Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Убити пересмішника... - Ли Харпер - Страница 36
— Запроси його,— мовив Аттікус.
— Я запрошував. Там у дворі ще якісь люди, вони хочуть, щоб ти вийшов.
У Мейкомбі дорослі люди не переступлять поріг у двох випадках: якщо в домі покійник або коли йдеться про справу, пов’язану з політикою. Невже хтось помер? Ми з Джемом хотіли підійти до дверей, але Аттікус наказав:
— Сидіть дома!
Джем вимкнув світло у вітальні і припав до вікна. Тітка Олександра запротестувала.
— Я на секунду, тітонько, тільки гляну, хто прийшов.
Ми з Ділом прилипли до другого вікна. Аттікуса оточили люди. Всі вони, здається, говорили одночасно.
— ...завтра перевести його в окружну тюрму,— казав містер Тейт.— Я не хочу неприємностей, але не ручаюсь — усе може статись...
— Не кажіть дурниць, Гек,— озвався Аттікус.— Зрештою, ми ж у Мейкомбі.
— ...кажу, що на душі неспокійно.
— Гек, ми маємо відстрочку, щоб не турбуватися,— заявив Аттікус.— Сьогодні субота. Суд, певно, відбудеться в понеділок. Невже ви не зможете протримати його одну ніч? Не думаю, що в Мейкомбі знайдеться людина, яка захоче позбавити мене клієнта, самі знаєте, важкі часи настали.
Юрба весело загомоніла, але одразу й стихла, бо заговорив Лінк Діз:
— З тутешніх ніхто нічого не затіває, але за братію з Старого Сарема я не певен... а чи не могли б ви подбати про... як це, Гек?
— Про передачу справи в інший округ,— підказав містер Тейт,— Але тепер це, певно, вже нічого не змінить.
Аттікус щось сказав, та ми не почули. Я обернулась до Джема, він замахав руками, щоб я мовчала і не заважала.
— І крім того,— вів далі Аттікус,— ви, мабуть, не дуже боїтеся тієї компанії.
— Знаєте, які вони, коли насмокчуться?
— В неділю вони звичайно не п’ють, більшу частину дня сидять у церкві...— зауважив Аттікус.
— Бачите, це випадок особливий,— мовив хтось.
Натовп загомонів голосніше. Нарешті тітка сказала, що коли Джем не ввімкне у вітальні світло, це буде ганьба для всієї родини. Але Джем не чув її.
— Не розумію, по-перше, навіщо вам було братися за цю справу,— сказав містер Лінк Діз.— Ви на ній можете втратити все. Все, що маєте.
— Ви справді так думаєте?
Коли Аттікус так запитує, це небезпечно. «Всевидько, ти справді думаєш, що це найкращий хід?» Трах-бах — і на шахівниці не лишається жодної моєї шашки. «Ти справді так думаєш, сину? В такому разі прочитай оце». І сидить Джем цілий вечір над промовами Генрі У. Грейді.
— Слухайте, Лінк, може статися, що цей чоловік сяде на електричний стілець, але спершу люди почують правду,— мовив Аттікус спокійно.— А ви її знаєте.
Хвиля незадоволення сколихнула людей. Аттікус ступив крок до веранди, натовп лиховісно загув і почав підступати ближче.
Раптом Джем як закричить:
— Аттікус, телефон дзвонить!
Від несподіванки люди здригнулися, позадкували; цих людей ми бачили щодня: крамарі, місцеві фермери, були також лікар Рейнольдс і містер Ейвері.
— Підійди до телефону, сину,— гукнув Аттікус.
Люди засміялись і почали розходитись. Аттікус зайшов до вітальні, ввімкнув світло і побачив, що Джем сидить біля вікна блідий, тільки кінчик носа червоний, бо був притиснутий до шибки.
— Чого ви сидите в темряві? — спитав він.
Джем стежив, як батько пройшов до свого крісла, сів і взяв у руки вечірню газету. Інколи мені здається, що найскладніші ситуації в своєму житті Аттікус спокійно обдумує, закрившись сторінками «Мобіл реджістер», «Бірмінгем ньюс» або «Монтгомері едвертайзер».
Джем підійшов до батька.
— Вони приходили по тебе, так? Вони хотіли з тобою розправитись?
Аттікус опустив газету і глянув на Джема.
— Де це ти вичитав? — поцікавився він. Потім додав тепліше: — Ні, сину, це наші друзі.
— Це не... не ватага? — Джем подивився спідлоба.
Аттікус усміхнувся — хотів було стриматись, але не зміг.
