Українські народні казки - Автор неизвестен - Страница 1

КОЛИСКА ДОБРИХ ДИВ

Ми називаємо казку найпопулярнішим фольклорним жанром. А що ж таке фольклор? Це англійське слово буквально означав — «народна мудрість". Мудрість народу іскриться в. дотепних приказках, загадках, піснях, думах, легендах, переказах і, звичайно ж, у казках.

Подумати тільки! Скільки оповідачів переказували, здавалося б, один і той же твір протягом багатьох віків! І кожен з них додавав щось нове, вигадував героям нові пригоди, випробування, нові імена, і звичні для свого села, і запозичені із сусідніх та далеких «заморських" земель. Чи не тому майже кожна казка мав багато варіантів, а герої — навіть у творчості різних народів — подібні? Наприклад» українські богатирі Котигорошко, Іван — мужичий син, Іван Побивав, Козак Мама рита дуже нагадують богатирів інших народів: білоруського — Удовенка, молдавського — Фет-Фрумоса, грузинських — Ростома та Зураба, узбецького — Клич-Батира, таджицького — Ераджа Пагливоиа, чукотського — Великого Секена та ін.

У цих образах ніби втілилася споконвічна народна мрія про всесильного захисника скривджених або про звичайного трудівника, винагородженого за свої чесноти: доброту, працелюбність, хоробрість.

Кирило Кожум’яка. Оповідь про цього силача-трударя відома ще з давньоруського Початкового літопису. Правда, за текстом 992 року Кожум'яка переміг не змія, а печенізького богатиря. Як бачимо, протягом тисячоліття народна уява видозмінила, опоетизувала історію, але ім’я та славу героя залишила незмінними. Так, народ свято береже пам’ять про найвизначніші історичні події, про найславніших своїх синів і дочок. У фольклорі ніби акумулюється, збирається все варте уваги нащадків. Можна сказати, що казка являв собою своєрідний сплав життєвого досвіду і мрій, реальності й вимислу. За допомогою казок виховувалась любов до рідної землі, рідної домівки, рідної матері, а врешті— до народу і до Вітчизни в цілому.

Великий український поет-революціонер І. Франко писав: «Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті».

Сьогодні в радянському казкознавстві існує єдина класифікація: казки про тварин, чарівні (на Україні донедавна їх називали фантастично-героїчними, або героїко-фантастичними), соціально-побутові. За таким же принципом укладений і наш збірник.

Ми пропонуємо вам казки найпопулярніші, переважно ті, що вивчаються у школі, рекомендовані для позакласного читання. Одні з них («Колобок», «Рукавичка», «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Телесик», «Царівна-жаба», «Котигорошко», «Мудра дівчина», «Дідова дочка й бабина дочка») ви, без сумніву, вже добре знаєте, інші («Кіт, кріт, курочка та лисиця», «Телятко, кабан, півник, качур та вовки», «Про майстра Іванка», «Три брати і кицька», «Ненькова сопілка й батіжок», «Шовкова держава», «Дарунки з трьох зернин» тощо) прочитаєте, можливо, вперше.

Якщо, знайомлячись із цими оповіданнями, ви зустрінете незрозумілі поняття, шукайте пояснення у словничку рідковживаних слів, який подається в кінці збірника.

Треба сказати, що вилучаючи або спрощуючи окремі застарілі, чужі для вас вислови, звороти, наближаючи написання слів до сучасної норми, ми робили це лише з явної необхідності, бо намагалися зберегти первозданну красу казки, особливості говірки тієї чи іншої місцевості, характерні ознаки часу, в якому відбувається дія.

Хотілося б, щоб, читаючи, ви були спостережливими і звернули увагу на те, що різні групи казок відрізняються і темами, і формою, та ідеї у них подібні — усі вони прославляють мудрих, працьовитих, кмітливих, хоробрих, добрих персонажів і засуджують підступних, злих, зрадливих, ледачих.

Спробуйте не лише насолоджуватися захоплюючим перебігом подій, а й порівнювати характери персонажів, знаходити в них подібне і відмінне. І ви обов'язково помітите багато цікавого, важливого.

