Індійські народні казки - Автор неизвестен - Страница 7

— А нам і трьох досить, по лапі на кожного, — заявляв Білобородий. — Якщо кіт добрий, то він ловитиме мишей і на трьох лапах. Ось тобі три монети, і принось у комору кота. Ані почухав потилицю та й питає:

— Виходить, четверта лапа в кота залишиться моєю?

— Атож, твоєю, — згодилися жадібні купці.

І сторож приніс у комору свого кота. Спочатку все було гаразд, кіт старанно ганяв мишей, та незабаром сталося з ним лихо. Погнався він за мишею, упав з полиці й поламав передню праву лапу.

Пішов Ані до своїх господарів та й каже:

— Треба лікаря кликати, кота лікувати. Хто з вас, шановні купці, дасть гроші на лікаря?

— Я платив за передню ліву лапу, — відразу застеріг Білобородий. — Отож кіт поламав не мою лапу.

— А я платив за задню ліву! — вигукнув Безбородий.

— А я за задню праву! — схитрував і Лисий.

— Виходить, кіт поламав лапу, яка належить Ані, — промовив Білобородий. — То хай наш сторож і платить лікареві!

Так-то й так, Ані не став сперечатися.

Узяв він кота в мішок і пішов до лікаря. Той направив котові лапу і перев'язав її. За це Ані заплатив лікареві три монети, які одержав від купців за кота. На прощання лікар сказав:

— Поки що твій кіт поскаче на трьох лапах, а згодом і на четверту стане.

Увечері Ані знов пішов у комору сторожувати. І кота взяв.

А миші вже знали, що кіт поламав одну лапу. «Тепер, — вирішили вони, — його нема чого боятися».

Бідному котові й справді було важко ганятися на трьох лапах за мишами. Скакав він, скакав, і якось ненароком зачепив хвостом свічку. Свічка впала, спалахнула пожежа, і скоро від купецької комори та краму лишився самий попіл.

Купці як побачили, що сталося, то від жалю та злості мало не полускалися. Прибігли до Ані й кажуть:

— Це кіт в усьому винен. Але він належить нам чотирьом. Отож за четверту частину наших збитків маєш ти заплатити.

Але сторож тільки й мав багатства, що старе дготі на собі. Тоді Білобородий і каже:

— Наш крам коштував тисячу рупій. І якщо ти не заплатиш четвертої частини, двісті п'ятдесят рупій, ми потягнемо тебе в суд, і тобі присудять працювати на нас до самої смерті даром!

І купці потягли сторожа до судді.

У судді найстарший і найхитріший з-поміж купців, Білобородий, виступив наперед і, показавши на кота з перев'язаною лапою, промовив:

— О наймудріший і найсправедливіший! Вислухай нашу скаргу. Цей кіт перекинув свічку і влаштував пожежу. Наша комора і весь крам згоріли. А кіт належить нам чотирьом. Тепер скажи: хіба власники кота не повинні платити за збитки порівну, кожен четверту частину?

— Повинні, — відповів суддя.

— Тоді нехай Ані й заплатить нам свою частину — двісті п'ятдесят рупій!

Тут суддя й питає:

— А чого це у вашого кота перев'язана лапа?

— Та він поламав її, коли ловив мишей, — відповідають купці. — А лікар направив її і перев'язав.

— Лікар? — перепитав суддя. Потім звернувся до Білобородого: — І скільки ж ти заплатив лікареві?

— Я нічого не платив. Бо кіт поламав не мою лапу.

— А ти скільки заплатив лікареві? — питає суддя Безбородого.

— І я нічого не платив, — відповідає той. — Я ж купував собі іншу лапу!

— То, виходить, лікареві платив ти? — звертається суддя до Лисого.

— Та що ви! — замахав руками Лисий. — Поламана лапа в кота належить нашому сторожеві. Він і заплатив лікарю.

— Он воно як! — здивувався суддя. — Сторожеві, кажете?

— Атож, оцьому, — показали купці на Ані.

— Отже, вам інші три лапи належать?

— Авжеж! — влад відповіли купці.

— А кіт, — вів далі суддя, — перекинув свічку, коли бігав на трьох здорових лапах?

— Так, — кивнули головами купці.

— А ті здорові лапи належали вам, — міркував уголос суддя. — Виходить, кіт зробив пожежу, коли бігав на ваших лапах… Ну, то сторож нічого вам не винен!

Почувши цей вирок, Білобородий, Безбородий та Лисий розлючено перезирнулись і подалися геть.

