Українські народні казки - Автор неизвестен - Страница 3

До речі, про коня. В українській народній пісні про козака-сироту співається: «Шабля, люлька — вся родина, сивий коник — то ж мій брат…» Кінь здавна був вірним товаришем воїна у походах, незамінним помічником у господарстві. Чи не тому батько дарує наймолодшому синові чарівні волосини коней, котрі допомагатимуть йому у важкі хвилини?

Зауважте, що саме наймолодший брат найдобріший і наймудріший, хоч і називають його дурнем.

Як дослідили вчені, з давніх-давен у багатьох народів існував звичай особливого розподілу майна між синами по смерті батька. Вся спадщина залишалася старшому братові. Тому старший брат у соціально-побутових казках багатий, а молодший — бідний; у чарівних: старші брати беруть добрих коней, збираються королівну здобувати, а на молодшого кричать: «Геть зараз же на поле свиню пасти!"

Таким чином, казка засуджує несправедливість успадкування майна старшими братами, намагається захистити молодшого, ідеалізує його як знедоленого, опротестовує його славу «дурня», винагороджує красою, дає в дружини принцесу-вродливицю.

Дуже привабливі у казках образи дівчат, жінок, чесних, працьовитих, сміливих, які не коряться зміям, Кощієві і часом виконують за героя усі неймовірної складності завдання. Бачимо тут і мудрих, древніх, як світ, порадниць-віщунок — володарок стихії, лісу.

До знань, до багаторічного досвіду народ завжди ставився шанобливо,' тому допомагають героям порадами старенькі мудрі бабусі або діди з довгою до землі бородою.

Відомо, що древні надавали магічного значення певним числам. В українських казках, як і у фольклорі взагалі, такими числами є 3, 7, 9, 12. Так, число 7 у народі з давніх-давен вважалося виразником найбільшої повноти міри. Дехто навіть гадає, що слово «сім’я» утворено від «сім» і «я», тобто числа членів однієї родини.

Ви, очевидно, знаєте такі прислів’я: «Семеро одного не чекають», «Сім разів відміряй — один раз відріж».

Пригадайте, змії в казках бувають три-, шести- (рідко семи-), дев’яти-, дванадцятиголові.

І в казках про тварин, і в чарівних, і в соціально-побутових певні епізоди, хоч і у трохи видозміненому вигляді, повторюються тричі. Тричі лисичка викрадає півника і тричі котик та кріт його відбирають; тричі коза-дереза виконує свою пісеньку: «Я й не пила, я й не їла, тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку»; тричі скаче дурень до царівни на поміст; три бажання висловлює зажерлива баба липці. Такі повтори, зумовлені традиційною кількістю персонажів, створюють динамічну ритміку оповіді, сприяють запам’ятовуванню казки.

Казка ще й тому добре запам’ятовується, що у ній багато розмовної, діалогізованої оповіді. І читаючи, тим паче слухаючи її у виконанні майстра-оповідача, ми мимоволі уявляємо за кожним діалогом тих персонажів, які розмовляють, бачимо, як вони рухаються, що роблять. Складається враження короткої п’єски, котру хороший казкар може розіграти сам. Тому народні казки дуже добре піддаються мультиплікації, екранізації, сценічному втіленню. У лялькових театрах найчастіше використовуються казки про тварин, оскільки вони мають нескладну сюжетну побудову, відзначаються гумором і дотепністю.

Багато казок обрамлюється цікавими зачинами та кінцівками типу «Був — не був, та кажуть люди, що був…», «Стали гарно жити та долю хвалити, що їм помагала», «А вони й донині жиють, хліб жують і постолом добро возять». Учені називають їх формулами початковими (ініціальними) та кінцевими (фінальними).

А скільки мудрих прислів’їв і приказок, скільки влучних порівнянь, скільки цікавих загадок зустрічаємо ми в казках! Власне, загадки часто рухають сюжет.

І тут знову треба згадати давнину, коли загадки виконували певне обрядове призначення: вдале відгадування віщувало добрий врожай, гарне полювання, щасливу рибалку, вдале одруження тощо.

Шанобою оточувалися ті, що добре відгадували, бо нібито вони й спонукали успіх.

