»Економіка природокористування» - Черевко Георгій Владиславович - Страница 9

Відходи середнього міста становлять ЗО тис. т вуглекислого газу, 450 т окису вуглецю і 150 т пилу, майже 500 тис. т стічних вод і десятки тисяч тонн твердих відходів.

До своєрідних забруднювачів навколишнього середовища в містах можна віднести ще один наслідок НТП.— шум. Допустима санітарна норма шуму — 80 дБ, фізіологічний больовий поріг сприйняття шуму людиною — 140 дБ. Шум може бути причиною багатьох серцево-судинних захворювань, гіпертонії, виразок, стресів. Рівень шуму в міській кімнаті сягає 4 дБ, вулиці' зі спокійним рухом — 50 дБ, робочий фон у закладі — 70—80, метро, автобуси — 80—90, від вантажівок, поїздів — 90—100, від пневматичного молотка — 120—130 дБ. Шумова ситуація в світі має тенденцію до погіршення. У великих містах зростає кількість нервових захворювань. Усе це має і зворотний вплив на процеси урбанізації в розвинутих країнах — частина жителів міст, які мають відповідні матеріальні можливості, переселяються у малонаселені приміські зони.

Навантаження на навколишнє середовище залежить від чисельності населення, його потреб і засобів їх задоволення. Критичними факторами є характер і об'єм потреб і їх співвідношення з ресурсами навколишнього середовища. Потреби, що перевищують біологічні, зумовлюються соціально-економічними факторами і реалізуються з допомогою розвитку технології. Технологія може збільшити «віддачу» навколишнього середовища, але часто при цьому виникає ризик її погіршення, як, наприклад, у випадках надмірного використання в сільському господарстві хімічних добрив та отрутохімікатів.

Перенаселення на обмеженій території однієї країни в поєднанні з високим рівнем розвитку технології і потребами в природних ресурсах може призводити до зростання «пресу» на навколишнє середовище в інших країнах. Прикладом може служити Японія, яка впливає на навколишнє середовище, зокрема, Південно-Східної Азії (шляхом імпорту лісу з Таїланду тощо).

Отже, залежність між науково-технічним прогресом, демографічними та економічними факторами набуває міжнародного характеру.

Досвід індустріальне розвинутих країн показує, що в перспективі, слідом за заходами, спрямованими на зниження смертності, набуває значення свідоме регулювання рівня народжуваності, внаслідок чого можна досягти наукової стабілізації чисельності населення. Наприклад, висока народжуваність у сьогоднішньому Таджикистані (37 народжень на 1000 жителів) нижча, ніж була 80 років тому в. Європейській Росії — 48 народжень на 1000 жителів.

Такі тенденції в країнах, що розвиваються, дали змогу переоцінити прогнозовану чисельність населення Землі до 2000 p. — 6,1 млрд чол. порівняно з попередніми передбаченнями в 7,5 млрд чол.

Ситуація, однак, залишається досить напруженою, оскільки одночасно зі збільшенням населення відбувається скорочення площі сільськогосподарських земель — в основному через урбанізацію і деградацію грунтів.

Площа сільськогосподарських земель у розрахунку на душу населення Землі зменшується з 0,31 га в 1975 p. до 0,15 га в 2000p. За даними ЮНЕСКО, опустинювання відбувається зі швидкістю 44 га /хв, що при збереженні цієї тенденції призведе до втрати до кінця сторіччя третини нині існуючих сільськогосподарських угідь.

Потреби населення починають випереджати можливості зростання продуктивності біологічних систем. Наприклад, ріст середньорічного світового виробництва зерна зупинився починаючи з 1984 p., і експерти 00Н очікують, що цей показник може зменшуватись. В кінцевому підсумку це призводить до втрати екологічної рівноваги і може мати несприятливі наслідки для людини як біологічного виду.

Проте абсолютизувати негативні тенденції природокористування не варто, оскільки це протиставляє науково-технічний прогрес і підвищення добробуту населення збереженню навколишнього середовища. Якщо науково-технічний прогрес буде орієнтуватись на цілі, вибрані згідно з критеріями загальнонародної користі і соціальної справед-.ливості, то цілком можливою стане реалізація формули гармонійного природокористування — збереження і процвітання.