А сторож Ані, задоволений справедливим вироком, узяв кота та й пішов собі додому.

ГРОШІ ЧИ РОЗУМ

Засперечалися якось багатій і бідняк про те, що краще: гроші чи розум. Багатій каже:

— Ось ти, приміром, бідний, мов горобець у лісі. Що ж, допоміг тобі розум?

— А дурному й гроші не поможуть! — відповідає бідняк.

— Ба ні! Гроші — всьому голова, вони в будь-якій біді зарадять.

— Без розуму гроші нічого не варті, — стоїть на своєму бідняк. — А розум і без грошей може стати людині в пригоді.

— Дурниці верзеш! — гнівно каже багатій. — Давай поб'ємось об заклад. Якщо твій розум виявиться сильнішим за мої гроші, я плачу тобі тисячу рупій. А якщо мої гроші виявляться могутнішими за твій розум, ти станеш моїм рабом. Згода?

— Згода, — відповідає бідняк.

І вони вирішили піти до раджі, щоб той розсудив, на чиєму боці правда.

Прийшли до раджі, розповіли про суперечку. А той правитель був жорстокий, злий. Не минало дня, щоб він не карав на смерть когось із своїх підданих. І того дня за його наказом уже скарали трьох нещасних.

Побачивши багатія й бідняка, раджа хотів був покликати ката, але передумав. Він пригадав батьківський заповіт: «Ніколи не вбивай за один день більше трьох підданих, а то скоро нікому буде доглядати твоїх слонів, пасти твою худобу, обробляти твій бавовник і жати твій рис».

Отож раджа й не зважився порушити батьківського заповіту і придумав таку хитрість. Дав багатієві й бідняку скріпленого сімома печатками листа і сказав:

— Передасте цього листа володареві сусіднього царства. Коли повернетесь, дістанете від мене нагороду.

Прийшли багатій і бідняк у сусіднє царство, віддали володареві листа і ждуть, що той скаже.

Володар розкрив листа й почав голосно читати:

— «О могутній і шановний сусіде-володарю! Якщо не бажаєш собі зла, скарай цих двох чоловіків!»

Багатій, як почув це, враз упав володареві в ноги:

— Змилуйся, о великий і всемогутній! Візьми всі мої гроші, тільки не забирай у мене життя!

— У мене й своїх грошей досить, — відказує володар. — Гей, охоронці! Відведіть цих двох нечестивців до в'язниці! Завтра кат зітне їм голови!

Охоронці схопили обох. Багатій заходився просити:

— Відпустіть мене, я заплачу! Кожному дам по тисячі рупій!

Та охоронці не відпускають — бояться, щоб володар не наказав і їм усім постинати голови.

— Без голови, — каже старший охоронець, — і гроші не потрібні!

На другий день зібралися придворні, вийшов володар. Ось і кат з'явився з мечем. Тільки-но бідняк його побачив, як гучно й весело засміявся.

— Ти що — з глузду з'їхав? — зчудувався володар. — Чого ти смієшся?

— Вислухай мене, о могутній, — каже бідняк, — і ти зрозумієш, чого я сміюся. Тиждень тому в палац нашого раджі прийшов мудрий віщун. Побачивши нас двох, він сказав раджі: «Поки в твоїх володіннях житимуть ці два чоловіки, на твою землю падатиме лихо за лихом — чума, голод, зливи, засуха. Спробуй позбутися цих двох. Але пам'ятай: якщо їх уб'єш ти, то всі лиха — і чума, й голод, і засуха — прийдуть у твої володіння воднораз. Нехай їх скарає інший володар, і тоді всі лиха впадуть на його голову…»

Почувши таке, володар розлютився.

— Ага! То ваш раджа замислив наслати на моє царство смерть! — закричав він. — Вертайтеся назад до того підлого пса й скажіть: через три дні я виступаю проти нього війною! Мої хоробрі вояки візьмуть вашого раджу в полон, а я накажу запрягти його в плуг і орати ним землю!

Багатій і бідняк вклонилися й мерщій подалися додому. По дорозі бідняк каже:

— Тепер ти бачиш, що розум сильніший за гроші? Якби не я, не носив би ти вже голови. Віддавай мені тисячу рупій!

Але скупий і хитрий багатій відповів:

— Прийдемо додому, а там побачимо.

Шкода було йому грошей, і надумав він звести бідняка з білого світу. От прийшли вони до свого раджі та й кажуть:

— Сусідній володар послав нас сказати, що йде на тебе війною. Через три дні його вояки топтатимуть наші землі!