»Теорія та методика навчання математики, фізики, інформатики. Том-1» - Автор неизвестен - Страница 15

Потрібно створити формулу, яка буде обчислювати добуток матриць D4:F8 на G4:I8. В комірці С9 записуємо формулу {=МУМНОЖ(D4:F8;G4:І8)}.

Наведені приклади демонструють не стільки обчислювальні та графічні можливості пакету Microsoft Excel, як його привабливість з методичної точки зору. Зрозуміло, що ЕОМ дає значну економію часу і дозволяє більш продуктивно спрямувати зусилля студентів на осмислення та засвоєння навчального матеріалу. Це сприяє розвитку логічного, абстрактного мислення, просторової уяви, що є основою формування стійких знань, умінь, навичок на базі цілісного світогляду та розвиненої системи внутрішньопредметних зв’язків.

Література:

Симонович С.В. и др. Информатика. Базовый курс. – СПб: Питер, 2000.

Столяров А, Столярова Е. «Шпаргалка» по Excel 7.0. – М.: Вербо, 1997.

Колесников А., Пробитюк А. Excel 7.0 для Windows 95. – К.: Торгово-издательское бюро ВНV, 1996.

ВИКОРИСТАННЯ ПРИЙОМІВ САМОАНАЛІЗУ

І САМОКОНТРОЛЮ З МЕТОЮ ФОРМУВАННЯ

ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

Н.Л. Дагларова

м. Кривий Ріг, Гімназія №95

Згідно теорії діяльності, навчання є ефективним і розвиваючим, якщо учень засвоює навчальний зміст у діяльності. Учень повинен учитися сам. Він повинен усвідомити матеріал теми, зрозуміти, сприйняти і зробити висновок: як засвоїв, чим збагатився. Учень повинен бути активним учасником процесу пошуку, аналізу, роздумів. Тільки при такій постановці питання в учнів докорінним чином буде змінюватися ставлення до навчання, воно стане для них власною справою, особистісно і суспільне престижною.

Керувати роботою учнів, коректувати і спрямовувати її, не стримуючи ініціативи дітей, повинен учитель. Спочатку необхідно розвивати в учнів рефлексивну діяльність (самоаналіз), здібність до узагальнення і формування адекватної самооцінки.

Об’єктивна самооцінка – провідна внутрішньоособистісна детермінанта формування прагнення до самопізнання, самовиховання, самовдосконалення особистості. Існує ряд соціально-педагогічних умов формування адекватної самооцінки учнів. Це:

а) організація колективно-групових форм навчальної і пізнавальної діяльності з обговоренням її результатів;

б) поетапне формування самооцінки, яке передбачає поступовий перехід від оцінки вчителем конкретних дій учня до оцінки їх мотивів і внутрішньо особистісних детермінант;

в) забезпечення благоприємного місця дитини в підсистемі міжособистісних стосунків класного колективу;

г) ствердження гуманістичного стилю стосунків між учителем і учнями з підвищеною і заниженою самооцінкою;

д) усунення негативних впливів зовнішніх оцінок;

е) наявність у класі атмосфери загальної доброзичливості і творчого пошуку.

Сферою оціночної діяльності учнів є процес їх навчання і позаурочна діяльність. Головну увагу слід приділяти систематичному обговоренню результатів діяльності учнів, їх поведінці, стосункам з однокласниками, вчителями. Це сприяє розвиткові у дітей почуття відповідальності, критики і самокритики, змінює характер їх самооцінки, формує більш критичне, вимогливе ставлення до себе і до других, стають більш змістовними і динамічними критерії оцінювання себе й інших. Формування в учнів умінь, навичок і звички до самоконтролю і самооцінки повинно бути однією з найважливіших функцій контролю і оцінки вчителя. Практика свідчить, що більшість учнів не вміють контролювати роботу, яку виконують. Ідеї, які виникають у них, вони вважають бездоганними, а відповіді в задачах насторожують їх в основному тільки тоді, коли містять числа, які не є натуральними або які не співпадають з відповідями друзів. Значна кількість учнів не зможе знайти помилки навіть після з’ясування, що помилка є. Тому спочатку учнів треба навчити знаходити помилки у другої людини (це може бути рецензія на відповідь однокласника, взаємоконтроль за наведеним зразком чи без нього тощо). З часом учень почне переносити отримані вміння на власну діяльність (самоконтроль). До оцінки всієї навчальної діяльності учня повинна входити і оцінка його критичної діяльності (пов’язана з контролем і самоконтролем). А робота вчителя повинна включати в себе не тільки ситуації, які виникають природним шляхом, але й такі, які провокують учнів на критичну діяльність (навести неправильне твердження “довівши його”; запропонувати розв’язання, яке містить принципові недоліки, які необхідно знайти, запропонувати умову з надлишком або недостачею даних, а учням буде необхідно це виявити). У навчальному процесі розрізняють 3 види контролю:

1) зовнішній контроль учителя над роботою учня;

2) взаємоконтроль;

3) самоконтроль.