Загадки були й своєрідним випробуванням. Древній грецький міф оповідає про напівжінку-напівлева (сфінкса), що біля міста Фіви, чи на горі, чи на площі, загадувала перехожим загадки і хто не відгадував, того ковтала…

Загадки в чарівних казках вимагали не тільки розумових зусиль, але й дії. Тут маємо загадки-завдання: за ніч викорчувати ліс, зорати поле, посіяти пшеницю, зібрати її й змолотити, до ранку з того борошна хліб спекти і т. п. Це художній засіб звеличення сили героя або його нареченої, підтвердження їх самобутності.

В соціально-побутових казках загадка виступає мірилом розуму, кмітливості, образного поетичного мислення. Мудра дівчина на дивні завдання пана відповідає ще дивнішими і змушує його визнати свою поразку

Пісні, прислів'я, приказки, загадки роблять казку синтетичним жанром, найзручнішим для пізнання досвіду, проблем, ідеалів рідного народу. Вони відкривають чарівність поетичного світобачення трудової людини, її древні уявлення про таємниці навколишньої природи, її мрії про майбутнє.

І, звичайно, велику подяку ми повинні скласти тим, хто записував народні казки, обробляв їх, готував до друку, — словом, усім, хто доніс до нас ці дивовижні перли мудрості.

На Україні збирання та видання народних казок фактично почалося з минулого сторіччя. Як і в інших європейських країнах, важку відповідальну працю по збиранню і вивченню народної творчості взяли на себе письменники, передові діячі культури. Серед них: Іван Рудченко, Павло Чубинський, Іван Манжура, Борис Грінченко, Володимир Гнатюк.

На початку XIX століття українські казки творчо переосмислювалися в оповіданнях, переспівувалися у віршах. Відомі цікаві обробки творів цього жанру Г. Квіткою-Основ’яненком, И. Бодянським.

Соціального звучання набрали казки під пером Марка Вовчка, Степана Руданського, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського.

І в наш час продовжують видаватися кращі зразки творів, зібрані українськими фольклористами дожовтневого періоду. Користуються популярністю збірники, підготовлені М. Возняком, Г. Сухобрус, В. Юзвенко. Разом з тим з’явилося чимало книжок з новими записами. З одного боку, це варіанти традиційних сюжетів, з іншого — народно-поетичні твори, в яких художньо осмислені події Великої Жовтневої соціалістичної революції, громадянської і Великої Вітчизняної воєн, наша прекрасна дійсність.

Цікаво упорядковані збірники дожовтневих і сучасних казок належать В. Г. Бойку та І. П. Березовському, які написали важливі дослідницькі праці з проблем історії казкознавства, розвитку казки за радянського часу, її взаємодії з іншими жанрами фольклору, літератури тощо.

«Казки Буковини», «Казки Верховини», «Казки Підгір’я», «Легенди нашого краю», «Казки Андрія Калина», «Три золоті слова", «Золота вежа", «Казки одного села", «Дерев’яне чудо"… Для появи цих чудових збірників багато зробили П. В. Лінтур, М. Г. Івасюк, С. Г. Пушик, І. М. Чендей, Л. В. Дем’ян, О. І. Дей.

Зусиллями вчених, письменників, учителів-ентузіастів відкрито нові яскраві таланти майстрів народного слова: Андрія Калина, Василя Короловича, Хоми Плешинця, Юрія Гебряна, Івана Лазаря, Юрія Ревтя, Ганни Васько, Доні Юрчак та багатьох інших. І процес цей триває.

До мотивів, сюжетів, образів української народної казки зверталися такі відомі письменники, як Павло Тичина, Наталя Забіла, Марія Пригара, Іван Нехода, Анатолій Шиян, Григір Тютюнник.

Фольклор наснажує сучасних митців, котрі працюють в літературі для дітей: Оксану Іваненко, Миколу Вінграновського, Всеволода Нестайка, Юрія Ярмиша, Анатолія Костецького, Тамару Коломієць та багатьох-багатьох інших поетів та прозаїків.

Чисті, вічно свіжі фольклорні джерела, як чарівна вода з казкового горнятка, напоюють силою кожну творчу людину, дарують радість і дорослим, і дітям, переконують нас у тому, що творчість народу воістину безсмертна.

Лідія Дунаевська

РУКАВИЧКА

Казки про тварин

РУКАВИЧКА