Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Українські народні казки - Автор неизвестен - Страница 31
Вранці відчиняють баню, Думають: тільки з нього попілець зостався!.. Аж він лежить на печі! Вони його збудили.
— Оце, — каже, — як я міцно спав!
Та й пішов із бані.
Доповіли цареві, що так, мовляв, і так: на печі спав, і в бані так холодно, наче цілу зиму не топлено. Цар засмутився дуже: що його робити? Думав-думав, думав-думав…
— Ну, — каже, — як дістане мені на ранок полк війська, то вже дам свою дочку за нього, а не дістане, то от: мій меч — його голова з плеч!
А сам думає: «Де-таки простому мужикові полк війська добути? Я цар, та й то!..»
От і дав наказ.
Слухало ж підслухав і розказав дурневі. Дурень знову сидить та й плаче.
— Що мені тепер робити на світі? Де я того війська добуду?
Іде на корабель до товариства:
— Ой, виручіть, братця! Виручали не один раз з біди і тепер виручіть! А то пропав я на світі!
— Не плач, — каже той, що ніс дрова, — я тебе виручу.
Приходить слуга:
— Казав, — каже, — цар, як поставиш завтра на ранок цілий полк війська, тоді твоя царівна!
— Добре, зроблю! — каже дурень. — Тільки, — каже, — скажи цареві, як не віддасть ще й тепер, то я на нього війною піду й силою царівну візьму!
Уночі повів товариш дурня в поле й поніс із собою в’язку дров. Як почав ті дрова розкидати, як почав розкидати, то що кине — то й чоловік, що кине — то й чоловік! І такого війська набралось!.. На ранок прокидається цар — аж чує: грають.
Він питає:
— Що там так рано грає?
— То, — кажуть, — той своє військо муштрує, що на золотім кораблі прилетів.
Цар тоді бачить, що нічого не вдіє, і велів його покликати до себе.
Приходить лакей, просить. А дурень такий став, що його й не пізнаєш: одежа на ньому так і сяє: шапочка золота, а сам такий гарний, що й не сказати! Веде він своє військо, сам на воронім коні попереду, за ним старшина. Підступив під дворець:
— Стій! — крикнув.
Військо у лаву стало, — як перемите!
Він пішов у дворець; цар його обіймає, цілує:
— Сідай, мій зятю любий!
Вийшла й царівна; як побачила — аж засміялась: який у неї гарний чоловік буде!
От їх швидко й повінчали, такий бенкет задали, що аж до неба дим пішов!
ЗАЛІЗНИЙ ВОВК
У одного царя росла золота груша. Але з неї користі не мав, бо врожай щось крало.
І примусив цар синів доглядати грушу.
Прийшов старший син під грушу і лежить. Прилізла до нього мишка:
— Царевичу, чи не дав би ти мені поїсти?
Він її прогнав. Переспав ніч, а рано встав і бачить — на дереві знову нічого нема.
Середущий так само не доглянув грушу.
Був у царя й третій син — Мишко, простий собі, домашній. Він сказав:
— Няню, піду я доглядати грушу!
Прийшов до груші, розклав вогонь, сів і пече сало.
І приповзла до нього мишка:
— Мишку, дай трохи хліба.
Хлопець дав їй скибочку із салом.
— Тепер лягай спати, а у дванадцять годин ночі я тебе розбуджу. Прилетить золота пташка із золотим кошиком, буде рвати груші. А ти вилізь так, аби не почула, може, її впіймаєш. Вона небоязка.
Опівночі мишка розбудила хлопця. Він устав і дивиться: на груші прекрасна золотопера пташка. Поклала собі кошика межи гілки і дзьобиком рве золоті груші.
Мишко помалу-помалу вибрався на грушу, при-тягся до пташки і схопив її за хвіст. Але в руках лишився один хвіст — пташка полетіла.
Вранці Мишко вернувся додому. І питає його цар:
— Ну, доглянув грушу?
— Доглянув, та що з того! Ухопив я золоту пташку за хвіст, але вона вирвалася. Лише хвіст і кошик залишилися.
Тоді цар розсердився на старших синів, дав їм коні й наказав:
— Ідіть геть по світу! Я вас не хочу знати, коли не зуміли доглянути грушу!
Старші сини поїхали.
Але і молодший сідлає коня, збирається у дорогу.
— Куди ти, Мишку?
А він каже:
— За золотою пташкою. Мушу її спіймати, бо буде знову красти від нас груші.
Їде, їде. І в одному місті побачив братів: вони в корчмі пили і гуляли. Мишко на них не зважав. Поїв хліба, напився води і їде собі далі.
