Я, «Побєда» і Берлін - Скрябин Кузьма - Страница 30

До Лєшого підступив санітар і підвів його за лікоть.

— Я всьо знаю, малий. Дзвонив твій батя, просив дати тобі слухавку.

Віталік вирвався з його руки і побіг до дверей. Санітар не ворушився.

— Картка вже не лабає. Старий схавав твій прикол. Йди за мною і поговори з ним. Він чекає на телефоні.

Віталік вихопив картку і озвіріло почав тикати її до стіни. Нічого не відбувалося. Він опустив голову й поплівся за санітаром. Слухавка лежала на столі і з неї чулися матюки, порівняно з якими ураган Катріна — просто легкий осінній бриз.

— Альо, — Віталік стояв заплаканий, і шмарки висіли у нього з носа, як шнурівки від кедів.

— Малиш, я послав по тебе машину, їдь сюда і не дури. Ти зайшов задалеко, малиш. У мене проблеми через тебе, їдь сюда і поговорим. Ми будем не самі.

— Я не поїду звідси.

— Малиш, ти закопав мене, не закопуй себе. їдь сюда. Я прошу. Що ти за ублюдок такий! Ти чуєш? Ти, як мама твоя придурошна.

— Тільки не мама, я такий, як ти, — він поклав слухавку на важіль і сів біля столу на підлогу.

Київський вокзал буяв осінніми настроями. Люди гонили по перонах, спекулянти здавати білети в неіснуючі вагони, начальники поїздів садили людей у купе провідників. Одне слово, все йшло своєю чергою. Мелодійно-меланхолійний голос диктора сповістив, що прибуває потяг № 87 Мінськ — Київ на шосту колію. Маса людей, які зустрічали його, посунули на третій перон штурмувати вагони в пошуках тих, кого вони чекали. Перон гудів майже десять хвилин і так само несподівано затих. Біля сусідніх вагонів залишилося двоє людей, які мали однакові кульки в руках з надписом: «Час — це гроші! Будьте з ним уважні». Двоє людей приїхали зі станції Прип'ять, на яку потяг заходить рівно два рази на рік, коли переводять стрілки годинника. Мужчина підійшов до жінки і сказав:

— Вам допомогти?

— Ви маєте на увазі, кульок понести?

— Я взагалі. Мене звати Віталій Олегович, — назвався мужчина років п'ятдесяти, сивий і зі слідами віспи на обличчі.

— Я — Аліса Романівна. Дякую, але в мене таке враження, що мені вже хтось суттєво допоміг. Бувайте.

Вони розійшлися в різні боки і не знали, що завтра сонце встане і зігріє той світ, на якому ЇХ обох вже не буде.

ЛІРИКА