Об'єктивні передумови цього криються вже в самому механізмі впливу науково-технічного прогресу на стан навколишнього середовища (див. рис. 2). Розширення масштабів виробництва без розв'язання завдань раціонального природокористування стає вже зараз технічно й економічно неможливим, оскільки погіршення природного середовища є також і погіршенням матеріальних умов виробництва. При цьому не менш важливий інший, зворотний зв'язок- вплив природного середовища на свідомість людей, що спонукає формування нових розумних запитів суспільства орієнтованих на ощадливе ставлення до природи. Отже, основна економіко-екологічна проблема науково-технічного прогресу в сільському господарстві й в АПК загалом, яка лежить на перетині суто економічних і екологічних проблем, полягає тепер у тому, щоб розвиток науки і техніки, інтенсифікацію використання науково-технічних потенціалів, що їх обслуговують, підпорядкувати і зосередити на розв'язанні таких стратегічних завдань:

всебічне підвищення продуктивності суспільної праці та ефективності функціонування аграрного сектора економіки,

постійне збільшення виробництва землеробської й тваринницької продукції, поліпшення її якості та умов праці;

створення принципово нових видів техніки і технологій аграрного виробництва, поліпшення їх якості і зміна складу і структури, підвищення на цій основі продуктивності, стійкості та ефективності агрозооекосистем, зведення до мінімуму негативного впливу сільського господарства на природне середовище;

розробка і впровадження в сільськогосподарське виробництво екологічно чистих технічних і технологічних засобів, здатних підтримувати на оптимальному рівні параметри навколишнього середовища та екологічну рівновагу в ньому.

2.2. БІОЛОГІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ЯК ШЛЯХ ЗБЛИЖЕННЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОЛОГІЇ

Одержання продукції від землеробства, тваринництва, дикої фауни і флори залежить від природних умов, способів і технічного рівня ведення господарства. Зараз 88% харчової енергії дає людству рілля, близько 10% припадає на пасовищні екосистеми і близько 2% —на Світовий океан. Тому будь-які негативні впливи на стан екосистеми достатньо швидко відбиваються на забезпеченні біологічними ресурсами.

Прогрес у пізнанні живої матерії значною мірою зумовлений інтенсивним розвитком взаємопов'язаних наукових напрямів, таких, як біохімія, біофізика, молекулярна біологія, молекулярна *ґенетика, імунологія, біоорганічна хімія, технічні науки, що сприяло створенню нового технологічного напряму в громадському виробництві — біотехнології, — багатопрофільної області діяльності, що грунтується на найновіших досягненнях науково-технічного прогресу.

У сільському господарстві в широкому масштабі ведуться роботи щодо використання різних методів прискорення процесу розмноження тварин і рослин. У тваринництві завдання вирішується головно за рахунок пересаджування ембріонів елітних тварин менш породистим екземплярам. Цей напрям дає змогу помітно прискорити ріст високопродуктивного поголів'я, оскільки від однієї корови протягом її життя можна одержати не 10, а 60—70 телят. Слід також врахувати можливість створення банку елітних ембріонів у замороженому стані і поділу їх при пересаджуванні.

У рослинництві виведення нових сортів і їх поширення значно прискорюється завдяки активному використанню методів вирощування рослин з клітинних культур. Застосування культур клітин — дуже перспективна область для сільськогосподарської практики. Вже використовується унікальна властивість рослинної клітини дати початок цілій рослині, що дає змогу з допомогою селекції та гібридизації на клітковому рівні швидко створювати нові високоурожайні та стійкі до хвороб і шкідників сорти сільськогосподарських рослин.

Одним з важливих завдань, яке може бути вирішено в цій сфері з допомогою методів генної інженерії, вчені вважають створення рослин, здатних засвоювати азот з атмосфери.

Важливим фактором поліпшення використання земельних ресурсів могло б стати науково обгрунтоване планування основних показників роботи господарства з урахуванням якості угідь. Але з річних звітів колгоспів і радгоспів вилучені показники, які характеризували роботу господарств щодо підвищення родючості грунтів, внесення добрив, особливо органічних. Тому і нагромаджуються біля ферм сотні тисяч тонн органічних добрив — єдиного джерела збільшення гумусу в грунті. Вміст гумусу коливається від 1,5—2,0% в дерново-підзолистих грунтах, до 10 і більше відсотків у чорноземах.