Наприклад, в казках про тварин спостерігаємо, що приручені звірі і птахи змальовуються з далеко більшою симпатією, ніж хижі, котрі не раз завдавали прикростей селянам, що в одних казках діють котик, півник, лисичка-сестричка, вовчик-братик, а в інших — просто заєць, лисиця, вовк, ведмідь, лев. Чому ж так? А тому, що в певних оповідях звірі співають, танцюють, дружать, сваряться, змагаються, смішно хитрують, нагадуючи при цьому дітей у грі; в інших же воюють з ворогами, обирають царів, міністрів, добиваються влади, полюють, судяться, дають хабарі сильнішим, притискають слабших — тобто діють як представники класового антагоністичного суспільства. Саме такі казки мають виразний соціальний підтекст — алегорію, іносказання. Оповідаючи про пригоди чотириногих і пернатих персонажів, така казка, за висловом І. Я. Франка, «підморгує однією бровою на людей".

Значну частину українського оповідального епосу становлять казки чарівні. На думку відомого радянського казкознавця В. Я. Проппа, більшість з них породжена в докласовому суспільстві, безпосередньо пов’язана із світоглядом, звичаями, обрядами наших далеких предків.

Характери героїв виявляються, як правило, в двобої з темними силами. Могутні змії, відьми, Кощій, баба-яга, Ох, Гайгай, Ольдеквіт — усі вони зазнають неминучої поразки, бо справедливість не на їхньому боці. Проти них виступають юнаки, наділені або неймовірною силою, або надзвичайним розумом, хоробрістю, юнаки, яким допомагають і рідна земля, і товариші, наречені, добрі бабусі й дідусі, здатні творити чудеса, і звірі, вдячні за поряїунок, і різні чудо-предмети.

Поглянемо на багатий фольклорний матеріал соціально-побутової казки. Реалістичніше, а тому й виразніше звучать тут ідеї вільної творчої праці, ненависті до гнобителів, засуджуються жадібність, лицемірство.

Видатний російський письменник і педагог Гліб Успенський назвав цей різновид жанру «народними оповіданнями". Серед них чимало повчальних, гумористичних, сатиричних творів.

Сформувалися вони в основному за часів феодалізму. Проте ще в древньоіндійській «Пачатантрі" були пригодницькі повісті подібного змісту. Та й у всесвітньовідомому збірнику казок народів Сходу «Тисяча і одна ніч" чимало оповідей про Долю, Щастя, Злидні, Смерть.

До таких творів належить і «Казка про Правду і Кривду», що побутув в усіх слов’янських народів. Кривда виколює очі Правді, але Правда, змастивши їх чудодійною росою, знову стає зрячою. Правда залишається жити, творити добро, а Кривда карається, гине.

Цікаво, що образи Правди і Кривди (Неправди) відомі також в інших жанрах, зокрема, в піснях. Так, в кінці XIX століття Леся Українка записала від прославлених кобзарів Остапа Вересая та Гната Гончаренка кобзарсько-лірницьку пісню «Нема в світі правди». В ній, як і в казці, Правда і Неправда — виразники морального і соціального світобачення селян. Але особливості пісенного жанру ще гостріше виявили соціальну направленість твору. Правда — це «рідная мати". Вона «сидить у темниці, а щирая неправда з панами в світлиці".

Суд правди над кривдою — мрія знедоленого експлуа таторським гнітом трудового народу, котрий віками прагнув жити у суспільстві, в якому насамперед цінувалися б працелюбство, чесність, розум, в якому завжди торжеству вала б справедливість.

Ця ідея пронизує усі різновиди казок, навіть найпростіші — про тварин. Згадайте: безстрашний рак-неборак виганяв із зайчикової хатки брехливу і нахабну козу-дерезу; кіт і кріт відбирають у лиски украдену нею курочку і справедливо карають за підступність усе лисяче сімейство; мудрий заєць доводить лихого й нерозумного ведмедя до загибелі, рятуючи тим самим не тільки своє життя, але й усіх лісових мешканців.

Не лише в соціально-побутових казках помітні «антипанські", «антицарські" мотиви. Присутні вони і в казках чарівних.

«Царське та панське слово — непевне" — говорить народна мудрість. Підтверджує її і досвід богатирів. Іван — мужичий син перестав вірити і царському, і панському слову. За те, що цар своєї обіцянки не виконав, Іван сміливо ріже йому у вічі: «Я трьох зміїв-велетнів убив, їхніх сестер повбивав, стару зміїху в море загнав, царя Ірода на той світ перевів — та коли ти мені будеш за мою добрість так платити і так слово своє ламати, то я тебе і весь твій рід одним махом із світу зведу!»