Зовнішній контроль має декілька цілей:

а) встановлення характеру виконання учнями завдань учителя;

б) встановлення відповідності досягнутого учнями рівня оволодіння поняттями, які вивчають, прийнятим нормам;

в) виявлення прогалин і недоліків в їх знаннях і вміннях;

г) навчання учнів прийомам і методам взаємоконтролю і самоконтролю;

д) формування в них потреби і звички до самоконтролю.

При цьому останні дві цілі є найважливішими. Тому поступово зовнішній контроль слід замінити взаємоконтролем і самоконтролем. У процесі засвоєння знань можна виділити три цикли і на кожному з них слід формувати навички самоконтролю в учнів.

1. Інформаційний цикл – підготовка учнів до сприйняття нового матеріалу і подача нової інформації.

2. Практичній цикл – осмислення матеріалу учнем.

3. Творчий цикл – самостійне застосування учнем отриманих знань і вмінь у знайомій і незнайомій ситуації.

Кожен цикл завершується контролем. Кінцевою метою кожного циклу є оволодіння діяльністю і самоконтролем, щоб зняти інші види контролю. Творчий цикл передбачає таке володіння творчою діяльністю, яке не потребує інших видів контролю, крім самоконтролю. Турбота вчителя – як найбільше число завдань перевести на самоконтроль. Знання учнів, набуті шляхом активної роботи думки, найбільш міцні.

Результати контролю виражаються в оцінці. Залежно від типу контролю ця оцінка може бути зовнішньою (вчителя, однокласника) або самооцінкою. При оцінювані дій учня відбувається порівняння цих дій з одним з наступних:

а) з минулими діями того ж учня (особистісний спосіб оцінювання);

б) з аналогічними діями інших учнів (зіставлюваний);

в) з установленими нормами цих дій (нормативний).

Виходячи з головної задачі формування особистості кожного школяра, розвитку його здібностей, врахування його індивідуальних особливостей, вчитель повинен використовувати особистісний спосіб оцінювання навчальної роботи учнів, оскільки він в першу чергу повинен турбуватися про розвиток кожного учня в оволодінні ним загальними способами дій, у формуванні його навчальної самодіяльності. Однак, щоб учні мали чіткий орієнтир у своїй самодіяльності, треба застосовувати і нормативний спосіб оцінювання, даючи тим самим видимі, наочні зразки для їх роботи. Зіставленим способом оцінювання вчитель в явному вигляді взагалі не повинен користуватися, так як не гуманно порівнювати досягнення і невдачі окремих учнів. У той же час треба зробити так, щоб самі учні могли його застосовувати, могли порівнювати свої успіхи з успіхами своїх товаришів, оскільки таке порівняння може служити потужним стимулом активізації навчальної діяльності окремих учнів. Для цього достатньо оприлюднювати облік результатів оцінювання, зробити його доступним повсякденній увазі учнів.

Контроль учителя повинен поступово замінюватися взаємоконтролем і самоконтролем, для чого при вивчені кожної дії слід указувати способи її контролю. Щоб перестати робити помилки, існує, мабуть тільки один шлях: треба робити помилки, знаходити помилки і виправляти помилки, так як, щоб не робити помилок, треба доволі “напомилятися”. Помилка, “не вбита” в процесі самостійної роботи, “вбиває” на контрольній роботі або екзамені. Учень перестане помилятися тільки тоді, коли відповідальність за отриманий результат повністю падає на нього самого, коли з’явиться відчуття, що тільки він сам – ні приятель, ні вчитель – зможе відшукати вихід із створеної ситуації, що тільки від якості його власної роботи залежить кінцевий результат. Підказавши чи продиктувавши деякий факт ми обтяжуємо оперативну пам’ять учнів. Щоб інформація потрапила до тривалого запам’ятовуючого устрою, необхідно добиватися розуміння, усвідомлення учнем його помилок. Треба вчити учнів аналізувати, систематизувати помилки, показувати не тільки як треба робити, а, і як не можна робити. Іноді джерелом помилок можуть бути неохайні записи в зошиті, іноді бракує пильності при виконанні “однотипних” завдань. Якщо в процесі діяльності учень виконує завдання одного типу, де незмінно повторюється деяка особливість, то через деякий час він перестає згадувати визначення, теореми, припиняє обґрунтовувати свої дії, що призводить до помилок (не розв’язуючи квадратні рівняння, учень встановлює знаки коренів, забувши перевірити чи вони є, тобто знак Д). Тому важливо вчити учнів прийомам контролю перевірки (перевір умову, чи задовольняє результат умові, зроби підстановку, прикидку, спрогнозуй, де можна спіткнутися, помилитися тощо). Після перевірки обов’язково з’ясуй, над чим ще необхідно попрацювати.