМ Dawn, скоро буду мати роги.

Я не ходжу по неділях, на кухні чути газ,

Я маю час...

Задзвонив десь телефон, я не чув, я ще спав,

Коли ви вже викривляли мої тихі слова.

Та не залізе сюда хробак злої брехні.

Ваші злі язики-писки десь далеко мені.

Менше з тим я маю всередині дикий вогонь,

Треба хтіти, я тобі дам половину його.

Треба тільки важати, щоб не скисло вино,

Ще на нас прийде час розливати його.

А В С D E F щось зимно...

То лід горів, а тепер не горить.

То лід горів, зимна кров тільки в риб.

То лід горів, тільки в риб зимна кров,

А тепло не любить льоду, тільки лід любить тепло...

Шукав свій дім

Вінками із неба на нас вниз падав сніг,

Так тихо, як старість, накрив примітивний світ.

Так тихо, як старість, прийшла зима... зима... зима...

Підступно, як старість, прийшла зима... зима... зима...

Так сумно — зима... зима...

Колись давно пішов я шукати дім,

Заліз високо в гори — там ніхто не знав, де він.

Холодний вітер тільки на дорозі став

І так мені сказав... так сказав...

Не треба було йти далеко —

не треба було йти так довго,

Земля, де бігав ти маленьким,

Є твоїм домом.

Шукав свій дім...

Я не послухав вітру і спустився з гір,

Пішов спитати в моря — може, знає про мій дім.

Та тільки засміялись хвилі з моїх слів,

І десь далеко було чути їх нехитрий спів.

Ходив я довго — всіх кругом за дім питав,

А з неба сніг, а з неба вже моя зима.

Старий місяць головою закивав

І так мені сказав... так сказав...

Вінками із неба на нас вниз падав сніг,

Так тихо, як старість, накрив примітивний світ...

Я живу

Все на світі вже зігнило і зітліло, як зола,

Я не їм, п'ю тіки пиво і довольний, як свиня.

Я живу, не чекаю нікого...

Я живу, не чекаю нікого,

Я живу і не знаю вас всіх.

Я живу, всьо ховаю в болото,

Я живу, міняю сльози на сміх.

Я несу тільки бруд і гидоту,

Серед тих, що то само несуть.

Виріс я із панів у голоту,

Я живу, поки час не вкрадуть.

Як буде нас пам'ятати світ, що тоді?

Чи зможе він щось у нас найти?

Чи просто так плюне нам услід, а ми собі

Відповземо вбік... бік... бік...

Я живу...

Я йшов

Я йшов...

Я думав, замало, що ти мені давала,

Бо дуже-дуже мало, багато ти не мала.

Я йшов...

Я думав, замало, багато ти не дала,

Багато ти не мала і, може, всьо віддала.

А я хотів багато, хтів зовсім не вставати,

Пішов собі шукати, не став тебе лапати.

Я йшов...

Так добре було зразу, як ти багато мала,

Могла багато дала, а потім вже не мала.

Ще далі було гірше, що далі холодніше,

Але мені замало, що ти мені там...

Я скоро вже не прийду, бо ще мені замало,

Що з того, що тут зимно, як ти вже всьо віддала.

Я йшов...

Що з того, що ти давала, ти ж нічо не мала...

Я йшов...

Ті твої сині очі, багато ти не хочеш,

А я хотів багато, а ти мені не дала.

Ти, певно, і не мата, а може не давала.

Я скоро ще не прийду, що з того, що тут зимно,

Що з того, що тут зимно, як ти вже всьо віддала

Я йшов...

Ну я тоді йшов...

Я сховаю тебе (Любов)

Всьо на світі є на продаж,

Якщо маєш гроші, значить, можеш.

Люди купують людей.

Хтось хотів любов купити,

Неможливо було пояснити —

Та штука не для грошей.

Я сховаю тебе

Від них далеко, так

Щоб ніхто не знайшов,

До себе в серце.

Всьо на світі є за гроші —

І думки, і навіть поцілунки,

Риба, м'ясо, вафлі, халва...

Того ти ніде не купиш,

Може, трохи тільки всіх помучиш.

Любов вибирає сама...