Дістався на розпуття, а там написана табличка: «Підеш прямою дорогою — загинеш. Підеш наліво — не вернешся. Підеш направо — з’їсть Залізний вовк".
Став Мишко та й думає: що діяти — вертатися додому чи іти на смерть? На жодній дорозі не вказано життя.
Та лише додумався, що він піде третьою дорогою: «Якби ішов вовк, то дам йому коня — коня з’їсть, а мене лишить".
І взявся направо.
Приїжджає під великі гори. Чує, щось гуде. Подивився — грубий вовк з відкритою пащею на нього біжить.
Хлопець скочив із коня і крикнув:
— Не їж мене, а на тобі коня!
Вовк з’їв коня і питає хлопця:
— Куди ти дорожиш?
Мишко розповів:
— Так і так, шукаю золоту пташку, що крала наші груші.
— О, то дуже далека дорога! Сам не доберешся. Сідай на мене і держися добре…
І приїхали вони у другу державу, до поганого царя.
Вовк став коло лісу:
— Ну, Мишку, йди в палац. На воротах тебе не побачать — так я учинив. А під хлівом у клітці сидить пташка. Та аби ти клітку не чіпав, бо тоді тебе почують і спіймають.
Мишко пройшов царськими воротами. Там стояли аж чотири стражники, але його не бачили. Прийшов до хліва, дивиться — у золотій клітці сидить золота пташка. Вийняв собі пташку, а далі подумав: «Яка красна клітка, шкода її лишити!"
Почав брати клітку — нараз почувся крик. Царські слуги спіймали Мишка та й привели до царя.
— Хто ти такий? — питає його цар.
Мишко відговорюється і сяк, і так.
Цар сказав Мишкові, що він його відпустить, але тоді, коли той поклянеться, що приведе від другого царя золотогривого коня.
Мишко прийшов до вовка:
— Ну, чи я тобі не говорив, щоб не чіпав клітку? Мало не загинув! Що ж, ходімо за конем до другого царя. Що поміняв, то мусиш дати.
Прийшли до другого царя, і знову вовк наказує Мишкові:
— Сторожа на воротах тебе не помітить, і зайдеш невидимо у хлів, де стоїть золотогривий кінь. Та не смій торкатися вуздечки, бо тоді тебе почують, побачать і спіймають.
Пройшов Мишко воротами, відчинив хлів і бачить: стоїть прекрасний кінь. Узяв коня, але подумав так: «Ей, візьму й вуздечку! Така красна…"
Лише поклав руку на вуздечку, як зчинився крик, і сторожа спіймала Мишка.
Цар розсердився на хлопця:
— Злодію! Та ти хотів украсти золотогривого коня? Попадеш під смерть!
Мишко усе йому розказав — з котрої він держави і чому сюди прийшов.
Тоді цар проговорив:
— Є в одній державі золотоволоса дівчина. Якщо ту дівчину приведеш — відпущу тобі вину, не приведеш, то я тебе знайду і на краю світу!
Мишко поклявся, що все зробить. Приходить він до вовка.
— Знову не послухав? — говорить йому вовк. І нараз розмахнувся, ляснув його: — Ну, сідай на мене, та їдемо у третю державу за золотоволосою.
Приїхали у третю державу під царський палац. Вовк наказує:
— Чекай мене тут, я сам іду за дівчиною, бо ти не приведеш її. А як тебе тут схоплять, то вже загинеш.
Вовк перемінився у красного пса. Ходить він коло воріт, лащиться до сторожі. І стражники його завели до царського двору. Побачила песика царівна та й почала просити, аби дали їй. Старший стражник дав царівні пса.
Ходить вона з песиком по садку, гуляє.
Раз, коли всі інші пішли до палацу полуденкувати, пес оглянувся навколо, чи його не бачать, і знову обернувся в Залізного вовка. Тоді схопив дівчину, кинув собі на спину й тікає.
Прибіг до Мишка, і хлопець сів на вовка разом із царівною.
А цар осідлав татоша з дванадцятьма ногами і летить за ними. Мишко почав йойкати:
— Ой, пече у плечі!
Вовк дає пораду:
— Тягни із хвоста волос, пускай позад себе і не оглядайся.
Мишко витяг волос і кинуз за собою. Там нараз постала залізна гора. Поганий цар не міг перелізти…
Їдуть вони далі. Вже приїхали до гір, де на Мишка напав колись вовк. У тих горах їх залишив, а сам пішов за золотою пташкою і золотогривим конем.
- Предыдущая
- 31/50
- Следующая