— Ні, у нас у Мейкомбі не буває розгніваного натовпу і всяких таких дурниць. Ніколи не чув, щоб орудувала якась ватага.
— Був час, коли ку-клукс-клан ганявся за католиками.
— Ніколи не чув, щоб у Мейкомбі були католики,— сказав Аттікус,— це ти щось переплутав. Десь у дев’ятсот двадцятому році тут справді існував ку-клукс-клан, але то була в основному політична організація. Крім того, їм нікого було лякати. Одного разу вночі вони влаштували демонстрацію перед будинком містера Сема Леві, а Сем вийшов на ганок і сказав, що, певно, кепські їхні справи, коли вони прийшли до нього у балахонах, пошитих з його ж полотна. Сем їх так присоромив, що вони пішли.
Сімейство Леві відповідало всім вимогам Мейкомба: люди благородні, для загальної користі віддавали свої здібності та можливості, і вже п’яте покоління цього роду жило на одному місці.
— Ку-клукс-клан зник і вже ніколи не повернеться,— сказав Аттікус.
Я вийшла провести Діла і, повертаючись, почула, як Аттікус казав тітці Олександрі:
— Як і всі, я віддаю належну повагу жінкам Півдня, але не жертвуватиму людським життям заради вигаданої версії.
Аттікус говорив таким голосом, що я подумала: знову сваряться.
Я розшукала Джема, він був у своїй кімнаті, лежав у ліжку і про щось думав.
— Що там у них, погиркались? — запитала я.
— Схоже, що так. Вона весь час дорікає йому Томом Робінсоном. Майже сказала, що Аттікус ганьбить усю родину. Всевидько... я боюсь.
— Чого ти боїшся?
— Боюся за батька. Що, коли з ним щось станеться?
Джем прибрав таємничого вигляду, і скільки я його питала — відповідь була одна: відчепись, дай спокій.
На другий день була неділя. Під час перерви між недільною школою і церковною відправою всі вийшли трохи розім’ятись.
Я побачила Аттікуса у дворі, його оточили люди. Там стояв і містер Гек Тейт. «Коли це він став віруючим?» — подумала я. Раніше він ніколи не ходив до церкви. Навіть містер Андервуд був тут. Містер Андервуд, крім своєї «Мейкомб трібюн», нічим не цікавився. Господар, редактор, складач він з ранку до вечора не відходив од лінотипа, а щоб освіжитися, час від часу припадав до глечика з вином, який ніколи не був порожній і завжди стояв поруч. Містер Андервуд рідко виходив, щоб дізнатися про новини, люди самі приходили до нього з розповідями. Казали, що кожний номер газети «Мейкомб трібюн» він готує сам і сам друкує на лінотипі. І це цілком ймовірно. Коли ж уже містер Андервуд виліз із своєї друкарні, то, певно, сталося щось серйозне.
Я перехопила Аттікуса на порозі, і він сказав мені, що Тома Робінсона переводять до мейкомбської тюрми. І ще сказав — більше собі, ніж мені, що якби він з самого початку перебував тут, то все було б спокійно. Потім сів на своє місце в третьому ряду і, трохи відстаючи від інших парафіян, проспівав «До тебе ближче, господи». В церкві Аттікус ніколи не сидів поряд з своєю сестрою чи з нами. Він любив посидіти один.
Мир і спокій у нашому домі в недільні дні були удавані, присутність тітки Олександри гнітила всіх. Аттікус після обіду відразу йшов до свого кабінету, де, відкинувшись у кріслі, читав (ми інколи заглядали до нього). Тітка Олександра вмощувалася відпочити години дві, а ми не сміли гомоніти на подвір’ї — адже усі сусіди спочивають. Джем вважав, що людина його віку вже може дозволити собі піти до своєї кімнати, прихопивши стіс футбольних журналів. А ми з Ділом гуляли на Оленячій луці.
Стріляти з духових рушниць у неділю заборонялося, ми трохи побігали з Джемовим футбольним м’ячем, але скоро це набридло нам. Діл запропонував піти і трохи розворушити Страхолюда Редлі. Я зауважила, що не варто його турбувати, і розповіла Ділові про різні події минулої зими. Моя розповідь справила на нього враження.
Коли стемніло, ми пішли вечеряти. Після вечері я і Джем хотіли цілий вечір читати, але Аттікус здивував нас: він зайшов до вітальні, тримаючи в руках довгий електричний шнур, на кінці якого була лампочка.
— Я вийду на деякий час,— сказав він.— Ви вже спатимете, коли я повернусь, а тому на добраніч вам.
Він надів капелюха і вийшов через чорний хід.
- Предыдущая
- 36/70
- Следующая
